4. Хронологічне розшарування
Іван Франко
Зводячи в попереднім розділі докупи загадки, містячі в собі певні ремінісценції міфологічні, чинили ми се без особливого взгляду на їх давніше або пізніше уформування. Стрічали ми між ними таку, напр., загадку, в котрій виображення чисто поганське (зоря-дівиця) ослонене єсть прозірчастим плащиком виображення християнського (св. Уршуля), в котрій затим треба признати взглядно пізнішу переробку. Перегляньмо ж тепер цілий збірничок загадок анімістичних, маючих своїм предметом сили природи неорганічної, і стараймося поділити їх на громадки, після їх – що так виражусь – геологічної формації, після їх більшої або меншої старовини.
Критерій до подібного розгрупування подає нам наука порівнюючої етнології, котра твердить, що виображення менше ясні, менше пластичні і менше ідеальні походять з часів давніших, а виображення більше пластичні, поняття більше абстракційні – з часів взглядно пізніших. Після того критерію неясно анімістичні виображення сил природи будуть найдавніші; виображення, представляючі ті сили природи в виді звірів, будуть становити другу, взглядно пізнішу, а виображення антропоморфічні – третю, взглядно найпізнішу формацію.
До першої з тих формацій зачислимо кільканадцять загадок як руських, так і польських, в котрих під видом якихось ближче неозначених живих істот представлені суть такі явища, як:
відголос («Żyje bez ciała, mówi bez języka, nikt go nie widzi, a każdy go słyszy» (Zbiór, VII);
вогонь («Żyję nie żyję, ale pożeram; całe me życie, że z głodu umieram». Zbiór, VI);
сніг («Zimą grzeje, wiosną słabnie, latem umiera, w jesieni powstaje». Zbiór, VI);
вітер («Nie mam ciała ani duszy, ma natura wilgoć ruszy, a jak zagram na mym flecie, to się wszystko rucha w świecie». Zbiór, II), або руська: «Що без ніг біжить?» (або «Без рук, без ніг двері відчиняє», Чуб. 1);
грім («Що без рук стучить?», Номис);
вітер, земля і дерево («Одно біжить, друге дрижить, а третє богу молиться», Номис),
вкінці вода («Одне каже: ходімі А друге (шувар) каже: поклонімося!» Або в формі діалогічній: «Швидка, швидка, куди йдеш?» – питається шувар, а вода відказує: «А тобі, стрижене-мижене, на що?», Номис);
сонце («Куди оно?» – «Додому», – «Відкіль?» – «З дому», – «Чого?» – «Й само не знає»; або: «Іде лісом – не шелесне, іде водою, – не плюсне»; або вкінці: «Не маю хати, а прецінь виходжу» – всі три у Чуб., 1); ся послідня загадка, помимо неясного означення предмета, здаєсь бути радше антропоморфічною і пригадує подекуди міфологічного бога сонця, котрий щоранку виїздить із золотої палати, хоч давнє міфологічне твердження перейшло тут, як і в многих інших разах, в заперечення.
І нарешті місяць (в подібний спосіб, як сонце: «Іде лісом – не трісне, іде водою – не плюсне», Чуб., 1). Розуміється, твердячи, що повищі загадки суть взглядно найдавнішим покладом загадок анімістичних, ми зовсім не маємо на гадці тої форми язикової, в якій вони повище подані, т. є. в якій досі переховалися в устах народу. Противно, форма та особливо в деяких загадках (як, напр., в довгій римованій загадці польській о вітрі, Zbiór, II) єсть дуже нова. Ми маємо тут на гадці тільки той світогляд, з котрого вони виплили. Живучі понині форми тих загадок перетворювалися звільна з форм давніших, причім однако ж засадничий в них відбиваючийся світогляд не улягав перетворенню.
До другої, взглядно пізнішої, формації зачислимо загадки так зв. зооморфічні, представляючі сили природи в виді звірів. І так, напр., в виді коня представляється сонце («Ślepy koń, ale wrotami patrzy». Zbiór, VI) або звізди («У білому (sic!) полі попутані коні: вузлики знати, не мож розв’язати», Номис);
в виді клячі – день («Біла кобила всіх людей побудила», Чуб., 1) або мряка («Біла кобила все поле облягла», Чуб., І);
в виді вола – місяць («Лисий віл крізь ворота дивиться», Чуб., 1); те саме і в польськім: «Łysy wół przez wrota patrzy». Zbiór, II), день («Сірий віл всіх людей на ноги підвів», Чуб., 1), грім («Заревів віл за сто миль, за сто гір», Чуб., 1; те саме і в польськім: Ryczy wół na sto gór, a na trzysta go słychać. Zbiór, І), мороз («Сивий віл випив води повний діл», Номис; і те саме по-польськи: «Siwy wół wypił wody dół». Zbiór, І);
в виді корови – ніч («Чорна корова всіх людей поборола», Чуб., 1);
в виді теляти – місяць («Золоте теля то худіє, то тиє», Номис) або вогонь («Червоне теля чорну корову (горнець) ссе», Чуб., 1);
в виді якогось ближче неозначеного рогатого звіра – місяць («Без рук, без ніг, тільки з рогами, а ходить попід небесами», Чуб., 1);
в виді барана – місяць, а в виді овець – звізди («Ціле оболоння овець, а між ними ріжкатий баранець», Номис); те саме і в польській, більше подробицями натиканій загадці: «Na wielkiej łące owiecek tysiące, a pośród łąki rozstajne drogi, a pasterz łysy, czasem ma rogi». Zbiór, І);
в виді череди – звізди («Толока не міряна, череда не лічена, а пастух рогатий», Чуб., 1); те саме і в польськім: Zbiór, VI);
в виді курят – звізди, а в виді квоки – місяць («За горами, за лісами золота квока золоті курятка водить», Номис);
в виді когута, сидячого на вербі, – хмари на небі («Сидить когут на вербі, пустив коси (дощ) до землі», Номис) або вогонь («Сидить півень на осиці підняв догори косиці» (дим), Номис) [Цікава річ, що в німецькій мові і досі «roter Hahn» (Червоний півень) значить вогонь, пожар. – «Jemandem den roten Hahn aus Dach stecken» – підпалити комусь хату];
в виді воробця – дим («Летить воробець через хлівець, та все вгору хур-хур», Номис);
вкінці в виді неозначеного ближче птаха – ніч («Machnął ptak skrzydłem, cały świat zasłonił jednem piórem». Zbiór, VII), хмара («Bez skrzydeł fruwa, bez nóg chodzi», Zbiór, II), або інша: «Co to za ptak, co w powietrzu lata, nie je, nie pije, a używa świata?» Zbiór, VI), сніг («Летить птиця без крил, паде без ніг» і т. д., Номис); або подібна польська: «Leci, leci, skrzydeł niema, – siada, siada, d… niema». Zbiór, І) і вкінці град («Leci ptaszek ponad lasek, otrzepał mu kwiat». Zbiór, I).
Загадки тої групи суть найчисленніші з усіх загадок анімістичних. Цікава річ, що символами явищ природи служать майже виключно, крім кількох загадок, де ними суть якісь ближче не означені звірі або цілі роди взагалі, як, напр., птиця – звірята домашні (кінь 2 рази, кляча 2 рази, віл 8 разів, корова 2 рази, теля 2 рази, вівці 2 рази, череда 4 рази і т. д.), т. є. ті звірі, з котрими чоловік найближче живе, котрих вдачу найліпше знає, і котрі заразом, як нас поучає порівнююча історія первісних релігій, займали найбільше місце в первіснім культі звірів (зоолатрії), спільнім в більшім або меншім розмірі всім народам на певнім ступні розвою духового. В тих анімістичних загадках – з виїмком воробця, подекуди також звірини домашньої – не ужито яко символа ані одного дикого або хижого звіра, хоч в інших, пізніших групах загадок, особливо представляючих витвори рук людських, знаряди домашні і т. д., дикі й хижі звірі уживаються яко символи досить часто.
Переходимо вкінці до третьої групи загадок анімістичних, маючих своїм предметом сили природи, а іменно до групи антропоморфічної, т. є. уживаючої символами до представлення сил і явищ природи людей і людських відносин. Ще раз надуживу тут терпеливості читателів рядом цитат.
І так, з вітцем порівнюється зовсім в дусі давніх міфологій (Ούρνός – πατήρ, Ζεύς – πατήρ, інд. Dyauh-pitäv, лат. Jupiter і т. п., небо, а з матір’ю – земля («Тато високий, мама широка», Чуб., 1); а в польськім: «Ojciec strzela – nie nabija» (спускає дощ), «matka zjada – zębów nie ma». Zbiór, І);
з вітцем також порівнюється вогонь, а з сином – дим в однакових у обох народів загадках («Ще ся батько не народить, а вже син по світі ходить», Чуб., 1; «Ojciec się rodzi, a syn po dachu chodzi». Zbiór, І); з сином землі порівнюється також вода («Мама широка, син скручений», Чуб., 1),
аз невісткою – ніч («Син скручений, невістка сліпа», Чуб., 1).
Крім того, представляється дим яко син груби і брат комина («Мама грубуля, дочка грубуля, а син кучерявий», Чуб., 1).
В виді панни представлене сонце («Stoi panna na dworze, a jej warkocz w komorze». Zbiór, II, – і в руській загадці про сніг, мороз і сонце: «Летить птиця без крил, паде без ніг, зварив кухар без вогню, з’їла пані без рота», Номис), місяць (загадка тотожна з вищенаведеною польською: «Сама панна на дворі, а сукня в хаті», Чуб., 1), а вкінці зоря порання в наведеній вже попереду загадці: «Зоря зоряниця, красная дівиця, ключі погубила, сонце вкрало».
Всі ті загадки тим характеристичні, що своїми символами уживають категорій з життя родинного: отець, мати, син, невістка, панна. Друга, менша (і певно пізніша) часть належачих до сеї групи загадок уживає символами категорій з життя суспільного, хоч ще не дуже зрізницьованого.
І так, з багачем порівняне єсть сонце, а зо слугою – місяць («Pole niewymierzone, bydło niezliczone, parobek rogaty, a gospodarz bogaty». Zbiór, VI).
З пастухом-наймитом порівнюється і далі ще місяць кілька разів, а крім того раз з чумаком в загадках попереду вже цитованих.
Дальше порівняний єсть раз місяць з гостем (в старо-руських «былинах» гость значить стільки, що купець, загалом проїздячий чужоземець) в руській загадці: «Приїхав гість, та й став на міст, розпустив коні по всій Оболоні» (Номис).
З кухарем порівняний єсть мороз («Варив кухар без вогню», Номис), а з косарем – блискавка в досить неясній, а може хибно записаній загадці у Номиса: «Як був маленький, в кутку сидів, а як виріс, пішов косити». Вкінці яко незнаний, таємничий прохожий або злодій представлений єсть вітер: «Прийшов хтось та й взяв щось, пішов би за ним, та не знаю за ким» (Номис).
Отсе ми зібрали більше-менше всі загадки анімістичні о силах і явищах природи, вибрані з вищенаведених збірників. Відносно до значного числа загадок загалом, і навіть загадок анімістичних в особенності єсть їх досить мало, – і то також свідчить, що маємо в них перед собою дуже стародавні і дуже цінні останки первісного, анімістичного світу наших предків.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 26, с. 340 – 345.