6.02.1877 р. До М. П. Драгоманова

Високоповажний добродію!

Лист Ваш саме вчора получив. Не писав до Вас тілький час задля того, що думав, що моє письмо пропало в дорозі або попалося в руки невластивих християн. Про П[авли]ка не багато дечого нового й чувати. Був я у нього разів два. Страшно нужденно виглядає, а заляканий також, бачиться, не мало. Нині саме дізнався я від одного товариша, що-ді намісник д. Потоцький мав виразитися, що з того нічого злого не вийде для П[авли]ка і що се все був лиш пустий вистріл проти соціалізму, котрим його не в пору налякано. Від другого (січовика, що саме вчора з Відня приїхав) я дізнавсь, що Д[орошенк]о (після відомостей, які дійшли Т[ерле]цького) значну часть писем попалив. Я не знаю допевно й досі, що сталося з George Rouge, бо був ту[т] тими днями Григорович з рекомендацією від Виннич[е]нка з Києва і повідав, що там про G[eorge] R[ouge], ні про Дорошенка чутки не було, – значить, Georg Rouge не вернув, абощо. Г[укеви]ч приїздив за книжками.

Від Сушк[евича] дістав 50 примі[рників] «Кобзаря», II т., у П[авли]ка на квартирі було (не знаю, чому не забраних у поліцію) прим[ірників] до 800 метеликів Кістки, відтак у мене були деякі книжки (як «Капітал і труд» Лассаля, 10 пр., «Что делать?», 3 прим., «Посмерт[ні] письма» Герцена, 2, і ще дещо), котрі я позабирав від Д[орошен]ка, і те я віддав Г[укевич]еві для перевозу за границю. Він казав, що в нього є який-там свояк на границі і що зможе перебратись. Але друге діло мене трохи непокоїть, а іменно те. Від П[авли]кового ґазди я дізнавсь, що по арештуванні до нього приношено листи, котрих, однако ж, ґазда не відібрав. Я взяв П[авли]ків index і побіг на пошту, а ту[т] мені сказано, що було писем зо шість до П[авли]ка і що всі попалися в руки суду. Не знаю, що се могли бути за письма і чи не було в них що компрометуюче.

Не знаю, чи писав до Вас Г[у]к[е]вич. Він ту[т] був у мене, коли одержав Ваше письмо, і розпитував мене де про що. Метеликів тепер у Львові нема, також питав Гукевич за «Турками», але не мож було й одного лишнього прим[ірника] добути. «По вопросу о малор[усской] литер[атуре]» найшлося у П[авли]ка прим[ірників] 19, а «Про галицьке письменство» зо 15, і то забрав. Повість «» зацікавила мене дуже. Сюжет дуже хороший, рамки тісні і дають можливість всі деталі якнайдокладніше викінчити. Але мені бачиться в ній дві хиби: зашироко і непотрібно розговорено о природі і замало звернено уваги на психологічну сторону факту, замало приготовано розв’язку. Не знаю, може, мій суд хибний, і, може, взагалі смішно Вам видається, що я суджу чужі повісті так гостро, а сам і найкоротшого ескізу не втну написати без фальшивого уступу.

«Revue politique» я також получив, і тепер уже Белей переводить деякі кращі уступи із Рамбо для «Друга». Пачку «Herr Meliton Krasnostawski» відібрав і надіюся, що небавом надійдуть і самі метелики, друга і третя розмова. Думаю, що в нас вони також дуже здадуться, а ось так, при надходячих святах мож буде дещо трохи межи миром розсіяти. Фотографій «ріпників» зможу, бачиться, також аж по святах достатчити, бо борше, бачиться, не буду в Дрогобичі.

Заким скінчу се письмо, мушу з Вами поділитися ще одною гадкою, яка тими часами мене зайняла, і спросити Вашої ради. Я задумав іменно видавати бібліотеку найзнаменитших романів і повістей заграничних, переведених на наше. Думка сеся повстала у мене ще торік, я переписувався з деякими нашими людьми, – ну, і всі заохочували мя до того. Тепер лучає ми ся нагода добути nervus rerum, а іменно грошей, зол[отих] до 500, до чого дочисливши стипендіум 110, котре побираю, вийде 600 з окладом зол[отих]. Спосіб видавання, гадаю, найвідповідніший випусками, в 2 або й більше листів печ[атних] місячно. Печатаючи petit’ом (старі, як пише ми один із провінції, не будуть читати, а ми молоді, в нас очі здорові), мож буде містити багато. На перший раз думаю видати «Мертвые души» Гоголя, відтак «Фромон син і старший Ріслер» А. Доде або що такого.

Хибує нам переводчиків, таких, котрі би владали язиком, хоть я думаю, що хоть переводи й не будуть ліпші, як «Що діяти?», аби лиш наші люди читали та розуміли, то воно своє зробить. Досі є готового матеріалу, може, з на том дрібніших кусників (два «Паризькі письма» Е[міля] З[оля], «Сверщок у закутці» Діккенса, хоть ще не ввесь, одна новела Ф. Кабальєро, дещо з Брет-Гарта і пр.). Під час свят я б взявся до «Мертвих душ», а може, ще хто найдеться до Тургенева та Гончарова. Крім того, переводиться на провінції Золя, перший том «Ругон Маккарів» і Доде «Фромон». Таким робом, гадаю, мож би живо виробити собі на провінції хорошу публіку, бо таке видавництво приносило би двояку користь. Одно, що не було би «кафтолическим християнам», за що і на що гніватись, а друге, що все ж таки й гадки набрали би далеко реальнішого напряму і погляду на життя.

Може б, Ви могли найти декого, хто би прийнявся переводу Діккенса, Теккереєвої «Торговиці пустоти», «Жака» А[льфонса] Д[оде] або й Тургенева. У нас сил дуже мало. Академіки котрі й слухати не хтять про роботу, а котрі відпекуються своїми заняттями. Белей, що ще найліпше переводить, не хоче нічо брати (тепер у «Друзі» буде його перевод «Виховання феодала» Еркмана-Шатріана), а в мене також усякої роботи гук. От я постягав деяких здібніших гімназіастів і подавав їм: одному Ф. Кабальєро, другому «Ultimo» Шпільгагена, третьому Брет-Гарта, четвертому «Паризькі письма». Правда, їх роботу треба ще раз переробляти і переписувати, але, думаю, воно добре, як і вони будуть вправлюватися. І ще одно погане діло – книжок годі достати. «Мертвих душ» нема, бачу, на всю Галичину й одного примірника, і я просив Гр[игорови]ча, щоби бодай що-то прислав із Києва. Побачу. Тургенева уже другий тиждень стараюся достати, та й відки? Від Площанського.

«Друга» будемо видавати тепер 3 й 4 ч[исла) разом у 3 листах. Довгу досі й ще звиш 150 зол., хоч, чуєм, впливає що день потрохи грошей. Як будуть виходити дальші нумери, не знаю. Щодо коштів, то, бачу, кожен нумер стоїть щось 32 зол., з папером. Адміністратор Левицький бере собі досі по 5 зол. місячно, а адміністрацію веде таку погану, що й сором згадати. От ми задумали (говорю про себе, Белея і Мандичев[ського]) відібрати від нього адм[іністрацію] і поділити роботу межи себе безплатно, а, крім того, я задумав узяти також безпл[атно] експедицію (досі плачено зол. 4 міс). Відтак, бачите, обходячися при найменшім, печатаючи в 400 прим. (досі 550), винесуть місячно усі кошти найбільше до 50 зол. Зміст подвійного числа буде «Виховання феодала», «Борислав», «Що діяти?», «Про малоруський язик» Пипіна (витяг) на підставі Житецького, про «Пчелу» і т. п.

Правдяни недобрі дуже на «Друга», а один із наших християн висказався о статті «Опізнаймося»: «Е, то московська журнальна бляга і московська гордість!» Опир соціалізму лякає вже потрохи усіх, афера з П[авли]ком розголосила діло широко і декотрим починає ся прояснювати в головах. Наші «старі» в кружку починають рухатися і хитромудро хотять назад усе взяти в свої руки. Бог знає, до чого се доведе, але мені вже доразу збридло ходити туди, слухати на кожнім поступі висмівання, ганьбу та угризатися з загорільцями, що не можуть поняти, як у світі може й бути яка гадка правдива, крім їхньої.

Тому-то я все-таки думаю, що ліпше дати бодай невеличку бібліотеку белетристичну для ширшої галицької публіки, а для тіснішого кружка стягнути поволі найкращі наукові діла, на підставі котрих мож би відтак перейти до популярно-наукових видань. А то для наших академіків не придасться й найліпша бібліотека, бо хибує їм того, що Ви ставите яко конечне условіє, – об’єктивного, спокійного і нефанатичного погляду на хід діла.

Тим однако ж я не кажу, щоби закинути «Кружок» доразу. Най держиться, доки зможе, – але головну вагу конечно, бодай поволі, пересунути з нього куди інде, – а се легко мож буде зробити таким видавництвом, о якім я говорив. Зв’яже нас ся три до того, – ну, в кожного інтересі буде лежати якнайстаранніше допильнувати видання, якнайбільше зиськати купців і якнайточніше вести щоти, а таким способом і неладу й всяких дефравдацій і сварів уйдем.

На тім кінчу нинішнє письмо й остаю Ваш. Ів. Фр.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 2 – 5.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1307.

…в руки невластивих християн… – тобто в руки поліції.

Потоцький Альфред (1817 – 1883) – австрійський політичний діяч, граф, польський поміщик, в 1871 – 1883 рр. був намісником цісаря в Галичині.

…від другого (січовика)… – Особа не встановлена. Можливо, йдеться про члена студентського товариства «Січ» Івана Яковича Горбачевського (1854 – 1942). Один час був близький до І. Франка і М. Павлика, потім став «народовцем». Хімік, член НТШ, пізніше – ректор Карлового університету в Празі.

Григорович Петро – один із учасників київської Громади, приїздив з Києва до Львова і Женеви з нелегальною літературою.

Винниченко Ф. П. (1852 – 1880) – народник, вчився у Київському університеті, належав до лівого крила Громади, підтримував зв’язки з російськими політемігрантами в Женеві.

Гукевич – особа не встановлена.

Кістка С. – псевдонім О. Терлецького.

…«Капітал і труд» Лассаля. – Йдеться про працю «Herr Bastiatshultze von Delitzch oder Kapital and Arbeit» (1864, російський переклад – 1875, Женева; польською мовою переклав Болеслав Лімановський).

Лассаль Фердінанд (1825 – 1869) – німецький соціаліст. Його брошура відіграла чималу роль у справі виникнення робітничих організацій політичного типу.

…«Что дєлать?», 3 прим[ірники]… – Йдеться про роман М. Чернишевського, очевидно, женевського видання 1876 р.

Посмертні письма Герцена… – Мається на увазі «Собрание посмертных статей» О. І. Герцена, видане 1874 р. в Женеві російськими політемігрантами.

«Про галицьке письменство» – вступна стаття М. Драгоманова «Галицько-руське письменство» до київського видання повістей українського демократичного письменника Юрія Адальбертовича Федьковича (1834 – 1888) у 1876 р.

«Лихі люди» – повість Панаса Мирного, вперше видана М. Драгомановим у Женеві в 1877 р.; поширювалася разом з нелегальною літературою.

«Revue politique et litteraire» – французький прогресивний журнал, виходив у 1870-х роках.

Белей Іван Михайлович (1855 – 1921) – студент Львівського університету, співробітник «Друга», пізніше – журналіст (літературний псевдонім – Роман Розмарин).

Рамбо Альфред Ніколя (1842 – 1905) – французький історик і критик, автор праць з історії культури, фольклору і літератури Росії і України. Тут мається на увазі його стаття «La petite Russie. Traditions recits oeuvres d’art populaires d’apres m. Michel Dragomanof et m-me Olga Kossatch», надрукована в журн. «Revue politique et litteraire» у 1876 р. Скорочено друкувалася у 1877 р. в «Друзі», № 5, 6 (Малорусские народные предания и рассказы. Свод Драгоманова. За оцінкою французького проф. А. Рамбо).

Herr Meliton Krasnostawski – мабуть, умовне прізвище для одержання посилок на пошті.

…метелики, друга і третя розмова… – Йдеться про революційно-народницькі брошури «Парова машина», «Про багатство і бідність», «Про хліборобство» та ін., що видавалися 1875 р. у Відні.

Я задумав іменно видавати бібліотеку найзнаменитших романів і повістей… – З цієї серії видано лише «Мертві душі» М. Гоголя (1882) у перекладі І. Франка.

«Фромон син і старший Ріслер» – роман французького письменника А. Доде (1840 – 1897) «Фромон молодший і Ріслер старший», який перекладав член «Академического кружка» Й. Олеськів.

Олеськів Йосип (1860 – 1903) – університетський товариш І. Франка, син священика в Скваряві під Жовквою, член «Академического кружка», пізніше був директором учительської семінарії в місті Сокалі.

«Що діяти?» – В журналі «Друг» за 1877 р., № 1 – 5, друкувався переклад частини роману М. Г. Чернишевського «Что делать?» під заголовком «Що діяти? Із оповідань про нових людей. Роман Н. Г. Ч.». Початок переклав І. Франко, решту – М. Павлик [Див.: Дей О. І. Кілька штрихів до атрибуції авторства І. Франка. – «Радянське літературознавство», 1971, № 9, с 80 – 81.]

Кабальєро Феріан – псевдонім іспанської письменниці реалістичного напряму Цесілії Бель-де-Фабер (1797 – 1877).

Брет-Гарт – Гарт Френсіс-Брет (1836 – 1902), американський письменник-реаліст.

Під час свят я б взявся до «Мертвих душ»… – І. Франко переклав перший том «Мертвих душ» М. Гоголя і видав у Львові 1882 р.

…переводиться на провінції Золя… – Йдеться про переклад Ольгою Рошкевич роману «L’Assommoir» («Пастка»); пізніше під назвою «Довбня» вийшов скорочено у виданні «Дрібної бібліотеки», 1879, вип. 12 («Довбня. Повість з життя паризьких робітників. З французької перевела Ольга Рошкевич»).

…«Кафтолическим християнам»… – тобто галицьким клерикалам.

«Торговиця пустоти» – найвидатніший твір англійського письменника У. Теккерея (1811 – 1863) «Ярмарок пихи».

Еркман-Шатріан – псевдонім двох французьких письменників-реалістів: Еміля Еркмана (1822 – 1899) і Олександра Шатріана (1826 – 1890): Переклад їхнього роману «Виховання феодала», виконаний І. Белеєм (під псевдонімом «Роман Розмарин»), друкувався в журн. «Друг» у 1877 р. (№ 6), пізніше перевиданий у «Дрібній бібліотеці».

Шпільгаген Фрідріх (1829 – 1911) – німецький письменник-реаліст, автор соціально-політичних романів. В окремих з них викривальні мотиви поєднувалися з сентиментально-моралізаторськими нотами.

Площанський Венедикт (1834 – 1902) – український журналіст та історик, діяч москвофільського табору, редактор газети «Слово» (1871 – 1887).

Мандичевський Іван (1854 – 1925) – галицький громадський діяч, адвокат. В молоді роки один із товаришів І. Франка в редакції журналу «Друг», притягався разом з І. Франком та М. Павликом до судового процесу 1878 р.

«Борислав» – перші оповідання з бориславського циклу І. Франка, які друкувалися в «Друзі» під заголовком «Борислав. Картини з життя підгірського народу» (1877, № 1 – 6).

…«Про малоруський язик» Пипіна (витяг на підставі Житецького)… – стаття П. Житецького «Пипін про малоруське питання», надрукована в журналі «Друг», 1877, № 3 – 6.

Пипін Олександр Миколайович (1833 – 1904) – російський історик літератури, фольклорист.

Житецький Павло Гнатович (1837 – 1911) – український філолог.

«Пчела» – російський тижневий ілюстрований журнал ліберально-буржуазного напряму з питань мистецтва, літератури, політичного і суспільного життя. Виходив у Петербурзі 1875 – 1878 рр. У 1876 – 1878 рр. редактором-видавцем був російський художник і скульптор Михайло Йосипович Микешин (1835 – 1896). Рецензія І. Франка на журнал друкувалася в «Друзі» у 1877 р., № 3-4, с. 54 – 55.

Наші «старі» в кружку… – москвофіли з «Академического кружка», які виступали проти І. Франка та М. Павлика.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 54 – 58.