22.03.1881 р. До М. П. Драгоманова

Дорогий добродію!

Оце получив Ваш лист і портрети і спішу відповісти Вам. Дотеперішні Ваші 4 посилки (3 пос[илки] видань українських, Реклю) і посилку Летурно получив я. Мені здається, що слати так мож і далі. «Громадів» попередніх поки що нам не треба, здались би тільки найновіші (V р[ічник], І вип[уск]), котрих ми получили 2 прим[ірники] під бандероллю. Видно з того, що посилати під бандероллю можна. Великі посилки у нас ідуть наперед на «комору», де їх у присутності відбираючого розпечатують, але не для шукання заказаних думок, але для шукання календарів та часописів (виходячих щонайменше раз на тиждень), котрі мусять бути оштемпльовані і окремо оплачені. Часописі, виходячі в довших строках, не оплачуються. Квартири мені змінювати не можна, так як я не маю у Львові зовсім ніякого удержання і живу ось уже штири місяці у редактора «Pracy» наборг і сам не знаю, коли й як з довгу виплутатися, тим більше, що він чоловік зарібний і має й сам велику родину на своїх руках.

«Світ» вишлем, де кажете, тільки не знаю, чи вишлем у «Przegl[ąd] Słowiański», котрий тут получається і після перших н[оме]рів виглядає не зовсім-то хороше. Його програм – з-поміж усіх слов’ян знати тільки українців і чехів, а то в тій цілі, щоб з них утворити під проводом Польщі коаліцію проти москалів і німців, – програм цей видається мені далеким від щирості хоч би й до тих тільки двох порід слов’янських, а випливає радше з почуття слабості поляків і з охоти забезпечити їм будь-що-будь гегемонію. A «Przegląd Tygodniowy» не знаю, чи схоче обмінюватись, та й чорт знає, чи «Світа» пустять у Росію; що ми посилали досі, про те не знаємо, чи дійшло, чи ні, так що й зовсім перестали висилати, крім у Київський університет, і не будем слати, доки не дістанем яку-небудь звістку.

Нам обіцяли й поміч з Києва (А[нтонович] проїжджий), але досі також нічо, так само як і статей та дописів нема ніяких, а навіть не[ма] докінчення зачатих «відчитів о укр[аїнській] літературі». Та й так 1 номера у нас уже дуже мало примірників, так як ми друкували його всього 250 (тепер дальші друкуєм по 300). Передплатників у нас досі около 150, т. є. хоч і більше, ніж ми зразу надіялися, але все-таки замало на покриття навіть коштів друку. Всі кошти винесуть коло 900 р[инських] на рік, а 150 X 4 = 600, а дочисливши 50 р., одержаних від д. В[ольськ]ого, одержимо недобору все ще звиш 200 р. На тепер ми ще хоч на два н[оме]ри забезпечені грішми і довгу не маємо ніякого, але о розширенні розміру «Світу», як сього дехто за границею жадає, і мови бути не може.

Жаль, що Ви про Гоголя не можете написати, ну, але що діяти, треба буде радити як-небудь нам самим. А намір Ваш писати «Історичні листи» про еволюцію релігії і власності дуже нас радує. Я оце зачав у 3 номері статейку, в котрій хтів би в одній цілості показати зв’язок дарвінізму з соціалізмом, а властиво еволюцію кооперації в борбі з природою. За прислані портрети дякуєм дуже, про біографії будем писати, куди вказуєте.

Коли вже бесіда про «Світ», то я разом і відповім на те, що Ви йому закидаєте. Мені здається, що Ваша думка тут зовсім правдива. Ми самі чуємо то аж надто добре, що «Світ» поки що дуже мало і дуже невиразно тикає біжучих, сучасних справ, «злоби дня». Усправедливляти «Світ» за те не мож і не треба; на витолкування хіба мож сказати то, що попросту нема кому писати. Як бачите з дотеперішніх чисел, уся робота сходить на мене і редактора, а ми оба публіцисти дуже плохі. От аж в 3 н-рі спромігся Остап на статтю, а в 4 надіємось скінчити тоту і почати ще одну, про ліцитації грунтів мужицьких.

А вже писати про біжучі справи, як-ось про діяння наших партій, нам тим більше годі. Чи наш кружок вменшує свої права, як Ви кажете, чи тільки він хорує малосильністю, сього не буду рішати, а тільки ж усе-таки мені здається, що чоловік у наших тісних обставинах тоді тільки чується й смілим, коли бачить круг себе і поза собою яку-небудь тривку опору в людях. А яка ж нам тут опора? Проти нас, де і як можна, агітують і народовці, і старі, з провінції пишуть нам письма в тоні щедрінського Молчаліна: «надо, голубчик, погодить», а й свої, у Відні й на Україні, або чисто відцуралися і на листи не відписують, або пишуть на темат: «Та що ж, я не стільки ще знаю, скільки треба, робити нічо не можу, бо виджу, що й Ваша робота чорта варта».

Отак Ви подумайте собі, що серед таких обставин хоч би чоловік і який гарячий, швидко остине і похнюпиться. А ще возьміть на увагу і само домашнє життя, погане та тісне до крайності, возьміть на увагу те, що ми тут, немов ті парії між русинами, що для нас усі двері заперті, навіть у товариства й касина не пускають, обходять і обминають, а коли котрий хоче поговорити о чім-небудь, то тягне в куток, щоб ніхто не бачив, – візьміть усе це на увагу а можете порозуміти, чому в нашім писанні така малокровність. І це прошу Вас дуже думати, що більша часть наших хиб і помилок походить не з злої волі, навіть не з боязні, а з немочі або невміння. Так і в «Світі». Коли нам удасться розстарати праць про біжучі, денні питання, то такі праці у нас будуть міщені дуже радо. А з свого боку ми робимо, що вміємо, і стараємся по-своєму, хоч у белетристиці, тикати таких питань, які стоять на черзі. У великій часті виною безбарвності «Світу» є і його малий об’єм, ну, але на се, бачиться, нема ради натепер.

Як Ви думаєте, чи варто нам у «Світі» надрукувати перевід з Реклю, географію України? Стаття вийшла би подовга, на 7 – 8 н-рів, але мож би відтак дешевим коштом мати передрук і дати нашим школярам першу географію України, роблену по новій методі. Так само ми хтіли б ще сього року надрукувати в «Світі» перевід монографійки Антоновича «» – штука, здається, гарна, і місця не забрала б багато, і навчаюча дуже. Може б, Ви могли, коли треба, пододавати які свої примітки – ми відтак зробили б з неї також передрук. Про ці дві речі напишіть скоро, так як це тикає того фаху, котрий Ви принялись порядкувати в «Світі». Конечно, попри те й на Ваші істор[ичні] письма місце буде, тим більше, що скоро будем мати більше статей наукових, уймемо белетристики.

Я, признатись, сими днями забрався був ладити статейку до «Громади», де хотів спростувати дещо з того, що розказав П[авли]к у І томі, та Б[еле]й відрадив писати. Я тільки тут у листі попрошу Вас (рівночасно пишу о тім і П-кові) відкликати одно, а іменно те місце в його статті, де він говорить, що ві Львові зав’язалася вільна федерація польсько-українська, і при тім покликається на 6 н-р «Pracy». В імені ред[акції] «Pracy» і в імені українських людей у Львові я кажу, що це неправда, що федерація така (оскільки в тім розуміти яку-небудь організацію, а не зв’язок, н[а]пр., особистої приязні і т.д.) не існує і що в «Pracy» сказано було тільки, що ред(акція) хотіла б довести до того, що це її ціль, думка, котра має сповнитися, а зовсім не говорила о федерації, як о факті доконанім. Твердження таке, коли б дійшло до знання поліції, могло б бути основою якого годі оскарження о таємне товариство, і про те, думаю, треба його відкликати.

Впрочім, і увесь рух соціалістичний П-к, по-моєму, пересолив, показав його більшим, ніж він є, і показав соціалізм там, де його нема (в Косівщині). Закид, котрий Ви робите львівським соціалістам, що вони мовчать, почасти тільки справедливий. Правда, за арештованими треба б впоминатися, та тільки як? У крайових часописах годі, бо тут нашого голосу не допустять, а надрукують хіба голий факт: арештовано того й того. Іти з тим за границю – для тутешніх мало на що здасться. Правда, тепер, маючи свою часопись, діло інше, але вперед тяжко було.

Друга річ і та, що всіх тих соціалістів у Галичині так мало, вони так розсипані і залуджені, що поки що годі було й думати о якій-небудь організації між ними. І до такої організації не швидко й дійде, хоч тепер мож надіятися печатним словом хоч що-то повернути людей у той бік. Та се побачимо далі.

А ще третя річ ось в чім. Крім переслідування сестер Павлик і арештів мужиків, у цілім руху досі не сталося зовсім нічо такого, о чім би варто було писати історію; а й ті події (арешти в Косівщині) зовсім не одиничні і не незвичайні в Галичині: за книжки і газети переслідують і арештують тепер по цілій Галичині дуже багато людей; ледве половина тих фактів доходить до відомості декого у Львові, а й з того ледве половина згадується по газетах, а пишучи о арештуваннях одних, приходилось би писати о прочих, так само мало соціалістичних, як і в Косівщині, людей. А про все це з різних причин годі писати, тим більше, що по селах у нас нема людей, котрі б про всякі такі факти давали знати подрібно та докладно. Коли б такі вісті ми могли мати, то, розуміється, ми подали б їх до прилюдного знання в «Світі» або і в «Громаді».

Я не перечу, що се поганий порядок, але що ж діяти? Досі сили наші такі малі, людей так поналякували численні процеси, ревізії та шикани, що кожний, хто тільки в дусі поважиться признаватись до засад соціалістичних, рівночасно й нахилює плечі, вижидаючи, що за галуза упаде на нього згори. Я думаю, що тут конечно взятись до якої організації, котра б як-небудь звела людей докупи, до одної роботи. Та воно-то й не легка річ винайти форму такої організації, котра б була і легальна, явна, і заразом давала б людям поле і можність працювати по своїй думці. Ми тут вже дещо о тім балакали, і, може, воно й зробиться небавом, але поки що нема нічого. Ми думали на разі закласти товариство для краєзнавства (етногр[афії], статист[ики], геології і проч.), де би могли належати люди місцеві і замісцеві, попи, вчителі, студенти і мужики. Сам статут такого товариства вимагав би роблення екскурсій по краю, се зводило і знакомило би людей, давало б спосібність до обміну думок і проповіді, улегшувало б ширення книжок, а при тім служило б і для самої науки. Правда, людей мало, але тут мож би використати й сили людей-несоціалістів, т. є. мож би на разі вже стати на ширшім грунті. Я думаю, що скоро по святах (в маю) ми стрібуємо зреалізувати сю думку.

Чоловік, котрому Ви прислали акти (він зветься Заклинський, не Левицький), дістав Вашу посилку. Я саме нині бачив го і сказав му, щоб післав Вам «Зорю», де була . Партицький – редактор «Зорі», той сам, що писав свинства, а Заклинський, чоловік так само свинуватий і ретроградний, хоч і працює більше від других студентів. Знати він знає мало. Огоновський уважає го своїм найліпшим учеником, і народовці, здається, вифоритують го по Огоновськім на кафедру університетську. До його характеристики, здається, не треба більше додавати над те, що се він іменно під час мого відчиту «Німеччини» Гейне перший встав остентаційно і вийшов серед читання, і котрий був головою скритої агітації супроти поступової частки молодежі в «Дружн[ьому] лихварі».

Здорові будьте!

Ваш Ів.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 26 – 29.

Датується 22 березня, оскільки цей лист був надісланий у Женеву М. Драгоманову разом з листом до М. Павлика («рівночасно пишу о тім і П-кові»), датованим 22 березня 1881 р.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1318.

…посилку Летурно… – Можливо, якусь книгу французького етнографа, антрополога, філософа і соціолога Шарля Летурно (1831 – 1902).

«Przegląd Słowiański» – ліберальний польський журнал, виходив у Познані на початку 1880-х років.

«Przegląd Tygodniowy» – польський журнал позитивістського напряму, виходив у Варшаві з 1866 по 1905 р. На початку 1880-х років навколо нього групувалася польська демократична молодь, зв’язана з І. Франком.

…намір Ваш писати «Історичні листи»… – М. Драгоманов збирався в таких листах «показати еволюції в жидівській вірі, а потім в християнстві, то б була еволюція релігії, а потім власності» [Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці. У 2-х т. Т. 2. К., 1970, с. 476]. Цей намір М. Драгоманов здійснив частково лише в 1890-х роках (статті «Про волю віри», «Рай і поступ»).

Я… зачав в 3 номері статейку… – Мається ця увазі стаття І. Франка «Мислі о еволюції в історії людськості» («Світ», 1881, № 3, 4, 6, 11 – 12; 1882, № 14/2).

…а ж в 3 н-рі спромігся Остап на статтю. – Йдеться про статтю О. Терлецького «Робітницька плата і робітницький рух в Австрії в послідніх часах» («Світ», 1881, № 3, 4).

…почати ще одну, про ліцитації грунтів мужицьких. – Така стаття в журналі «Світ» не друкувалась.

…в тоні щедрінського Молчаліна… – У книзі «В среде умеренности и аккуратности» («Господа Молчалины»)» (1874 – 1880) М. Є. Салтиков-Щедрін переосмислює образ грибоєдовського Молчаліна відповідно до нових соціальних та історичних умов. Насправді Франко цитує тут першу фразу Молчаліна з 1-ї глави твору «». Ця перши глава була надрукована в лютому 1877 р.

…перевід монографійки Антоновича «Исследования о крестьянах Юго-Зап[адной] России». – У журналі «Світ» цей матеріал не друкувався.

Заклинський Корнило Гнатович (1857 – 1884) – український історик, автор статей про козацькі літописи, друкованих у «Зорі» (1881). М. Драгоманов надіслав йому десятий том «».

…під час мого відчиту «Німеччини» Гейне… – У грудні 1879 р. у студентському товаристві «Дружній лихвар» І. Франко читав свій переклад поеми Г. Гейне «Німеччина. Зимова казка».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 274 – 279.