Майстер Чирняк

Іван Франко

Комедія в одній відслоні

Особи

Никифор Чирняк, майстер, швець, 65 літ.

Агафія, його жінка, 55 літ.

Даміян Гутак, цехмістер, 50 літ.

Здзіслав Завадський, майстер шевський, 35 літ.

Клеофас Цимбальський, заприсяглий знавець, 60 літ.

Владислав Шпіцкопф, редактор, 40 літ.

Англічанин, 30 літ, джентльмен.

Мартин, Криштоф – челядники Чирнякові.

Хлопець, термінатор.

Перший послугам публічний

Другий послугам публічний.

Діється в недалекій будущині. Сцена представляє шевську робітню у Чирняка.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15

Ява перша

Рано, хлопець замітає робітню, Мартин і Криштоф, що перед хвилею прийшли, перевдягаються, надівають фартухи, щоби засісти до роботи.

Мартин

Живо, ти, малпо, живо! Осьма година, а ти ще не встиг тут попорядкувати!

Криштоф

Господи боже! Ти ще й виставу не вивісив! Роззяво! І про що ти думаєш, га?

(Замахується на нього поясом.)

Хлопець

Прошу пана, я не можу сам виставу винести.

Криштоф

Мовчи, драбе! Бери, я тобі поможу.

Беруть обидва шафку з чобітьми і черевиками і виходять.

Мартин

(сідає при верстаті).

І де тілько наш майстер подівся? Служниця каже, що ще ранісінько кудись вийшов. Голову свою даю, що верне закроплений. А тут пильна робота, партії поприходять по замовлення – що я їм скажу? Майже нічого готового нема!

Криштоф і хлопець вертають з двору.

Криштоф

(зазирає в бокові двері, до хлопця).

Ти, майстрова вже встала?

Хлопець

О, давно.

Криштоф

Хоч би дала дещо поснідати.

Мартин

(роблячи).

Пане Криштофе і ти, хлопче, прошу до роботи! Треба хоч тоту пару чобіт скінчити для пана радці – по обіді пришле по них.

Криштоф

(нерадо).

Е, робота не втече!

Мартин

Але пан радця буде гніватися, коли чоботи не будуть готові!

(Шиє.)

Криштоф

(сідає до верстата).

Та нехай собі гнівається! Хіба мені то що шкодить? Я тут не відповідаю, а майстер; коли він варстата не пильнує, то його страта, не моя.

Мартин

Ну, пане товаришу, все ж то наша вина буде. Адже майстер платить нам, а коли ми своєї роботи не пильнуємо, то яким же чолом будемо брати заплату?

Криштоф

(кидає шило).

Заплату! Ха, ха, ха! Ти се називаєш заплатою! П’ять ринських на тиждень – се у тебе заплата! (До хлопця.) Ти, тумане! Не бачиш сього? (Показує шило, що впало насеред покою.)

Хлопець

(видивився на нього).

Бачу.

Криштоф

І не знаєш, що то значить?

Хлопець

Що, прошу пана?

Криштоф

(б’є його кулаком в карк).

Ось що, дурню! Подай!

Хлопець, зігнувшись від удару, схапується і подає йому шило.

Фі, брате Мартине! Се не заплата і не життя жадне яке ми тут маємо. Се прокляте, нужденне вегетування.

Мартин

Жиємо. Інші й того не заробляють і мусять жити.

Криштоф

Ти філістер, от що я тобі скажу. Зовсім так, як той хробак, що заліз у хрін, а про моркву н не чував. І ще й до вдячності якоїсь почувається. Тьфу! А я, брате, інакше думаю. Я думаю, що чим швидше пропаде отсе нужденне дрібне ремесло, чим швидше його з’їдять великі фабрики, тим ліпше буде і для нас.

Мартин

(роблячи).

Хто знає. Може бути. Та поки що ремесло ще є і дає нам кавалок хліба, – значить, мусимо його пильнувати.

Криштоф

Так і є! Філістер, заскорузлий, тіснозорий, та й годі. Якби всі так думали, то світ би і за сто літ не поступив наперед. Ми, соціал-демократи, думаємо інакше. Що має гинути, най гине зараз! Значить, що хто може, най до сеї цілі допомагає. Робімо трудності дрібному ремеслу, компрометуймо його, дискредитуймо!

Мартин

Наганяймо публіку до Медлінга – чи так?

Криштоф

А хоч би й до Медлінга – все ж таки поступ, фабрика.

Мартин

Так, тілько для нас із сього поступу стілько користі, як із торішнього снігу. Що мали би заробити ми, те піде в кишеню віденського фабриканта.

Криштоф

Не бійся, коли дрібне ремесло в Галичині буде зведене до руїни, то фабрики повстануть самі собою, з конечності. Ти чув про англічанина?

Мартин

Про якого?

Криштоф

Адже ж тут, у Львові, якийсь англійський капіталіст закладає фабрику обуві. На велику скалю. П’ять складів у самім Львові. Інші склади по всіх більших містах. О, брате, се буде для наших майстерків смертельний удар!

Мартин

Та я чув щось про се, але якось не вірив.

Криштоф

Не вірив! Адже ж ось тут зараз напротив нас один склад буде! А наш майстер!.. Хіба ти не бачиш, який він від кількох день ходить?

Мартин

Адже правда! Роботу занедбав; раз у раз бігає по місті, то до цеху, то по склепах, то по редакціях, мовби його шершені гонили. До йоти те саме повторяється, що було при заснуванні складу Медлінга.

Криштоф

Го, го, тепер їм не Медлінг буде! Англічанин їм попросту ніж до горла прикладає! І з’їсть їх! І коби якнайшвидше!

Мартин

Ну, Криштофе, сього не говори! Адже ж перша річ – нам урветься заробок, англічанин у своїй фабриці, певно, нас усіх не помістить.

Криштоф

(таємничо).

Кого помістить, а кого й ні. Розумний і поступовий робітник ніколи не згине. А впрочім, що мені до того, що з нами буде? Мене тішить загальний поступ! Упадають останки середньовіччини, дрібна продукція пережила свій вік – капітал концентрується, продукція концентрується по фабриках, організується і росте – пролетаріат також організується, набирає свідомості, здобуває силу, а сила в руках пролетаріату – се початок нового ладу, нової епохи, початок загального людського щастя на землі.

Мартин

А щоби прискорити те щастя, треба за балаканням лишити сьогодні пана радцю без чобіт.

(Похиляється над роботою. Криштоф іронічно глядить на нього, потім приймається також за роботу.)

Ява друга

Ті самі і Агафія із запечатаним листом у руці – вона держить лист бережно, крізь фартушок.

Агафія

Добрий день вам, панове! Добрий день!

Криштоф

Доброго здоров’я, пані майстрова! Як ваше здоров’я?

Агафія

Спасибі вам, пане! От як то у старої баби: коли не одно, то друге, а все щось болить. (Підходить до Мартина.) Пане Мартине!

Мартин

(обертається до неї).

Прошу!

Агафія

Та я до вас. Бачите, мойого старого нема дома, а тут власне листа принесли. Здається, що то від нього, від мойого Івасика… Серцем чую!.. Дуже рада би знати, що він пише. Та що, знаєте, не вмію читати! Не вчили за молодих літ, а тепер уже не до того.

Мартин

(бере лист і оглядає).

Ого! Адрес його рукою писаний, але по-німецьки! Стампіля віденська! А се що? Я й не чув, що він уже не в Лондоні.

(Розпечатує лист.)

Агафія

І я не чула. Ну, та читайте, читайте, що він там пише.

Мартин

(читає).

«Дорога мамо! Не гнівайтеся, що я так довго не писав вам. Та не одержавши від вас ані слова відповіді на мій лист, в котрім я завідомлював вас про свою женитьбу…»

Агафія

Що! Про женитьбу? Господи, він писав мені про свою женитьбу, а я й листа не дістала! Що ж се таке?

Криштоф

Може, лист де на пошті пропав?

Агафія

Досі ніякий його лист не пропадав, але сей мав би пропасти! Ні, то не може бути. Чи тілько мій старий не заховав його де від мене? Ой господи!

(Плаче.)

Дитиночка моя! Женився, ждав, певно, на благословенство від родичів – і нічого не одержав!

Мартин

Та годі-бо, пані майстрова! Не плачте! Може бути, що лист направду на пошті пропав. Що ж на те порадите? Ось слухайте далі, що він пише.

(Читає.)

«…Завідомлював вас про свою женитьбу, я думав, що ви розгнівались на мене, і для того боявся докучати вам своїм писанням».

Агафія

А що? Бачите! Думав, що розгнівалися! Та воно й правда, старий мій і досі гнівається на нього, не може йому дарувати того, що покинув університет.

Криштоф

А для чого ж він покинув університет?

Агафія

(втирає сльози).

Ой пане, ви ще недавно тут у нас, то й не знаєте, кілько у нас через те гризоти було. А от пан Мартин міг би вам розповісти, – він Івасів шкільний товариш і у нас від хлопця працює. Ну, та читайте далі, пане Мартине, читайте!

Мартин

(читає).

«Та тепер випало так, що я мусив покидати Лондон і їхати сюди, до Відня, де забавлю кілька день, а потім поспішу до вас, дорога моя мамочко, щоби по кількох літах уцілувати ваші руки».

Агафія

(плеще в долоні).

Ой господи! Сюди приїде, до нас! Ну, от радість! От утіха! А не знати, надовго чи накоротко? Не пише там про се?

Мартин

(читає).

«Мушу вам при тім сказати, що часи моєї науки і вандрівки вже скінчилися і що я приїжджаю до Львова на постійний побут».

Агафія

Слава тобі, господи! Ну, преці я ще дождалася і у бога допросилася, щоби не дав мені вмерти без мого сина!

Мартин

(читає).

«Жінка моя дуже бажає вас побачити і вже тепер, хоч знає вас тілько з моїх оповідань, любить вас щиро. Більше вам не пишу, бо й так швидко побачимось. Цілую вас і поздоровляю тата. Ваш Іван».

Агафія

Так ось як! З жінкою їде. Що ж, най їх бог благословить! Коби тілько добра була і його любила. Ну, та вже би хіба сліпа, і глуха, і без серця була, щоби могла не полюбити мойого Івасика. Лиш то не знати – хто вона? Не пише нічого про се. Ану ж то яка англічанка або французка, що й слова людського не зрозуміє. От тобі й щастя! Молила бога, щоби дав дождати невістки, а тепер і сама не знаю, чи зумію з нею й забалакати.

Криштоф

На яких же то науках, пані майстрова, був ваш син за границею?

Агафія

Та на яких науках? Чи я знаю, на яких! Таже власне із-за науки вся біда вийшла. Він у школах дуже красно вчився – пан Мартин може вам сказати. Вже на університет ходив щось три чи чотири роки. Я хотіла, щоби йшов на священика – не хотів. Батько каже: «Йди на право, адвокатом будеш». І того не схотів. Записався на натуральні науки, на якусь фізику та хімію. Батько гнівався, фукав, ну, але нарешті не боронив, – каже: най буде професором. А тут нараз наш Івась приходить та й каже: «Тату, досить того дармоїдства, я хочу вчитися шевства, хочу бути шевцем».

Криштоф

От іще дурень! Найшов церков богу молитися! Даруйте, пані, що я так виразився про вашого сина, але я справді не можу зрозуміти, як може хтось любити те наше огидливе ремесло.

Агафія

Ой пане! Мені аж згадувати страшно, що тоді у нас діялося. Кілько я тоді наплакалася – бог один знає. Батько як почув такі слова, як кинувся на нього, то коли б я не була затримала його, був би, здається, вбив Івася. «Що, ти хочеш на мою мізерію зійти? То я за пліт викинув усе те, що дав на твоє навчання?» Та що й говорити! Всього було. Зразу старий кричав, сварив, далі зачав ласкавіше говорити, навіть просити: «Сину, не роби мені того, то буде стид для мене!» Ні та й ні. Так, якби хто клин забив хлопцю в голову. «Хочу бути шевцем, та таким, яким в теперішніх часах швець повинен бути!» Тоді старий, – знаєте, який він є, – розлютився страшенно. «Ну, – каже, – коли мене не слухаєш, то я й знати тебе не хочу! Іди мені геть із хати». А Івась спокійнісінько каже: «Розуміється, що піду. Бо хіба ж я у вас можу чогось навчитися?» Се ще дужче розлютило старого, і він знов кинувся на Івася.

(Втирає очі хусткою.)

Мусив, бідненький, утікати з хати. Вже я потому лиш потайно з ним видалася, крадькома дала йому грошей на дорогу.

Криштоф

Куди ж він поїхав?

Агафія

Зразу був з рік у Відні, потім подався до Парижа, а відси перед трьома роками виїхав до Лондона. Добре йому там поводилося, нема що казати.

Криштоф

Ну, а що ж батько, перепросився?

Агафія

Та де там! Навіть згадувати про сина не хоче, особливо при чужих людях. Мало що не проклинає його. А знаю, що старий його любить, бо не раз тайком витягає з моєї шухляди його листи і перечитує. Він думає, що я сплю, а я добре виджу, як він плаче. Та що, коли гордий такий, при людях любить показувати, що він усьому пан, що все мусить по його бути. Ой господи!

В дверях показується Чирняк, вона поспішно хапає від Мартина лист.

Ява третя

Ті самі, Чирняк, Завадський.

Чирняк

(у дверях, до Завадського).

Раз вам кажу, пане брацє: я старого бога люблю. Не можу інакше! Волю пропасти, а від свого не відступлю.

Завадський

Ха, ха, ха! Упертий русин, упертий русин. Добрий день, пані майстрова! Добрий день, панове!

Мартин

Добре здоровля!

Чирняк

(побачивши жінку з листом).

А то що? Від кого се лист?

Агафія пробує швидко сховати лист, але руки їй трясуться і лист падає на землю, Чирняк підхапує його.

Чирняк

(глянувши на адрес, строго).

Жінко!

Агафія

(боязко).

Та то від нього.

Чирняк

Від нього? Від якого нього? З ким ти смієш без мойого відома переписуватися?

Агафія

(з докором).

Але ж, Никифоре! Дай спокій! Се ж мій син!

Чирняк

Твій син? Як ти смієш мати сина, коли я його не маю? Жінко, не доводи мене до стеклості! Раз я тобі сказав, що у нас нема сина! Нема і не було ніколи. І згадувати про нього не смій! І щоб… і щоб… на, бачиш?

(Дере лист на шматки і топче ногами.)

Бачиш, бачиш!

Агафія

(втираючи сльози).

Господи! І то батько! Бійся бога, Никифоре! Відки у тебе така лютість на свою власну дитину?

Чирняк

Мовчи, бабо! Коли тота дитина мене за батька не вважає, то вона мені не дитина. Хоче йти своїм розумом, най же йде. Але на мої очі най не показується! Я старого бога люблю, а бог приказав дітям шанувати батьків!

Агафія

Чи же ж він не шанував тебе?

Чирняк

Досить про те! Не хочу й слухати про нього більше! Тут важніша справа. Нам, нашому цілому станові, грозить нова небезпека. Несе дідько якогось англічанина. Хоче нам тут закладати велику фабрику обуві, п’ять складів у Львові, склади по всіх більших містах Галичини. Розумієте, що то значить? А те, що ми всі відразу – небіжчики. Со святими упокой, господи, і Чирняка, і Гутака, і Завадського, і весь славетний шевський цех.

Завадський

Клєнска, клєнска! То вже не Медлінг! Той англічанин з мільйонами йде до нас, на певну побіду.

Криштоф

Ну; і що ж, панове майстри, на се порадите? З’їсть вас, як мух.

Чирняк

(люто).

З’їсть? Так думаєте?

Криштоф

Не тілько так думаю, але думаю, що то буде найліпше.

Чирняк

(жвучи вус).

Т-а-а-к? А не можна би знати, чому?

Криштоф

А тому, що все-таки той англік внесе до нашого краю капітали, внесе уліпшений спосіб продукції, внесе поступ.

Чирняк

Поступові ви, нема що казати! Тілько що ж ми при вашім поступі будемо їсти?

Криштоф

Хто буде мати хліб – той буде хліб їсти, а хто не буде мати, нехай постить.

Чирняк

(вибухаючи).

Пане! Мовчіть! Від завтра не маєте у мене роботи! Забирайтеся до англіка!

Криштоф

І піду, певно що піду, тілько не завтра. Ви не маєте права виганяти мене і мусите мені виповісти місце на 14 день наперед.

Чирняк

(мовчки відвертається від нього, до Завадського).

І то челядь! Така нині челядь! Якихсь соціалістів дідько намножив! Ну, чи бачив хто таке! І воно тішиться з того, що його ремесло, те, що його живить, тепер упадає. Ох, нема на вас дисципліни! Я би то вас…

Завадський

Та що там, пане брацє, чи то варто собі кров псувати задля такої марниці?

Чирняк

Але я не можу витримати! Мене аж підносить! Воно мене буде вчити!.. О, я старого бога люблю. Покора супроти старших, пошанування для віку, для сивого волосся!

(Дихає сильно, пауза.)

Але що то я хотів сказати? Ага, про того сучого англічанина. І чого він хоче від нас? Відки йому до голови прийшло якраз на нас напосідатися?

Завадський

Певно, думає, що ми піддамося йому без супротивлення.

Чирняк

О, не діжде того! Хіба би мене на світі не було, щоб я допустив до сього!

Мартин

Як то, пан майстер хочуть з ним боротися?

Чирняк

Пане! Мовчіть, прошу вас! Ніхто вашої думки не питає! Не сміє нам тут англічанин влазити. Вже рада міська внесла меморіал до міністерства проти уділення йому концесії, а завтра ми вносимо другий про нужду шевського стану.

Завадський

А про анкету не забувайте, пане брацє!

Чирняк

Ах, господи! Жінко! Та й справді, я зовсім забув, за чим прибіг додому. Жінко на тобі гроші (дає їй гроші), бігай, посилай слуг, а живо.

Агафія

Куди? За чим?

Чирняк

Та не чуєш? Анкета! За хвилю, іно що не видно, анкета буде у нас!

Агафія

Хто ж то такий? Якась пані? В гостину до нас?

Чирняк

Не пані, жінко, не пані, а анкета. Буде пан цехмістер, і пан заприсяглий знавець Клеофас Цимбальський, і пан від газет, знаєш, той, у золотих окулярах!

Агафія

Той, що тягався з тобою тоді, як ви воювали проти Медлінга?

Чирняк

Той сам, той сам!

Агафія

А вже тобі віддав тих десять ринських, що тоді позичив?

Чирняк

Жінко! Ти мені не смій в такий спосіб говорити. Тут діло загальне, не моє особисте. Тут цілому шевському станові грозить руїна!

Агафія

Але тебе першого зруйнують ті пани!

Чирняк

Не смій говорити сього! Ті пани призначені магістратом вислідити стан шевського ремесла в цілім Львові і виробити про те книжку. А пан редактор до того одинокий чоловік.

Агафія

Та хіба він розуміється на шевстві?

Завадський

Ні, пані кумо. На шевстві розуміємося ми три: я, кум Чирняк і пан цехмістер. Ми ж також у тій анкеті.

Чирняк

І до мене першого має прийти та анкета. Вже я їм покажу, як стоїть діло! Ну, йди ж, іди і прилагодь нам яку закуску. І не забудь про бутельку коньяку, – знаєш, пан Шпіцкопф без нього не може обійтися.

Агафія, сумно хитаючи головою, відходить.

Ява четверта

Ті самі, без Агафії.

Завадський

А то не добре, пане куме, що ви так образили куму.

Чирняк

Я? Образив її? Чим я міг образити її?

Завадський

Троха заостро ви накинулись на неї за той лист.

Чирняк

А що ж я? Мав похвалити її за те, що потай мене, без моєї волі переписується з тим… тим…

Завадський

Але то ж ваш син! І ще який син! Здібний чоловік, сміливий, дотепний, такий, що кождий батько міг би гордитися ним.

Чирняк

(півголосом).

Сказати вам правду – і я його любив і ще люблю і дуже за ним жалую. Та що ж, як такий непослушний. Ну, скажіть самі, чоловік тратився, руйнувався, щоби давати його до шкіл, а коли вже близько кінця, вже на правах, а тут на тобі! Стріляє щось хлопчиськові до голови: хочу бути шевцем.

Завадський

І що в тім злого? Я би тішився.

Чирняк

(строго).

Я ні! Чи на те я руйнувався, щоби мій син не зазнав ліпшої долі, не бачив ширшого світу, ніж я ?

Мартин

Ні, пане майстер, – перепрошаю, що вмішаюся в вашу розмову, – ви не зовсім справедливо поступили з сином. Він же ж власне хотів бути шевцем з ширшим поглядом, хотів бачити світ…

Чирняк

Е, що там говорити про се! Пропало. Я його вирікся, він собі пішов у світ і нехай робить, що хоче. (До Мартина прудко.) Ви читали його лист?

Мартин

Читав.

Чирняк

Що ж він? Що пише?

Мартин

Нічого. Добре йому ведеться. Швидко надіється бути тут і побачитися з вами.

Чирняк

Зо мною? Най мені не важиться! За двері випрошу! Жаль мені його, але для заховання батьківської поваги за двері його випрошу. Вже тут я не уступлю. Старого бога люблю і таким умру.

Ява п’ята

Ті самі, Гутак, Цимбальський, Шпіцкопф.

Гутак

Добрий день вам!

Чирняк

(спішить проти них).

А, вітайте, вітайте! Гості до нас! Пане цехмістер, просимо! Пане редактор, прошу, прошу.

Шпіцкопф

(подає два пальці).

Моє почтеніє.

Чирняк

Прошу, пане Цимбальський, розгостіться!

Цимбальський

(невеличкий, лисий, з довгою бородою, в окулярах, говорить звільна).

Дякую, дякую. У мене часу небагато, треба поспішати.

(Вішає капелюх, скидає калоші і пальто.)

Чирняк

Ну, що там! Куди вам поспішати! Вже коли вас тут маємо, то вас так швидко не пустимо. Мусите придивитися основно нашому життю.

Цимбальський.

Розуміється, се наша задача. Тут уже певно треба своє зробити. Тілько без страти часу.

Шпіцкопф

Що ж, здається, ми всі тут зібрані, анкета в комплеті.

Гутак

Так, так, як той казав, комплета в анкеті.

Шпіцкопф

Ми власне, ідучи до вас, шановний пане Чирняк, говорили про те, що, йдучи до вас, треба таки добре побродити по болоті. Я й не думав, щоб у Львові можна було де здибати таке болото.

Чирняк

То не з добра, пане редактор, не з добра. Колись не такі часи були, я мав робітню на Сикстуській, близько ринку, п’ять челядників держав і двох хлопців, та й то обсталюнки плили, як вода на лотоки. А тепер (махає рукою) – самі бачите!

Шпіцкопф

Позвольте, позвольте, і давно се було?

Чирняк

Хіба не знаєте? Ще нема цілих 10 літ.

Шпіцкопф

(нотує).

Ваша правда! То важний факт! «В протягу остатніх десяти літ великий упадок ремесла». О так! Се сумно.

Цимбальський.

А позвольте вас спитатися, багато тепер смоли спотребуєте на рік?

Чирняк

Смоли? Ну, смола – то ще не рубрика.

Цимбальський.

Ну, але все-таки?

Чирняк

Та що, може, за десять центів, може, за п’ятнадцать.

Цимбальський.

А бачите! А давніше, певно, більше спотребовували.

Чирняк

Розуміється, більше робилося, то більше смоли йшло.

Цимбальський

(підносить окуляри і з тріумфом озирається довкола).

А видите, панове! Я не без цілі про се питаю. Маючи докладну евіденцію продукції смоли в нашім краї, можемо мати дуже докладну міру розвою шевства. У нас, у статистичнім бюрі, вже віддавна в тім напрямі ведуться досліди.

Шпіцкопф

Ну, і до чого довели?

Цимбальський.

Ми уложили докладний квестіонар і розіслали його до рад повітових, але досі ще не маємо відповідей.

Шпіцкопф

Ну, певно. Хіба ж ради повітові смолу гонять?

Цимбальський

(строго).

Пане редактор! Се питання виглядає на іронію, але я відповім на нього поважно. Ради повітові смоли не гонять, але від того є, щоби знали все, що діється в повіті. Можуть наші статистики питати їх про п’янство, про лихву, про еміграцію, про вивіз яєць, про стан засівів і про політичну благонадежність людності, то можемо і ми спитати їх про стан продукції смоли. Чи так, чи ні?

Шпіцкопф

Але ж розуміється, що так. Розуміється! (Обертається до челядників.) Панове, давно тут працюєте?

Криштоф

Від осьмої рано.

Шпіцкопф

Я не про те питаюся, але як довгий час?

Криштоф

До семої вечір.

Шпіцкопф

Не те, пане, але чи давно, як ви вступили до роботи у пана Чирняка?

Криштоф

А нащо пану се знати?

Шпіцкопф

Як то нащо? Ми є анкета магістратська, мусимо все знати.

Криштоф

Тут є пан майстер, він має записано, коли я сюди вступив, а я не пам’ятаю!

Шпіцкопф

Значить, давненько-таки. Видно, патріархальні відносини між майстром і челядником.

(Нотує.)

Криштоф

Еге, вступив перед місяцем, а нині майстер мені виповіли місце.

Шпіцкопф

Так? А чому ж се?

Криштоф

Спитайте пана майстра, я не знаю.

Цимбальський

(до Мартина).

А будьте ласкаві сказати мені, яким ви штихом шиєте?

Мартин

Як то яким? Звичайним, шевським.

(Шиє.)

Цимбальський.

Подвійним, правда?

Мартин

Най вам буде й подвійним.

Цимбальський.

А гудз у дратві в’яжете?

Мартин

Ні.

Цимбальський.

То зле. А якого часу потребуєте на один штих?

Мартин

Або я знаю? Не слідив за тим.

Цимбальський.

То зле. Неакуратний з вас робітник. Бо припустім, що на один штих іде мінута часу, а ви, беручи нову дратву, не зав’яжете гудза і дратва вам висмикнеться, то ви стратите тому мінуту часу. Правда? А кілько разів на день ви засиляєте нову дратву?

Мартин

Не знаю, не числив.

Цимбальський.

І того не знаєте? То дуже зле. Бо коли ви на день засилите, наприклад, сто дратвів, то стратите сто мінут або мало що не дві години часу. А то значить в протягу року 30 тисяч мінут, або 500 годин, або 50 робучих днів страчених. Чи вам не совісно?

Мартин

Ні, пане, бо я ані одного штиха не страчу.

Цимбальський.

Та-а-ак? А чого ж се премудрий Соломон – знаєте, як про нього повідають? Скликав він усіх кравців і шевців із цілого царства, що має їм щось дуже важного сказати. Зійшлися всі, а він і каже їм: «Пам’ятайте, що коли хто шиє, то вперед зроби гудз, а то перший штих дармо пропаде».

Мартин

Се, пане, як бачу, перша анкета в шевській справі була, а нині маємо другу таку саму.

Цимбальський.

Пане, чи ви хочете сміятися з анкети?

Мартин

Борони господи. Хіба можна кого на сміх рівняти з премудрим Соломоном?

Цимбальський.

Ну, глядіте ж мені!

(Відходить від нього.)

Чирняк

Ну, панове, анкета анкетою, але я думаю, що поперед усього слід би дещо перекусити. Робота не втече.

Шпіцкопф

Се ви, пане майстер, дуже мудро сказали.

Агафія

(за сценою).

Ще ні! За хвилечку буде.

Чирняк

От тобі й на! Даруйте, панове, за хвилечку. Може, хоче дехто з панів ще де про що спитати?

Шпіцкопф

Скажіть же нам, пане майстер, як се сталося, що ваше чесне ремесло так упадає?

Чирняк

Всьому винно зопсуття! Деморалізація! Нові моди раз у раз. А вже отой проклятий Медлінг зовсім нас підрізав.

Шпіцкопф

(облизується).

Ага, Медлінг! Пам’ятаю! Ви тоді, пане майстер, здається, цехмістром були.

Чирняк

Так, так! І потрудився чимало, борючися з тим заволокою. Та що з того! Не помогло!

Завадський

Ой, усі ми тяжко його відчули. Ще перед ним був тут інший склад обуві віденської, потім прийшов склад празький а тепер нам тут англічанин живий лізе, та й ще з фабрикою! Пропадемо!

Гутак

О, певнісінько, як той казав, пропадемо!

Цимбальський.

Як думаєте, панове, кілько би так мусив продукувати той англік і по якій ціні, аби вас усіх плазом положити?

Чирняк

А нехай його грім божий перше плазом положить! Вже як він тілько заложить свою фабрику і заведе свої склади, то нам буде досить.

Гутак

Для самої новості, як той казав, увесь народ повалить до нього.

Чирняк

А челядь! Думаєте, що один із них усилиться у нас? Усі підуть до нього. От і мій пан Криштоф збирається.

Криштоф

Бо мушу, коли пан майстер мені виповідає місце.

Чирняк

Чекайте, захопите ви ще у того англічанина шилом патоки. Будете згадувати майстра Чирняка, та пізно буде!

Шпіцкопф

Ну, а як думаєте, панове, що би потрібне було для піднесення вашого ремесла?

Чирняк

Ну, та вже анкета…

Гутак

Як той казав, панове, там по газетах читаєте, то вам ліпше знати, що до чого.

Шпіцкопф

Ну, ні, тут ваш голос перший, ми можемо тілько поперти справедливі жадання крайового промислу.

Чирняк

Та коли так, то я би думав поперед усього, що треба всім отим фабрикам заказати раз назавсігди вступ до нашого краю.

Шпіцкопф

(нотує)

То одно: заказати вступ. Дуже добре. Тілько клопіт, що конституція позволяє…

Чирняк

Отож-то! Я вже се чув і за часів Медлінга. Так на якого ж біса анкета, коли є конституція? Змініть до дідьчої мами конституцію! Що нам по конституції, як маємо з голоду погинути!

Шпіцкопф

Правда ваша, правда ваша! Отже, другий пункт: змінити конституцію. (Пише.) Чи цілком, чи лиш кавалок?

Чирняк

Лиш те змінити, що для нас шкідливе.

Шпіцкопф

Дуже добре! Зараз видно, що маєш діло з чоловіком інтелігентним і справедливим. (Нотує.) Ну, а що далі?

Чирняк

Та, що далі? Якби так по-моєму, то я би ще отсих проклятих соціалістів скасував. Мара знає, що за народ розплодився. Нібито рахується ремісники, робітники, а на ділі так і дибає на те, аби своє власне ремесло підкопати, нам, майстрам, не дати дихнути.

Шпіцкопф

Правда ваша! Правда ваша! Скасувати їх зовсім. (Нотує.) Ну, а що ще більше?

Чирняк

Більше? (Обертається до Завадського.) Що то там ще у нас, пане брацє, за жадання? Адже ж ви переписували петицію…

Завадський

Саме найголовніше, аби заряд військовий нам, дрібним майстрам, віддавав достави обуві для армії. Се би нас одно могло підрятувати.

Шпіцкопф

Але ж, здається, панове вже мали ті достави?

Завадський

Е, що то за достави! Кількасот пар чобіт! Не було коло чого й заходитися.

Шпіцкопф

А все-таки ви їх узяли.

Завадський

Звісно, що взяли, бо що ж було робити?

Шпіцкопф

І достарчили на час?

Завадський

Та… ніби, достарчили, правда, не всі. І роботою не всі догодили, многим повідкидувано. Одним словом, капарство вийшло. Чуємо, що вже не хочуть нам давати.

Шпіцкопф

Але як же то так вийшло? Панове домагалися тої достави, а потім і не доставили на час і ще й робота недобра вийшла?

Чирняк

То, пане редактор, усе інтрига, чорна інтрига. Дали нам мало, знеохотили людей. Кому там хотілося коло дурниці заходитися! Потому при відбиранні огляд такий строгий був…

Шпіцкопф

Значить, домагаєтеся, аби відтепер давали вам роботи більше – так?

Чирняк, Гутак і Завадський

Так, так!

Шпіцкопф

І аби при відбиранні не так строго оглядали?

Чирняк

Розуміється!

Шпіцкопф

Дуже розумно! Дуже розумно.

(Нотує.)

Агафія

(за сценою).

Никифоре, проси панів до снідання!

Чирняк

Прошу, панове! Не погордуйте! Чим хата багата!

Шпіцкопф

О! Отсе ще розумніше! Дуже розумно, дуже!

(Іде до сусіднього покою, за ним Цимбальський, Гутак, Завадський.)

Ява шоста

Чирняк, Мартин, Криштоф.

Мартин

(полушептом).

Пане майстер! Пане майстер!

Чирняк

(вертає від дверей).

А що там?

Мартин

То се (моргає) ваша анкета?

Чирняк

Ну, або що?

Мартин

Тьфу!

Чирняк

Як то? Як то?

Мартин

Один із тих панів скінчений осел, а другий очевидно кпить із вас!

Чирняк

Що?

Мартин

Хіба ж ви сього не бачите?

Чирняк

Пане Мартине, прошу вас, робіть свою роботу, а свої уваги лишіть для себе. Що я бачу, то бачу, а що роблю, то знаю і свій розум маю.

(Іде до дверей.)

Ява сьома

Ті самі і Завадський

Завадський

(до Чирняка).

А, ось ви тут! (Бере його набік.) Слухайте, пане бране, по якого чорта нам до анкети того Цимбальського? Та ж то скінчений осел.

Чирняк

Говоріть своє! Осел, але впливовий чоловік. Знаєте, він начальник статистичного бюра, а його жінка має сестру за паном совітником від намісництва. А що він дурень, то се тим ліпше! Можна вмовити в нього те, чого нам потрібно, а вже як він попре, то можна мати надію.

Завадський

(б’є себе пальцем в чоло).

Ага!

Ява восьма

Ті самі і Гутак

Гутак

Ну, пане господарю! Де ви? Тут, як то кажуть, до горлової справи доходить, а вас нема.

Чирняк

О, перепрошаю дуже! Іду вже, йду!

(Біжить до бічного покою.)

Завадський

(до Гутака).

Знаєте, пане цехмістру, мені здається, що той газетяр так-таки кпить собі з нас усіх.

Гутак

Ну, я би сього не казав. Звісно, як той казав, газетярська жилка і язик острий та верткий, але все-таки чоловік розумний. Голова, як той казав.

Завадський

Але можна би було до анкети ліпше запросити якогось правдивого католика?

Гутак

Як то, а хіба сей що?

Завадський

Ну, я до таких свіжохрещених католиків якось не маю набоженства.

Ява дев’ята

Ті самі і Шпіцкопф у дверях, з ковбасою в зубах і булкою в руці.

Шпіцкопф

Але ж, панове, прошу!

Завадський

Ідемо, йдемо!

(Іде до бокового покою.)

Шпіцкопф

(пропустивши його, виходить до Гутака).

Пане цехмістру, ви чоловік чесний і правди не сховаєте. Скажіть мені, але так, під хайрем, через що властиво банкротує пан Чирняк?

Гутак

Ну, банкротувати він так дуже не банкротує.

Шпіцкопф

Те, те, те! Я й сам бачу! Як нас приймає! Коньяк знаменитий, шинка чудова, ковбаса – моє почтеніє; значить, дихає ще чоловік!

Гутак

Та дихає, дихає. А зменшує робітню – проста річ. Постарівся, сприкрилося робити, рад би, як той каже, троха на політичнім конику погарцювати. Балакати багато любить, на ратуші мови говорить… Де вже йому до шила та до дратви!

Шпіцкопф

То-то й є! То-то й є! Розполітикування, ось що губить наше чесне старе ремесло! Не хочуть робити, а потім кричать: «Медлінг нас убив! Англічанин нас дорізує!»

Гутак

Ну, пане, тут Медлінг і англічанин зовсім окремо. Вони й таких уб’ють, що день і ніч гарують.

Шпіцкопф

Може бути, не перечу! Я тілько до того річ веду, що коли прийде поміч, то в першій лінії повинні її мати власне ті, що гарують, а не ті, що політикують, а роботу занедбують.

Гутак

Так, так! Се зовсім справедливо.

Шпіцкопф

Ну, але скажіть же мені, з чого властиво жиє пан Чирняк, коли отак занедбується?

Гутак

(таємничо.)

Не знаю. Мусить мати з давніших часів дещо зложене. А крім того, має сина за границею. Кажуть, що десь багато оженився. То, може, той йому дещо присилає…

Шпіцкопф

Та-а-ак? Ага!

Ява десята

Ті самі і Цимбальський.

Цимбальський.

О, а панове тут конспірують! А там за вами пошукують! Пане цехмістру, ви хіба не ласкаві? Прошу!

Гутак відходить до бокового покою.

Шпіцкопф

(веде Цимбальського набік).

Пане Цимбальський! Важна справа!

Цимбальський.

Ну, що?

Шпіцкопф

Довідуюся власне, що старий Чирняк має гроші.

Цимбальський.

А мені що до того?

Шпіцкопф

Як то що? А ви їх маєте?

Цимбальський.

Я? Звісно, кілько мені треба, тілько маю.

Шпіцкопф

То ви щасливий чоловік. Я ніколи тілько не маю. І для того думаю, чи не можна би старого трохи натягнути.

Цимбальський

(б’є себе долонею в чоло).

Ага! Ось ви куди гнете! Ну, се думка непогана. Але як же?

Шпіцкопф

Знаєте, він дуже вірить в ваші впливи і протекцію. Ну-ко, предложіть йому свою поміч, але зажадайте за те невеличкого задатку.

Цимбальський.

А кілько так?

Шпіцкопф

Ну, що буде можна уторгувати. Сто ринських найменше – поділимося.

Цимбальський.

Пане, ви геніальна голова!

Шпіцкопф

Ось він іде! Лишаю вас самих! Куйте залізо, поки гаряче!

Ява одинадцята

Ті самі і Чирняк.

Чирняк

(у дверях).

Але ж, панове! Прошу ближче. Снідання коротеньке, зараз кінчимо.

Шпіцкопф

О, я зараз. Перепрошаю, що на хвилечку вийшов!

(Іде до бокового покою.)

Цимбальський.

Пане майстер! Прошу на слово!

Чирняк

Прошу, чим можу служити?

Цимбальський

(таємничо).

Зле стоїть справа!

Чирняк

Як то?

Цимбальський.

Дуже нещаслива була думка, що ми прибрали до анкети отсього хрещеного жида!

Чирняк

Або що?

Цимбальський

(таємничо).

Підозріваю, що він підкуплений англічанином і буде в своїй газеті рити против нас.

Чирняк

Господи! То було би справді нещастя! Але по чім же так міркуєте? Чи говорив що?

Цимбальський.

Розуміється! Зовсім недвозначно висловився.

Чирняк

То дуже лихо! Він може все зопсувати.

Цимбальський.

Мусите здобутися на якусь жертву, щоб заткати йому рот.

Чирняк

Певне! Певне! Ой господи, от тобі й порятівники! Спасибі вам, пане Цимбальський, що остерегли! Я зараз потихонько поговорю про се з нашим цехмістром.

Цимбальський

(переляканий, хапає його за полу).

Що, що?

Чирняк

Ну, се ж не моя особиста справа, а загалу, всіх шевців у Львові. То нехай вони й радять.

(Відходить поспішно до бокового покою.)

Цимбальський

(б’є себе об полу рукою).

На, маєш! От я й наробив!

Ява дванадцята

Ті самі, Завадський, Шпіцкопф, потім Гутак і Чирняк; ті два шепчуться близько куліси, інші виходять наперед.

Шпіцкопф

Чудесно! Чудесно! Снідання справді староміщанське! (до Чирняка.) Пане майстер Чирняк, ще раз спасибі вам! Будьте певні, скілько моєї сили…

Чирняк

(виступає наперед).

Пане редактор, не кінчіть сих слів, бо збрешете без потреби.

Шпіцкопф

Що?

Чирняк

Я, пане, старого бога люблю! Я чоловік прямий і одвертий. Скажіть, кілько вам дав англічанин, щоб ви попирали його справу?

Шпіцкопф

Що? Англічанин мені? Пане, ви мене ображуєте. Уважаєте мене за продажного чоловіка.

Чирняк

І надіюсь, що маю рацію. Чи ви думаєте, що я сліпий і не бачу, як ви тут заховуєтесь? Нас усіх на кпини берете, а тайно проти нас інтригуєте.

Цимбальський під час тих слів незамітно висувається з покою і щезає.

Шпіцкопф

Пане, се образа! Ви відповісте мені за се!

Чирняк

Чому ні? Зараз відповім. Ось пан Цимбальський тут. Де він є? А – вийшов? Ну, нічого, він живий! Ми його знайдемо. Він перед хвилею сказав мені, що ви дали йому до пізнання…

Шпіцкопф

Дурень він і ви з ним. Нічого я йому не давав до пізнання, і ви на підставі слів сього дурня не смієте мене ображати! Адіє!

(Відходить.)

Чирняк

От тобі й на! От наші порятівники! Ну, панове браття, що ви на се скажете?

Завадський

Я вам давно говорив, пане брацє, що шкода вашого труду так дуже добиватися тої анкети.

Гутак

Інтелігенти, як той казав, усе однакі: з’їсти, випити і ще вдодатку окпити бідного ремісника.

Ява тринадцята

Ті самі без Цимбальського і Шпіцкопфа, і два послугачі вносять велику таблицю, шильд полакерований начервоно, а на нім великими зеленими буквами напис: «Склад обуві – John Cheerneak & William Hopkins!» Вони несуть сей шильд аж насеред покою, потім стають, обертають шильд написом до публіки, знімають шапки і здивовано озираються. В бокових дверях показується Агафія, що, зацікавлена, по хвилі також виходить на сцену і оглядає шильд.

Перший послугач

Слава Ісусу Христу!

Чирняк

Слава навіки! А се що значить?

Другий послугач

(до першого).

Та тут шевський склад, аякже.

Перший послугач

Чи ми тут добре зайшли, прошу пана, з отсим шильдом? Нас маляр вислав, сказав занести на отсю улицю, до англійського складу.

Чирняк

(розлючений).

Ах ви, тумани! Та тут вам англійський склад? Не видите, що тут християнські люди? Ідіть геть, бо вас і отсю вашу прокляту таблицю викину до сто громів долі сходами!

Другий послугач.

Не гнівайтеся, пане майстер, ми не хотіли вас образити! Ми не навмисне!

Чирняк

Ідіть, нехай вас мої очі не бачать! Ну, дивіться, люди добрі! Ріжуть нас і ще на кпини нам свої шильди до покою пакують!

(До послугачів, що заходяться брати шильд у руки.)

Гов! Я вас так не пущу! Я догадуюся, що тут щось є! Говоріть, хто вам казав сюди йти?

Перший послугач

Та маляр.

Чирняк

Брешеш! Говори правду, бо, їй-богу, зараз вас із тим шильдом на поліцію тягну. Говори, був там отой сам англічанин у маляра?

Другий послугач.

Та був якийсь пан у високім циліндрі і в споднях у великі кратки.

Чирняк

І той пан казав вам нести шильд до мене в хату?

Другий послугач.

Та так, казав.

Чирняк

Як вам казав? Якими словами?

Другий послугач.

Та якими? Ховай боже, по-руськи сказав: «Ідіть і несіть сей шильд до робітні майстра Чирняка і просіть його, аби прочитав, що тут написано».

Чирняк

Що тут написано? (Читає.) «Йогн Хеернеак і Вілліям Гопкінс!» А гопкав би він, аби сказився, проклята душа! Ну, і пощо ж мені було читати їх собачі назви?

Другий послугач.

Я не знаю, прошу пана. А він казав, що зараз сам сюди прийде!

Усі

(гуртом).

Що? Сам сюди прийде?

Перший послугач

А ось він і є!

Ява чотирнадцята

Ті самі, англічанин.

Усі

(гуртом).

А-а-а-а! Ось він!

Англічанин

(в темних окулярах).

Добрий день, панове!

Чирняк

А то що? По-нашому чисто говорить.

Англічанин.

Перепрошаю! Здається, мої люди помилилися і не туди занесли шильд, де було треба. (До послугачів.) Отам напротив несіть, бачите, де двері малюють!

Послугачі з шильдом виходять.

Чирняк

Пане, не знаю вас, хто ви є, але я вас готов у тій хвилі за тими послугачами скинути долі сходами. Як ви смієте мені на злість і на збитки…

Агафія

(що вдивлювалась в англічанина, кидається до нього з криком).

Мій Івасик! Мій синочку любий!

Англічанин

(скидає окуляри і обіймає її).

Мамочко! Пізнали мене?

Чирняк

А то що?

Мартин

Як то? Пане майстер, не бачите, що то ваш син?

(Коли Іван привітався з матір’ю, підходить і подає йому руку.)

Здорові були, пане Іване!

Іван

Здоров, Мартине! Як ся маєш? Таточку! Ви все ще гніваєтеся? Дайте руку поцілувати!

(Цілує його Руку.)

Чирняк

Так се ти той страшний англічанин, що прийшов нас усіх із’їсти?

Іван

Авжеж, що я. Хіба ж не читали шильду?

Чирняк

Шильду? Хіба ж там є твоє ім’я?

Іван

Аякже. Джон – то Іван, a Cheerneak – то по-англійськи так пишеться, а читається Чирняк

Чирняк

Ну, люди добрі! І має бути добре на світі з такими людьми, коли сама їх мова злодійська. Напише тобі: шахрай а ти йому читай: чесний. А той другий – Гопкало чи який дідько, то що за один?

Іван

Вільям Гопкінс – мій спільник і тесть, одна з найліпших фірм у Англії.

Агафія

Твій тесть! То ти з англічанкою оженився? Як вона зветься?

Іван

Дженні, мамочко, Дженні Гопкінс.

Агафія

Ой моє лишенько! Кілько літ господа просила, щоби дав мені дождатися невістки, а тепер на тобі! Невістка є, та що, коли я слова до неї не проговорю.

Іван

Ні, мамочко, не бійтеся сього! Моя Дженні вже потроха, підучилася нашої мови, а при вас, то, певно, швидше піде.

Агафія

(плеще в долоні).

О, золота дитино! Дай тобі боже усякого щастя! Говорить по-нашому! Ну, коли так, то видно, що тебе любить!

Іван

Авжеж любить, мамочко. І вас любить, хоч досі не бачила.

(Обертається до присутніх.)

А, панове браття, здорові! Пан Гутак, пан Завадський, – пізнаю всіх. Ну, як же вам поводиться?

Гутак

От, як той казав, як тому горохові при дорозі.

Завадський

Дуже нас сполошила відомість про ваш приїзд, пане Іване. Значить, ви тепер міліонер і хочете тут велику фабрику закладати?

Іван

То так, панове. Мені самому до міліонерства далеко, хоч дещо троха капіталу і в мене є. Але мій тесть, пан Вільям Гопкінс, хоче до спілки зо мною заложити тут велику фабрику обуві і віддати її під мою управу.

Завадський

І думаєте, що оплатиться вам?

Іван

Що маємо думати! Ми на голе думання нічого не починаємо. Ми обчислилися, поробили всякі старання.

Чирняк

Які старання?

Іван

Мій тесть власне перебуває в Відні і вчора мав у міністерстві війни підписати контракт на доставу обуві для тих 100 тисяч війська, що стоять у Галичині. В протягу сього року обіцяно нам додати ще ті відділи, що стоять у Буковині і в Шлезії, а правдоподібно здобудемо ще й Боснію. А я власне вертаю з Угнова і Куликова, де починив старання, щоб тамошнє шевство зорганізувати на спосіб мануфактури. Засадимо їх за роботу і при їх помочі здобудемо села. А міста здобудемо нашими складами, яких наразі закладаємо п’ятнадцять.

Чирняк

(ламає руки).

Господи! Так ось на що ми надіялися! Достава для армії вже пропала!

Завадський

Ну, а коли ж ваша фабрика входить у життя?

Іван

У нас уже все приготоване, за місяць будемо могли розпочати. Маємо машини найновішої конструкції, людей наразі спровадимо своїх, поки тутешні не підучаться.

Чирняк

(що досі стояв з заламаними руками, зривається і хапає Івана за груди).

Ні, досить! Ані слова більше! Марш мені з хати і не смій тут більше показуватися!

Іван

Тату!

Чирняк

Я тобі не тато! Ти мій ворог, ти мій убійця, ти не маєш права звати мене татом! Забирайся!

(Пхає його до дверей.)

Агафія

(хапає його за руку).

Старий, ти одурів?

Чирняк

Мовчи, стара! Чи й ти против мене?

Агафія

(стає перед ним).

А ти як думав? Що я довіку буду тобі коритися і терпіти твої примхи? Мало ти досі наді мною назбиткувався? Ти не питав, що у мене серце рветься без моєї дитини. Ти топтав моє чуття ногами, а для чого? Для того, що в твоїй дурній голові не могло поміститися, як син може жити своїм, а не батьковим розумом. А бачиш, він своїм розумом таки ліпше вийшов, ніж ти своїм!

Іван

Тату, я прийшов до вас з добрим словом. Хочете приняти у мене місце управителя одного складу?

Чирняк

Що? Я У тебе? А краще живий у могилу ляжу.

Іван

Не маєте потреби гніватися. Я вас не силую і ніколи не забуду, що ви мій тато. Але рідня ріднею, а інтерес інтересом. Я знаю, що з отсих панів майстрів кождий з дорогою душею прийме таку пропозицію.

Чирняк

Не діждеш сього! Панове браття, невже ж ви…

Завадський

О, я перший готов!

Гутак

(шкробається в голову).

Я тілько не знаю, чи потрафлю добре?

Мартин

А про мене, пане Іване, не забудьте!

Іван

О, не бійся, старий товаришу. Про тебе я буду пам’ятати. Сей другий пан, здається, також уже просився до моєї фабрики.

Криштоф

Так є.

Іван

Найдемо для вас заняття, коли не в головній фабриці, то при провінціональних складах. При них будемо звільна організувати місцеве шевство в більші мануфактури. Буде робота. Ну, тату, що ж ви на се?

Чирняк

Дарма! Я старого бога люблю! Старих звичаїв держуся. Хоч усі мене відступлять, то лишуся сам і витримаю при своїм до гробу. Іди геть від мене і не признавайся, що ти мій син.

Іван

Ну, сього мені не накажете. Ви собі можете не признаватися до мене, але я до вас усе буду признаватися. Бувайте здорові!

(Подає йому руку – Чирняк відвертається.)

І ви, мамочко!

Агафія

Що? Ти би мене лишав? Ні, синку, я тепер тебе не лишуся! Зажди хвилечку, тілько вберуся.

(Виходить до бокового покою.)

Чирняк

(похилив голову).

Так он як! І вона мене покидає! Сам на старі літа – сам як палець!

(Затулює очі руками і хлипає – нагло простується.)

Та ні! Се мені байдуже! Нехай буде, що хоче, я стою при своїм! До золотого тельця на поклоненіє не піду! Все се мана, чортяча покуса! Геть мені з хати! Геть!

(Іван, Гутак, Завадський і челядники виходять, тільки хлопець лишається. Чирняк хвилю стоїть, вдивляючись у двері, потім, побачивши хлопця.)

А ти що, не йдеш з ними?

Хлопець

А куди ж мені йти? Адже я у вас наймався!

Чирняк

(цілує його в голову).

Синку мій! Що ж ми почнемо самі? Я старий, а ти малий! Як же ж нам боротися з отою страшною силою?

(Опускає руки в задумі.)

Заслона спадає

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Іван Франко. Майстер Чирняк. – Львів: 1902. Написано не пізніше середини 1894 р.: зберігся уривок списку твору, зробленого невідомою рукою (яви 8 – 14) і при ньому сторінка з датованим 11 липня 1894 р. дозволом президії намісництва здійснити постановку комедії «Майстер Чирняк» на сцені театру «Руської бесіди» (№ 3113, с. 425 нижньої пагінації).

Вперше комедію виставлено театром «Руської бесіди» в грудні 1896 р. в м. Калуші.

Подається за першодруком.

Медлінг – назва взуттєвої фабрики поблизу Відня.

мав робітню на Сикстуській – нині ця вулиця зветься П. Дорошенка.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 187 – 212.