1. Характер первісного світогляду
Іван Франко
Чим єсть поезія? Не уймаючи честі ані одній з тисячі голошених теорій, осмілююсь твердити, що поезія єсть представленням життя. Треба се розуміти в найширшім значенні. Поезія зображує життя там, де воно єсть дійсно, і представляє його навіть там, де його нема, отже, в так званій мертвій природі. І зовсім конечно. Впливати на чувство можна тільки чувством; бо ж співчувствувати можна тільки з тим, що також чувствує, і то чувствує більше-менше так само, як і ми. Відти походить те віковічне змагання поезії – вливати життя, чувство в неорганічну природу, а затим персоніфікувати сили і явища природи, щоби таким способом зробити їх нам ближчими, покревними, під певним взглядом рівнорядними. В очах поета сонце починає усміхатися, місяць тужливо роззираєсь по небесній пустині, хмари грозять світлу, вихор проходжуєсь по степах, стогне на могилах або нашіптує прохожому якісь страшні повісті, вода лоскоче стопи рибака і манить його до своїх хрустальних палат, дощ січе, проймає промоклого путника, мороз тисне, метелиця скажені танці виправляє, спека душить, ніч милосердно прикриває своїм плащем людські терпіння, день встає з рожевого ліжка і т. д. і т. д.
В естетиці се зовесь ідеалізуванням природи.
Чим була первісна релігія роду людського? Нічим, як тільки почитанням природи, котре на тім полягало, що первісний чоловік наділяв цілу природу життям і чувствами, подібними до своїх власних, і до тої, так оживленої природи (рівнорядної з ним під взглядом жизненних прикмет, але вищої від нього під взглядом сили), вступав у відносини, як підданий взглядом свого пана і владника. Для первісного чоловіка все було живе, все мало на нього вернені очі, все готове було в кожній хвилі пошкодити або допомогти йому в боротьбі за існування.
Сонце справді усміхалося до нього по темній і повній всякої грози ночі, – і він падав перед ним на лице, або палив для нього жертви. Вихор справді був для нього злобним духом-нищителем, перед котрим він, дрижачий і безвладний, також падав ниць, благаючи його помилування. Всі сили природи, грізні і добродійні, були живі, наділені життям звірячим або людським, що більше, навіть формою звірячою або людською. Релігією первісного чоловіка був анімізм (віра в загальне одушевления) чи то в неясній формі фетишів (живих, шкодячих або помагаючих чоловікові предметів, амулетів і пр.), або в формах звірячих (зооморфізм) і людських (антропоморфізм).
Коли зведемо до купи все, сказане в обох повищих уступах, то побачимо, що релігія первісного чоловіка була під певним взглядом тим, чим єсть тепер поезія, т. є. оживленням і уособленням сил і явищ природи. Що для первісного чоловіка становило зміст і грозу життя духового, то для нас єсть тільки оздобою життя, ідеальнаю іграшкою уяви; що колись було релігією, то нині єсть поезією. Найцікавіше те, що зв’язок первісної релігії з новочасною поезією єсть далеко тісніший, аніж би се на перший погляд могло видаватися; в’яже їх в один нерозривний ланцюг наша бесіда, наскрізь просякла антропоморфізмом і зооморфізмом, бо ж виросла і розвилась вона під впливом того первісного світогляду.
Кожному, хто нині працює над наукою і намагає в кожнім разі строго науково виражати свої мислі, відомо добре, які трудності ставить в тім взгляді сама бесіда, котра все персоніфікує, наділяє життям особистим і силами психічними. Бо і чим же суть наші щоденні вираження: сонце сходить, ніч заскакує подорожнього, дощ іде, вітер гуляє, мороз тисне, гори взносяться і такі інші, як не утертими в щоденнім ужитку, але зовсім недокладними, ненауковими виображеннями анімістичними? В історичнім розвої людської мислі стрічаємо велику многоту завзятих спорів іменно о такі слова і вираження, котрі крили в собі останки того первісного світогляду, стрічаємо вельми дотепні, але так само непожиточні дефініції, котрі старалися уняти і означити поняття та виображення, щезаючі за дотиком строгого наукового аналізу. Доперва пізнання джерела і розвою тих понять та виображень виказує, їх цілковиту ілюзійність, і в тім взгляді студії порівнюючої етнології віддали вже людському мисленню величезні прислуги, викидаючи на бік цілу громаду останкових, давно пережитих понять, власне через виказання їх джерела.
Вже з того, що досі сказано, може кожний переконатися о важності студій етнологічних. Особливо важне єсть студіум тих останків давнього, первісного світогляду в нашій бесіді, з одного боку, для вияснення самих понять, які ми звикли прив’язувати до певного слова або звороту, а з другого боку, для пізнання цікавих і не раз дуже оригінальних асоціацій виображень первісних народів, а за тим і для загальної психології народів. Для писателя і поета, котрий хоче вникнути в тайники мови народної і підглянути ті пружини, котрими вона найлегше може порушити серце і чуття людське, студіум таке єсть попросту необхідне.
Посеред многих пам’ятників творчості народної, перехованих і досі ще в пам’яті простого люду і становлячих почасти ще певний рід культу, т. є. входячих в зміст, життя народного як, приміром, всякі обряди, вірування, чари і т. д., а почасти заступаючі для нього місце поезії і розривок духових, як пісні, казки, приповідки, загадки і т. д., дуже цікаве поле для студій з вищенаведеного погляду представляють особливо загадки людові. Поперед всього для того, що уложені в дуже вузлуватій, стереотипній формі і менше, ніж всякі інші твори народні, підлягають змінам, а затим докладніше переховують сліди далекої старини; а відтак і саме постання загадок людових якнайтісніше зв’язане з тою добою, коли народ переходив від первісного анімістичного пандемонізму до вищих культів, а остаточно до монотеїзму, котрий строго, принципіально відрізняє сотворителя від сотворіння.
Оскільки знаю, загадки людові досі не були предметом докладних, порівнюючих студій; крім кількох розумних уваг і удатних натяків, далеких, однако ж, від вичерпання предмета, ученого Едварда Тейлора в його знаменитім ділі «О початках культури», нічого строго наукового о тій цікавій галузі етнографії досі я не читав. Подаючи тут пробу аналізу одної громадки загадок народу руського і польського, хотів би я звернути на той предмет увагу ученіших етнологів, а заразом хоч в приближенні дати пізнати, яких здобутків для науки на тім полі можна надіятися.
Примітки
Анімістичний пандемонізм – наділення предметів і явищ природи надзвичайними, демонічними властивостями.
Монотеїзм – форма релігійних вірувань, яка полягає в поклонінні єдиному богу.
Тейлор Едвард (1832 – 1917) – англійський етнограф і антрополог, автор відомих у другій половині XIX ст. праць з історії розвитку людства. «О початках культури» – праця Тейлора «Primitive culture»… (1871, друге видання 1873).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 332 – 334.