«Ночі безмірнії, ночі безсоннії…»

Іван Франко

Ночі безмірнії, ночі безсоннії,

Горе моє!

Мозок наляжуть думки невгомоннії,

В серці грижа, мов павук той, полоннії

Сіті снує.

Виром невпинним бажання сердечнії

Рвуться, летять –

Вічно невтишені і безконечнії…

Мов на свої мене крила безпечнії

Схопить хотять.

Де ви так рветесь, куди ви літаєте,

Думи-орли?

В гості до зірки ви, чень, не бажаєте?

К земним зіркам же ви й стежки не знаєте

Тут по земли.

О моя ясна, блискуча зірничко,

Де ти живеш?

Чи за життя ще я вздрю твоє личко?

Чи аж по смерті на гріб мій, горличко,

Плакать прийдеш?

12 дек[абря] 1882

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 1, с. 5. Збереглися два автографи: чернетка (№ 192, с. 54) та текст, за яким зроблено публікацію (№ 281).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 46.