Заповіт Якова

Іван Франко

Як умру я в тім краю Міцраїм

І життя це, мов тінь, промине,

Не ховайте єгипським звичаєм

У єгипських гробницях мене.

Не хочу я нетлінним лежати,

Світ живий своїм трупом дразнить, –

Хай те тіло, із пороху взяте,

Знов вертається в порох зогнить.

В степову обгорнувши рогожу,

Серед шляху зарийте мене,

Що в єгипську столицю ворожу

З благодатного Гозен верне.

Отим шляхом на панщину люту

Швидко йтимуть потомки мої,

То щоб стогін їх, муку і скруту

Почував я щодень у землі.

Буде дух мій незломний, могучий

Їх надією волі кормить,

А їх сльози гіркії, пекучі

Не дадуть моїм костям зогнить.

А як блисне вам ранок свободи

Й моє плем’я зніметься, як рій,

Щоб іти на червонії води

В край далекий, обіцяний свій, –

Заклинаю вас Богом єдиним,

Не лишіть моїх костей отут!

Хай у рідній землі Палестини

Коло батька і діда спічнуть.

Бо велика зближається кара!

Без ліку, мов пустині піски,

Налетять на цей край, наче хмара,

Песі мухи, і воші, й сверщки.

Остогидне життя всім у краю,

Заповнять вони всякий куток, —

Так нехай же, молю вас, благаю,

Не сквернять моїх вільних кісток.

І ще гіршая кара їм буде,

Поки випустять вас із оков:

Кровопійцям, що пили кров люду,

Батько Ніл переміниться в кров.

То не дайте тій крові неправій

Омочить мої кості отут,

Щоб не став я в сорочці кривавій

Перед троном Єгови на суд.

20 вересня 1889

Примітки

Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1893), с.236—237. Тут використано текст з книги: Іван Франко Мозаїка із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах. – Львів: Каменяр, 2001. — 434 с.

Гозен — в більшості біблійних текстів Гесем (земля дощу). Це назва області десь у північно-східному Єгипті, яку фараон відвів для поселення Йосифу та його родичам (Буття, 45, 10).

За російського урядування в Україні цей вірш приховували, але причини цього не дуже зрозумілі – хіба що було незручно взагалі згадувати про євреїв.