[Рец.] Zbornik za národní život і običaje južnih slovena

Іван Франко

Na svíjet izdaje Jugosiov[enska] Akademija znanosti i umjetnosti. Svezak I. Uredio prof. Ivan Milčetic. Загреб, 1896

3 1896 роком Югослов[енська] Академія наук у Загребі розширила обсяг своїх видавництв: окрім дотеперішних «Rad» (4 томи річно), «Starine» (1 том), «Rjecnik» (словник), «Ljetopis», «Monumenta ragusina» i «Stari pisci hrvatski», розпочато в тім році видання двох нових збірок, а власне «Zbornik novije Književnosti hrvatske» i отсей «Zbornik za narodni život i obicaje», що його повний титул виписано вище. Програма, по якій зложено сю збірку, звертає увагу ось на які три групи явищ:

1. Людове життя в тіснішім значенні (страва, хата, одяг, забави, танці, заняття, форми зносин між старшими і молодшими, між мужчиною і жінкою, між домашніми і чужими або гістьми).

2. Людові звичаї і вірування (вродження, весілля, смерть, урочисті свята, оповідання про бога і святих, людовий календар, ворожба про погоду і про будуще, вірування і оповідання про явища природи, про звірів та рослини, про повстання та минуле сіл, міст, лісів, озер і т. і.; людова медицина, вірування і оповідання про міфічні особи, людовий виклад снів, ворожба і оповідання про різні пригоди приватного життя).

3. Діалектологія.

Можна би чимало дечого закинути сій програмі: поминаючи вже те, що лишено на боці (може, навмисно?) пісні (крім обрядових) та казки, важною хибою є те, що не звернено особливої уваги на звичаєве право і на досліди правних понять народу. Та проте треба сказати, що перший том «Zbornika», в границях зачеркнений отсею програмою, дає матеріал вельми багатий, різнородний і, що найважніше, записаний уміло і старанно. Назвемо тут тільки найважніші причинки.

Драгутин Гірц подає багату збірку народних оповідань, вірувань, приказок та співанок про різну звірину, а особливо про гадюк (стор. 1 – 26).

Д[обродій] Вулетич-Вукалович описує хату і господарство селян у Далмації, Герцеговині і Боснії (стор 27 – 43), а учитель Іван Зовко описує народні страви і напитки, нар[одну] медицину, нар[одні] назви домашніх звірів у Боснії і Герцеговіні. Весільних обрядів описано 8, а описів смерті і похорону подано 5 з різних сторін. Знаходимо далі 4 причинки до вірувань і звичаїв при породі, 3 описи новорічних обрядів і три причинки про святий вечір. Та особливо багатий вийшов відділ вірувань та оповідань про міфічні появи (вовкулаків, відьом, песиголовців, віл і т. і.). Не менше багатий також відділ, присвячений ворожбі та нар[одній] медицині. До відділу забав і танців подано 5 невеличких причинків. З обсягу діалектології є тільки один причинок, та зато вельми цінний: є се розвідка про «межимурське наріччя» помершого тим часом В. Облака. Гарний, з почуттям щирого жалю написаний некролог сього молодого вченого кінчить сю книжку «Zbornika» [Цікаво буде тут зазначити, що яко учений німецької гімназії в Цілеї пок[ійний] Облак був вигнаний із усіх середніх шкіл австрійських за те, що разом з кількома іншими учениками-словенцями співав у церкві людовий гімн по-словенськи, а не по-німецьки!].

В своїм роді програмовою розвідкою, що надає характер сьому виданню, є праця д-ра А. Радича, розпочата в 1 томі під скромним заголовком «Referati. Bibliografija» (стор. 315 – 363). Розбираючи детально програми головних слов’янських видань, присвячених етнографії («Wisła», «Český Lid», «Живая старина» і болгарський «Сборникъ за народни умотворения», а в сьому остатньому, реферуючи з особливою увагою праці пок[ійного] М. Драгоманова), д-р Радич висказує принагідно й свої думки про суть і метод нової науки народовідання. Ті думки найближче підходять до думок пок[ійного] Драгоманова, суть їх висказує д-р Радич ось якими словами:

«Більшині європейських народів була накинена, між них внесена чужа для них, готова вже греко-римська цивілізація, готова жидівська віра. Ані тої цивілізації, ані віри європейські варвари не могли дальше розвивати, а тільки мусили їх собі присвоювати довго, важко. Се могли вчинити тільки одиниці, а величезна більшина лишилася при свойому знанні (чи, краще сказати, незнанні) і при своїй вірі. Зробилася прірва між тою по-чужому «просвіченою» меншиною і сею «дурною» більшиною.

До сього прилучився ще другий розділ (не входимо в те, відки він узявся) на таких, що «мають» і «можуть», і таких, що «не мають» і «не можуть» – на панів і рабів, гнобителів і гноблених. Довго се тривало, поки вкінці «чужа», принесена віра виплодила настільки гуманності, що замість панів і рабів появилися люди. З другого боку, ота меншина, присвоївши собі нарешті і опанувавши ту чужу просвіту (і се також тривало довго), почала критично розбирати ту просвіту, шукати її початку, її джерел.

І тут, шукаючи джерел чужої просвіти, найшла й свою, полишену, забуту. Кому не буде любо й займаво пізнати: що лишилося і що вийшло з тої полишеної самій собі, самородної і самостійної просвіти? Куди блудив і на чому зупинявся не втиснений ні в яку чужу форму дух і розум? Чим тішили себе, чого надіялися і радувалися тисячолітні раби, невольники? Ідімо, шукаймо. Порівняймо їх просвіту і свою. Глядімо: чи наближуватися їм до нас, чи нам до них, бо все одно зблизитися одні до одних мусимо».

Що й казати, є трохи побільшення в тих гарячих словах. Не було такого різкого розділу між «темною» масою і освіченою меншиною, як думає д-р Радич; противно, від віків ішла і ненастанно йде інфільтрація думок, вірувань, звичаїв від вищих верстов до нижчих; не одне йшло й противно, знизу вгору. Збираючи і розслідуючи зостанки сього вікового процесу, наука народовідання (фольклору) є частиною ширшої науки – історії цивілізації людської. Що обік чисто історичного інтересу ся наука може і мусить мати високе значення моральне, що може і повинна впливати на письменство, поезію, штуку, законовідання і праводавство, – се легко зрозуміти, та се ж прикмета, властива всякій історичній науці. Адже недаром сказано: historia vitae magistra.

Примітки

Вперше надруковано в ЗНТШ, 1898, т. 21, кн. 1, с. 41 – 43.

Подається за першодруком.

Гірц Драгутин (1853 – 1921) – югославський вчений-природознавець.

Вулетич-Вукалович Від (1853 – 1933) – сербський письменник, археолог і етнограф.

Радич Анте (1868 – 1919) – хорватський політичний діяч, засновник та ідеолог хорватської селянської партії (1904), етнограф та соціолог.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 120 – 122.