[Рец.] С. Браиловский. К литературной деятельности Гавриила Домецкого
Іван Франко
Известия Отд[еления] русс[кого] язика и словесності Имп[ераторской] академии наук, 1904 г., кн. 4, с. 17 – 96.
Се властиво не розвідка, а сирий матеріал – передрук із рукопису бібліотеки Києво-Софійського собору двох аскетичних творів Домецького (с. 23 – 96).
До сього передруку д. Браїловський додає від себе лише невеличку замітку де покликується на праці проф. Образцова, Яхонтова та Шляпкіна, в яких були подані важніші дати з життя Домецького та відомості про його писання.
Домецький відіграв немаловажну ролю в догматичних та церковних суперечках у Москві при кінці XVII в., зв’язаних з іменами братів Лихудів; його підозрювано за різні єресі і заслано в монастир, де, одначе, швидко зробився ігуменом, та 1708 р. його позбавлено сеї гідності «за нерадение».
Деякі його твори були друковані ще в XVII в., інші опубліковано в московських «Чтениях» 1895 р., а одно «посланіє» надрукував д. Сменцовський у додатку до своєї монографії «Братья Лихуды», СПб., 1899 р.
Досить значне число його творів відоме лише з титулів або лежить досі в рукописах; про один («О преложеніи св. Даровъ») знаємо, що автор сам спалив його, налякавшися втеки Медведева (Шляпкін, 165). Надруковані д. Браїловським твори, мало інтересні своїм змістом, важні головно тим, що являються безсумнівним доказом на те, що Домецький був українцем і вихованцем Київської академії.
Оба сі твори писані тодішньою літературною мовою українською і сим різко виділяються від інших, пізніших його творів, писаних у Московщині твердою церковщиною, підмішаною москалізмами.
Примітки
Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1905. – Т. 64. – Кн. 2. – С. 32 – 33 (Бібл.), за підп.: Ів. Франко.
Подається за першодруком.
Браїловський Сергій Миколайович (1861 – ?) – український і російський історик.
Домецький Гавриїл (Гаврило) (? – бл. 1709) – український і російський церковний діяч, письменник. Вихованець Київської академії, архимандрит та ігумен Симонового монастиря у Москві (1679 – 1691), Юр’євого Новгородського монастиря (до 1709 р.). Автор богословських трактатів «Путь к вечности» (СПб., 1784), «Сад, или Вертоград Духовный» (1675), «Возражение на книгу Лихудов» та ін.
Образцов Іван Якович (1839 – 1903) – російський проповідник, богослов, історик; священик. Професор Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту. Автор праць «Киевские ученые в Великороссии», «Описание документов и дел синодального архива» та ін.
Яхонтов Іоанн Костянтинович (? – 1888) – духовний письменник, протоієрей у Санкт-Петербурзі, магістр Санкт-Петербурзької духовної академії, помічник головного наглядача за викладанням Закону Божого у закладах міністерства народної освіти, редактор журналу «Духовная беседа» (1862 – 1876). Автор праць «Иеродиакон Дамаскин, русский полемист XVII века» (СПб., 1884), «Русский проповедник XVII века и несколько статей из его сочинения “Статир”» (СПб., 1883), «Собрание духовно-литературных трудов. 1844 – 1885» (СПб., 1885 – 1890. – Т. 1 – 2).
Шляпкін Ілля Олександрович (1858 – 1918) – російський філолог, член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1907 р.), професор Петербурзького університету, досліджував давні східнослов’янські літератури і російську літературу XIX ст., близький до культурно-історичної школи. Очевидно, Франко мав на увазі дисертацію І. Шляпкіна «О Димитрии Ростовском» (1891).
Брати Лихуди – брати Йоаникій (? – 1717) та Софроній (? – 1730) Лихуди – діячі просвітницького руху в Росії кінця XVII – початку XVIII ст., греки родом з Кефалінії, доктори Падуанського університету. Брали участь в організації Слов’яно-греко-римської академії в Москві, викладали в «Заіконоспаських школах». Склали підручники з граматики, риторики, логіки, фізики, математики та інших предметів навчальної програми академії. Брали активну участь в літературно-богословській боротьбі.
Сменцовський Михайло Миколайович (1870 – після 1915) – російський письменник, закінчив Московську духовну академію, автор магістерської дисертації «Братья Лихуды» (СПб., 1899), ряду статей з історії церковного життя в Росії.
Медведев Симеон Агафоникович (у чернецтві Сильвестр; 1641 – 1691) – російський церковний діяч і письменник. Один із найосвіченіших людей свого часу, активний поборник Просвітництва, писав силабічні вірші. Заснував школу у Москві при Заіконоспаському монастирі (1682), склав проект її перетворення на академію, виступав проти грецької церковної школи, звинувачений у змові і страчений за наказом Петра І. Медведеву приписують записки про стрілецький заколот 1682 – 1684 рр.
Олена Луцишин
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 623.