Суд святого Николая

Іван Франко

Драматичний образок

Особи

Святий Николай.

Ангели (3).

Чорт.

Дід Вакула, водоноша, старий, згорблений.

Марися, дівчинка, убрана по-міщанськи, убого, але чисто.

Орися, Павлусь – діти Робітника

Максим, їх батько.

Михась, паничик, чепурний, гордий.

Олюня, слушна дівчина (около 12 літ), з інтелігентної верстви.

Сцена представляє кімнату, святочно прибрану й освітлену. В глибині підвищення, на котрім стоїть золочений трон. По боках коло підвищення два стільці. Коли піднесеться заслона, сцена пуста, за сценою чути дзвінок. Входить св. Николай в звичайнім костюмі і ангел з великою книгою під пахвою.

Св. Николай

Ось нині власне рік минув,

Як на землі я тутка був,

Як дітям дари я давав,

До праці всіх я загрівав,

Наказував їм чесно жити,

Від зла тікать, людей любити.

Ну, хто послухав моїх слів?

Ось нині власне день наспів

Розвідатись, чи підросло

Добро в їх душах, а чи зло?

Скажи-но, ангеле, торік

Що я найліпшому прирік?

Ангел

(стає коло стільця направо і розвертає книгу)

В моїм протоколі запис є такий:

«Каже руським дітям Николай святий:

«Хто в сім році зробить найдобріше діло,

Най в мій празник стане перед мене сміло –

Чи панич, чи хлопський син, чи ремісник,

Той дістане славний, славний медяник».

Св. Николай

Ну, медяник ми принесли:

Препишно в нас його спекли.

Свята Софія розчинила,

Свята Надія замісила,

Свята Гафія в піч саджала,

Свята Палага украшала,

Свята Варвара Великая

Його мигдалем обтикала.

Свята Марія Єгипетська

його виймала із припічка,

Сама ж пречиста божа мати

Благословила його взяти

На втіху добрим діточкам.

Кажи внести його тут нам!

Ангел

(дзвонить три рази)

Ви, небесні слуги, закликаю вас!

Медяник препишний принесіть до нас!

Входять два ангели, несучи стільчик, накритий вишиваним рушником, ставлять його перед св. Николаєм, кланяються і відходять. По хвилі входять знов, несучи на рушнику величезний медяник, що виображує св. Николая, ставлять його на стільчику, кланяються св. Николаєві і стають набоці.

Св. Николай

Ось медяник. А де ж ті діти,

Кому його нам присудити?

Ангел

Вони є зібрані і ждуть.

Св. Николай

Ну, добре, зачинаймо суд!

(Входить на підвищення і сідає на троні.)

Їх по одному кличте тут,

Най кожде скаже, що зробило

За рік якесь найліпше діло,

А ми се все розберемо

І медяник найліпшому дамо.

Чортик

(вбігає з лівого боку)

Ай вай, що я чую, отче Николаю!

Ви на суд засіли – я о тім не знаю!

Суд – то важна справа, легко попектися.

Як же ж то без мене може обійтися?

Таже діточок тих добре я пильную,

Що котре зле зробить – все собі нотую.

А й такі бувають, що брехати люблять…

Ну, при мні не збрешуть і слова погублять.

Ангел

Ну, ну, ти, антипку! Цур тобі та дзусь!

За дітей своїх я й крихти не боюсь.

Св. Николай

Ну що ж, як суд, най буде повний суд!

Ти, ангеле, за адвоката будь,

А чорт, що всьому злому голова є,

Най їх оскаржує, як знає.

Чорт

(чухається в потилицю)

Правду вам сказати, отче Николаю,

Адвокатське діло більше я кохаю,

Бо у мене слово так липке й моторне:

Біле зробить чорним, а знов білим чорне.

Ну, та вже вам нині вчиню вашу волю

І свою чортівську відіграю ролю.

(Сідає на стільчику наліво.)

Св. Николай

Хто перший з черги, тут явися!

Марися входить.

Хто ти?

Марися

Я дівчина Марися.

Св. Николай

Чим є твій татко?

Марися

Я не маю татка.

Св. Николай

А де живеш?

Марися

Ось тут десята хатка.

Мамуня шиють, я ходжу до школи.

Св. Николай

А добре вчишся?

Марися

Не зовсім. Ніколи

Часу не маю вільного, бо є

Ще братчик менший: як прийду додому,

Не дасть на руки взятися нікому,

Як лиш мені – спокою не дає.

Св. Николай

Скажи ж мені, Марисю мила,

Ти в тім році доброго зробила?

Марися

(глядить на нього здивовано)

Я… я… нічого.

Чортик

Ну, а чого ж прийшла сюди, небого?

Чого нам дармо забираєш час?

Марш геть! Сей медяник небесний не для вас!

Ангел

Не кричи, антипку! Добра се дитина.

Добрих діл у неї повна кожда днина.

Рано в школі вчиться, а прийде додому,

Мусить буть за няньку братчику малому.

Хоч сама мала ще – мамі помагає.

Бігає, трудиться, в хаті прибирає.

Хоч не раз голодна, не доспить, іззябне,

Хоч маленьке тіло струджене послабне,

То вона все тиха і охоту має.

Чорт

Чи в тім є заслуга, то й сама не знає.

Св. Николай

Досить! Марисю, сядь ось тут.

Хто другий там іде на суд?

Михась

(паничик, входить гордо, кланяється чемно і стає перед св. Николаєм)

Я Михась зовуся,

В школі пильно вчуся.

Мене любить тато –

Я у них один;

Тож в день іменин

Я дістав багато

Всяких подарунків,

Забавок, пакунків,

Від вуйка Семена

Срібного гульдена.

Та в нас в сутерені

Бідарі злиденні:

Швець жиє й шевчиха,

В них маленькі діти;

Бруд там, холод диха,

Ані що одіти,

Хліб сухий з водою –

Се їдять звичайно.

Вздрівши се случайно,

Я над їх бідою

Зжалувавсь і дав

Їм свої всі гроші.

«На, старий, і справ

Чобітки хороші

Тій малій дитині!» –

Я шевцю сказав.

От таке-то діло

Я зробив і сміло

Тут являюсь нині.

Чорт

Гарно, синку, гарно

Ти зробив і слушно!

А в шевцеву хату –

Часто йдеш ти там?

Михась

Ні, не каже тато,

Та й не рад я й сам,

Бо там кірно, парно,

Брудно, зимно й душно.

Св. Николай

Досить! Михасю, сядь ось тут!

Хто третій там іде на суд?

Дід Вакула

(з коромислом входить)

Я старенький дід Вакула,

Що біда мене зігнула.

Не за себе я приходжу,

Хоч там нині студінь, фуга,

А за хлопчика одного…

Св. Николай

Де ж той хлопчик?

Дід Вакула

Втік, драбуга!

Не хотів іти.

Св. Николай

Для чого?

Дід Вакула

Вперся: «Не піду, та й годі.

І нічого я такого

Не зробив, щоб там ставати».

Ангел

Він не рветься к нагороді.

Чорт

Знає, що ні за що й брати.

Св. Николай

Що ж він доброго зробив?

Дід Вакула

Се я хочу розповісти.

Вчора рано вітер вив,

А мороз, мов хоче з’їсти,

Ожеледа під ногами…

До криниці з коновками,

Як звичайно, я плетуся –

Прошу панства, се мій хліб,

Водоношею зовуся,

З коновками ляжу в гріб.

Та нараз серед дороги

Як поховзнувсь – грим на лід!

З коновок вода розлялась…

Я силкуюсь встать на ноги –

Де там, мов на склі лежу,

А довкола сміх і галас:

«Дід санкуєсь! Впився дід!»

Мучивсь, мучивсь я – гляджу,

Аж і Гриць тут коло мене –

Се таке хлоп’я злиденне,

Сиротисько, без кута.

Де жиє – ніхто не знає,

Чим жиє – ніхто не дбає,

А пуста біда, пуста!

«Грицю, – прошу, – порятуй!»

А він: «Діду, потанцюй!»

«Грицю, серце, поможи!»

«Діду, трошка ще лежи!»

«Грицю, змерзну! Ти не смійся!»

«Діду, хухай та й загрійся!»

Я заплакав – що й казати,

Бо почав вже замерзати.

Аж тут чую: Гриць при мні.

«Що ти, діду? Ну, дивіться!

Хочеш тут до ночі гріться?

Ну, вставай, опрись на мні!»

І маленькими ручками

Він підняв мене на ноги,

Підпровадив шмат дороги

Аж до хати. «Ну, старий,

Роздягнись та кості грій,

Я тим часом з коновками

Попрацюю». Та й побіг,

Десять раз води придвигав

В ті доми, де я не міг.

Аж тоді назад приплигав,

Двадцять центів виклада:

«На, старий, – отсе за воду!»

І заким я вспів озватись,

Він драпнув – хтозна-куда.

Чорт

Дармо, діду, ти трудився!

Гриць урвитель, пустошак

Не дістане нагороду.

Ангел

А я думаю не так.

Правда, лихом він кормився,

Ріс в погорді, сам один, –

Та в душі його займився

Ясний огник співчуття,

І тепер вже він не згасне,

Розростесь в огнище ясне,

Станесь добрим, чесним він.

Чорт

Я би мусив буть не я,

Сли б його не звів до зла.

Св. Николай

Годі! Се потому будем розбирати.

Чи ще хто на суд наш забагає стати?

Орися і Павлусь входять.

Орися

Наш татко вислав нас ось тут

На суд святого Николая.

Чорт

Що ж принесли ви на той суд?

Павлусь

Ми не для себе, ми є свідки.

Олюнька наша золотая

Зробила нам добро велике,

То ми за ню йдемо свідчити.

Ангел

А де ж вона?

Орися

Ані крихітки

Не хтіла йти сюди, та татко

Її веде.

Св. Николай

Кажіте ж гладко,

Що там таке вона зробила?

Орися

Ще як наша бідна мама проживала,

Золота Олюня часто в нас бувала,

Бавилася з нами, хлібця нам давала.

А як мама вмерла, занедужав тато,

Ми добра від неї дізнали багато.

Без її опіки ми б погибли певно,

Її татко доктор – то просила ревно,

Щоб лічив татуня, сам платив аптику,

Від нас, дітей, нужду відвертав велику.

І в своєї мами Олюнька кохана

Молока і хліба дістає щорана,

З обіду, з вечері решту діставала

І все нам носила, все нас доглядала.

Та подужав татко, геть пішов із хати,

Став ходить по місті, роботи шукати.

Та нема роботи, татко слабовитий,

До тяжкої праці не хотять приймити.

Так три дні ходив він, тяжко зажурився,

Жить з ласки Олюні – на те не годився.

Та й вона щось рідше почала вчащати,

Мов зовсім хотіла нас вже попрощати.

От учора вийшло – ми весь день не їли.

Татко бігав зичить – зичить не схотіли.

Вечором приходить мов із хреста знятий:

«Бідні мої діти, йдіть голодні спати!»

Ми лягли, у хаті зимно, нічим вкритись.

Татко став о стіни головою битись.

Втім розкрились двері, і тихенько-тихо

Всунулась Олюня. «Ну, скінчилось лихо!

Діти, ось вечеря, а для вас, Максиме,

Татко має службу. А дітьми отсими

Ви вже не турбуйтесь – я їх забираю

І сама над ними всю опіку маю».

Максим

(робітник, веде за руку Олюню)

Ось є наш рятунок – ся дівчина мила,

Без неї б нас нині вже могила вкрила!

Олюня

Ти мовчи, Максиме! Дякуй татка мого.

Чи ж без нього вам я помогла би много?

Адже й кришки хліба я не заробляла

Того, що вам в вашім горі подавала.

Ангел

Але душу маєш ти любові повну.

Олюня

Що ж, мені се чинить радість невимовну,

Як лиш можу другим добре щось зробити,

Особливо ж бідних, скорбних звеселити.

Чорт

Тут її заслуги я зовсім не бачу:

Вже така вродилась, таку має вдачу.

Св. Николай

Досить! І ось вам присуд мій:

Марисю, медяник не твій.

Ти добре діло робиш – так,

Та се лиш є покори знак.

Михасю, для медяника

Твоя заслуга не така:

Случайно ти добро зробив –

Дав гроші так, як би згубив.

А Гриць – що маю з ним почать?

Зробив він добре – що й казать,

Зробив добро зі співчуття –

Сього замало ще, дитя.

Олюню, там в куті не стій,

Зближися – медяник є твій.

Лиш той хвали моєї варт,

Хто не случайно, не на жарт,

Не з привички, не для відплати,

Не з жалю, а як дітям мати,

З любові, що пройма нутро,

Так робить другому добро.

Олюня

Отче Николаю! Вниз мене гне туга:

Більша твоя ласка, ніж моя заслуга.

Против твого суду я не смію стати,

Та собі не хочу медяник сей взяти.

Адже всі ті діти, що тут є в тій хвилі,

Не одно в тім році добро ізробили.

Най же всі сьогодні спільну втіху мають

І тебе як свого батька споминають.

Тож я прошу, отче, суд такий покласти:

Медяник най буде всім по рівній части.

Св. Николай

Так, дитино люба! Добра твоя справа,

Всіх любити рівно – то найкраща слава.

Край же медяник сей, роздавай рівненько.

А ви, руські діти, слухайте пильненько!

Чи добро, чи лихо, чи яка година,

Будьте все з собою як одна родина.

Любіться всі разом, бо кругом злі люде, –

Коли серед своїх любові не буде,

То чужі вас певно не будуть любити,

З ваших сварок скористають, щоб вас всіх згубити.

Св. Николай сходить зі свого престолу, ангели зносять медяник і прочі дарунки на залу, всі сходяться туди, Олюня розділює медяник, загальна розмова, дітські забави, співи і т. д.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Дзвінок», 1895, № 24, с. 369 – 379.

П’єса виставлялася наприкінці 1896 р. у Львові та Чернівцях.

Подається за першодруком.

«Дзвінок» – двотижневий ілюстрований журнал ліберально-буржуазного напряму для дітей та юнацтва, виходив у Львові у 1890 – 1914 рр.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 346 – 358.