02 – 03.1881 р. До М. Й. Бучинського

Дорогий добродію!

Лист Ваш і прислані стишки дуже нас утішили, тим більше, що в стишках пробивається справді велике перейняття піснями народними та й хороший, як на початок, талант. Тільки ж провідна думка не всюди ясна. Як, може, бачите з початкових н[оме]рів «Світу», ціль наша – розбудити публіку до здорового, тверезого мислення, до праці наукової або наукою проясненої, – а в тій цілі все мусить служити. Сатира має показувати ничтожність духову людей недумаючих, заматерілих в старих передсудах, поезія, конечно, мусила б показувати нову дорогу або хоть би тільки закликати на ню. Не хочу через те сказати, щоби поезія наша мали бути самі тільки поклики і др. фрази. Противно, більше ще були б нам пожадані такі поезії, де би представлялись реально сцени з життя чи то люду, чи інтелігенції, сцени типові і характеристичні. У Вас є Ansatz до такого представлення, – трібуйте, тільки, конечно, тямуючи слова Goethe:

Warum in Ferne schweifen,

Sieh das Gute liegt so nah?

Коли поезія має вказувати ідеали, то, здається мені, повинен передовсім поет сам мати ті ідеали, перейнятися ними, бо тільки тоді твори його вийдуть гарячі, живі. А наші ідеали які? Думаю, що згодитесь з нами на то, що не шукати нам тих ідеалів в минувшості ні князівській, ні козацькій, а в будущині, до котрої одна тільки дорога: пізнання теперішньості і свідома, наукою прояснена праця над її поправою. Отсе наш програм, в такім дусі працюємо ми і бажаєм, щоб до того прямували й усі наші співробітники. Се, як бачите, заразом і філософічне, і практичне угрунтування реалізму літературного, позитивізму та матеріалізму наукового а ідеалізму практичного.

Ми говоримо Вам се не на те, щоб Вам сказати що-небудь нового, але щоб Ви знали, куди ми прямуєм і в якім напрямі можете враз із нами працювати. Ми бажали б дуже, щоб Ви не покидали праці літературної, але разом з нею не закидали також (звичаєм наших поетів) і самообразування, бо, як бачите, програм наш прямо вимагає, щоб усе, що пишеться і друкується, мало своє значення і було уґрунтоване на поглядах наукових, щоб ішло нарівні з поступом часу.

Посилаєм Вам один з Ваших стишків, перероблений так, як, по нашій думці, було б відповідно для «Світу». Зміни в нім пороблені: 1) для вигладження форми, 2) для виразнішого підчеркнення основної гадки: до яких консеквенцій доводить мислення. Коли б Ви пристали на ті зміни або відповідно переробили цілу штучку по-своєму, то ми радо надрукували б у найближчім (3) н-рі. Передивіть, рішіться і присилайте якнайшвидше.

З прочих могла б бути поміщена лиш одна («Сусідці, 3 червня»), тільки що треба б зовсім переробити і іменно висунути наперед трудове життя тої сусідки, де надмірна праця підкопує її здоров’я, причім оконечний виклик «дайте їй волю» мусив би остільки бути змінений, що не абсолютна неробучість, а тільки мірна, силам її відповідна праця підвела б її наново. Коли б Ви могли переробити той стишок у такий спосіб, то ми з великою охотою надрукували б його.

Прощайте і відписуйте!

Ваш Ів. Франко.

Не виростеш!

Чого ходиш, головоньку хилиш?

Чом задумавсь, молоденький друже?

Ой, не думай, сердешний, не думай,

бо та дума зрадливая дуже.

Зранку стане віночок ти вити,

квітом-маєм увивати скроні,

сни солодкі слати на добраніч,

золотими лучами будити.

І полюбиш ти її душею

вище любки, вище щастя свого,

і підеш ти, друже мій, за нею,

но чи знаєш, на яку дорогу?

Пов’ялить вона надії – квіти,

і в вінець вплете терни колючі,

людські кривди й болісті пекучі

вкаже ти, щоб твій спокій строїти.

І до бою з кривдою попре тя, –

но чи встоїш ти в тім бою, друже?..

Ей, не думай, молодче, не думай,

бо та дума зрадливая дуже!

Примітки

Вперше надруковано: журн. «Наша культура», 1936, № 1, с. 16 – 17 (публікація К. Студинського «Із редакційної теки Івана Франка»),

Датується орієнтовно лютим – березнем 1881 р., оскільки в листі йдеться про можливість публікації віршів у найближчому, третьому номері «Світу». На звороті аркуша з відредагованим І. Франком віршем М. Бучинського зберігся його первісний текст. Вірші М. Бучинського в «Світі» не друкувались.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1574.

Warum in Ferne schweifen – поширена перифраза вірша Й.В.Гете «Спогад» (в оригіналі: Willst du immer weiter schweifen? Sieh, das Gute liegt so nah!). Слід зауважити, що у виданні 1986 р. цитата надрукована з 2 помилками набору.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 281 – 283.