Пір’я

Іван Франко

Розвіяне злими юрбами,

Мов снігу платки з-над руїн,

Летиш ти до хмари з вітрами,

О, пір’я з жидівських перин.

Мов сніг, ти летиш аж до хмари,

Вкриваєш поля, мов килим,

О, свідку великої кари,

О, пір’я з жидівських перин.

Знать, бачити горя не хочеш,

Що ми тут в тій хвилі терпим,

Сніжними крильцями тріпочеш,

О, пір’я з жидівських перин.

Як грубі мужицькії руки

Рвуть наше добро без причин

І нам завдають люті муки,

О, пір’я з жидівських перин.

Як наші хати розкидають

Аж геть до послідніх делин,

Як наші шинки розбивають,

О, пір’я з жидівських перин!

Ввесь город від краю до краю —

Руїна одна, плач один!

Гляди ж на тих варварів зграю,

О, пір’я з жидівських перин!

Гляди, що тут нашої втрати,

Що наших тут впаде сльозин, —

Щоб Богу це все розказати,

О, пір’я з жидівських перин!

Хай наші всі зважить терпіння,

До нашого горя долин

Хай шле нам потіхи проміння,

О, пір’я з жидівських перин!

Хай тямить, що люд ми ізбранний,

Його найукоханий син,

Годований зернами манни,

О, пір’я з жидівських перин!

Хай дасть нам народ цей посісти,

Хай дасть нам помститись над ним,

Неси, о неси ‘му ті вісті,

О, пір’я з жидівських перин!

1882

Примітки

Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1887), с.32—34. Тут використано текст з книги: Іван Франко Мозаїка із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах. – Львів: Каменяр, 2001. — 434 с.

За часів правління «друзів народу» з Москви його не публікували, – певно, не могли вирішити, чи треба громити євреїв, чи ні. Але український письменник, який рішуче засуджує погроми, не вписувався ні в ту, ні в другу схеми.