Пісня геніїв ночі

Іван Франко

По боях земного життя

Чи в повні свіжих сил;

В утомі з довгого пуття

Чи в першім маху крил;

Чи вниз літа склонили скрань,

Чи в серці рай весни, –

Сюди, вандрівче, ти пристань!

Засни! Засни! Засни!

Що земний шлях, що земний бій,

Ненависть і любов?

Тут ніч, тиша і супокій

Без снів і без оков.

Тут болю, ані втіх нема,

Морозу, ні весни,

Тут забуття, спокій і тьма –

Засни! Засни! Засни!

Припадь істотою цілов

Природі до грудий,

Туди верни, відкіль прийшов,

Напій безсмертя пий!

Почате в бою тіло те

Знов в вир бездонний пхни,

Що вічно смерть з життям плете, –

Засни! Засни! Засни!

А дух? Се ж іскорка лишень,

Се огник, нервів рух!

Розпадесь мозок, то й огень

Погасне, згине дух.

Воскресних не лякайсь казок,

Хай для дітей вони!

Остатній біль – побідний крок!

Засни! Засни! Засни!

10 дек[абря] 1882

Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 37–38. Зберігся автограф (№ 192, с. 52).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 51.

Лист на сайт