3. Природні явища в загадках

Іван Франко

На доказ повищих наших тверджень о стариннім походженні великої часті анімістичних загадок народних досить буде навести такі загадки, в котрих стрічаємо виображення і персоніфікації тотожні з тими, які доховали нам старинні міфології.

Виразним слідом давніх міфологічних вірувань, немов би живцем перенесеним до загадки народної, єсть, напр., представлення неба як вітця, а землі як матері в загадці руській: Тато високий, мама широка, син кучерявий, а невістка сліпа (Чубинський, 1), де «тато» значить небо, «мама» – землю, «син» – воду, а «невістка» – ніч; або навіть ще виразніше в загадці польській: «Ojciec strzela nie nabija, – matka zjada, zębów nie ma» (Zbiór, VI), де стрічаємо живцем перенесене виображення індійського бога Індри, котрий спускає дощ на землю, або яко стрілець мечучий з неба стріли, або яко пастух, доячий небесні корови-хмари.

Не менше цікаву ремінісценцію міфологічну містить в собі також руська загадка о небі, сонцю і дощі: Сидить півень на вербі, пустив коси до землі (Номис); тут небо, зовсім в дусі північної міфології, представлене єсть як світове дерево (Weltesche), з часом перемінене в вербу.

Досить виразна ремінісценція міфологічна заховалася також в польській загадці, представляючій сонце як коня; єсть се немов обломок грецького виображення о сонцю, як о возі, тягненім небесними кіньми, коли люд келецький загадує: «Slepy (?) koń, ale za wrotami patrzy» (Zbiór, t. VI).

Так само розширене в многих міфологіях старинних і новіших єсть представлення сонця як панни, котрої золотисті коси, сягаючі з неба аж до землі, становлять сонячне проміння; виображення те находимо зовсім виразно в польській загадці, живучій в устах люду добжинського: «Stoi panna na dworze, a jej warkocz w komorze» (Zbiór, t. II). Представлення сонця яко могучої пані, хоч менше виразне під взглядом признаків міфологічних, стрічаємо також в руській загадці о снігу, морозі і сонцю: Летить птиця без крил, паде без ніг, зварив кухар без вогню, з’їла пані без рота (Номис).

Так само загальним виображенням міфологічним єсть представлення зорі вечірньої або поранньої в виді дівчини, панни, богині; багато, більше або менше виразних слідів того виображення стрічаємо в руських і польських загадках. Найвиразніше говорить руська загадка: Зоря-зоряниця, красная дівиця, ключі погубила, сонце вкрала (Номис), де під ключами треба розуміти росу. Зовсім той самий мотив має також польська загадка, очевидно, пізніша переробка попередньої: «Święta Urszula klucze rozsuła, miesiączek wiedział – nie powiedział, słońce zaś wstało, pozbierało, świętej Urszuli do garści podało» (Zbiór, I).

Так само не трудно нам буде віднайти сліди дуже давніх міфологічних виображень в таких, напр., загадках, де місяць представляється як пастух (порівняй пастухи-боги: грецький Аполлон, індійський Карна), а звізди як череда, як, напр., в руській загадці: Череда незлічена, толока неміряна, пастух ненайманий, або в другій, де той же пастух представляється рогатим (Чубинськ., 1), або вкінці в тотожній майже з попередніми польській загадці, котрої послідній зворот звучить: «Parobek rogaty, a gospodarz bogaty» (Zbiór, t. VI), де господар значить сонце і де затим відношення місяця до сонця, зовсім в дусі первісних міфологій, означуєсь яко відношення слуги до господаря.

Те саме прастаре міфологічне виображення, спільне дуже многим і дуже різним народам, пробивається з-під такої наскрізь національної форми, в яку обтулила його слідуюча українська загадка: Їхав чумак, та й став, бо волів потеряв (Номис), де чумак значить місяць, а воли – звізди, котрі пощезали при захмаренні. неба. Дуже далекої старини сягає також представлення дня як вола (єгипетський Апіс, представитель божеського вола-сонця, грецький міф о білих волах Гіперіона-сонця, котрих не можна убивати безкарно, розказаний в «Одіссеї» Гомера). В загадці руській сказано: Чорна корова всіх людей поборола, а білий (або сірий) віл всіх людей на ноги підвів (Чуб., І).

Вище вже ми згадували, що представлення хмар яко коров або череди властиве єсть між іншими також давній міфології індійській, з котрою і первісна міфологія слов’янська мала багато дечого спільного; представлення те стрічаємо в кількох цікавих польських і руських загадках. І так, в загадці «Сиві кабани все поле залягли» видимо мглу в подобі череди, а в другій подібній «Сива кобила все поле залягла» (обидві у Чуб., І) в подобі клячі, зовсім в дусі давньої слов’янської міфології, котра виображала собі Світовида, їдучого на білім коні-хмарі, а також в дусі міфології гебрейської, після котрої хмари були возом Єгови (гл[яди] Псалом, 103).

Цікавий останок того давнього вірування остався в незрозумілій для народу поговорці, котрою в Дрогобичі дразнять такого, що любить оповідати, що «я видів те й те», – от його й питаються: «А чи видів ти Форс на білім коні?», де Форс, очевидно, тотожний з Хорсом-сонцем.

Виображення вітру в подобі коня, також в дусі тої давньої міфології, стрічаємо і в руській загадці: Що біжить без повода?» (Номис).

Думаємо, що наведеним досі вибором загадок, пливучих, очевидно, з джерела давньої міфології, ми достаточно виказали правдивість того твердження, що велика часть загадок постала через зміну світогляду народного, коли поняття і виображення, становлячі давніше частину живої віри народної, опісля зійшли з того п’єдесталу, а відповідаючі їм вирази і звороти мови, стративши реальне, первісне своє значення, сталися тільки поетичними, переносними вираженнями, або вкінці неясними і двозначними окрушками, надаючимися до загадок. З поданих повище прикладів, котрих легко можна би ще більше прибрати, побачимо також, як мало в подібних загадках єсть елементів чисто національних, а як багато виображень і понять або спільних многим народам на певній стадії розвою, або винесених із спільного джерела і перетворюваних тільки в відмінні форми серед відмінних окружаючих обставин.

Не треба дивуватися, що в наших загадках стрічаємо виображення міфологічні, подібні до виображень народів, від нас далеких простором і часом, як, напр., індусів, єгиптян, греків і т. д. Поперед всього виображення ті стрічаються не тільки утих народів, але і у многих інших, котрих ми не вичислили, вибираючи тільки найширше звісні приміри. Дальше: виображення ті суть дуже прості і самі насуваються у мові первісного чоловіка, жиючого в анімістичнім світогляді і в обставинах, майже по всім світі доволі з собою схожих. Тотожність тих виображень в різних далеких від себе місцях зовсім перестане нас дивувати, коли переконаємось при кінці сеї розвідки, що фантазія предків наших мала до своєї розпорядимості дуже скупий матеріал для порівнянь, дуже невелике число виображень, при помочі котрих могла виразити дане поняття.

Примітки

(Чубинський, 1) – мається на увазі видання: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским, т. I, выпуск второй. Спб., 1877 (містить загадки і прислів’я).

«Zbiór» – скорочена назва серійного видання «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej» Антропологічної комісії Академії наук у Кракові в 1877 – 1895 рр. Випущено 18 томів етнографічних і фольклористичних матеріалів. Римська цифра вказує на том.

Номис – скорочена назва видання «Українські приказки, прислів’я і таке інше… Спорудив М. Номис» (Спб., 1864), у цьому збірнику вміщено 505 народних загадок (IV розділ).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 337 – 340.