6. Матеріали Ф. Ціммермана та К. Вернера з XIII – XIV вв.

Іван Франко

Значно пізніше по написанні праці проф. Кочубинського вийшла в Германштаті в Семигороді двотомова збірка архівних матеріалів до історії німців у Семигороді, п[і]д з[аголовком] «Urkundenbuch zur Geschichte der Deutschen in Siebenbürgen. Von Franz Zimmermann und Carl Werner», якої перший том, виданий 1892 р., обіймає час від р. 1191 – 1342. В тій збірці передруковано всі документи з віденських Fontes rerum Austriacarum, цитованих вище, а надто додано значне число документів, що доповняють віденську збірку в обнятім нею часі, а також доведено збірку до пізнішого часу. Дуже основно написана передмова (ст. VII – XXX) орієнтує про дотеперішній хід історичних студій та публікацій про семигородських німців. Вибираю з сеї збірки ряд топографічних назв і імен власних, що виявляють руське походження і не були згадані в попередніх, розділах сеї студії.

Ось топографічні назви: Bahna або Bohna, млин згаданий під р. 1331, і маєтність, згадана під рр. 1291 і 1319, вказує на наше слово багно. Barómlak, околиця або село, згадане під р. 1305, нагадує подільське місточко Боремлю. Bazarab terra згадана під р. 1331, нагадує Бессарабію. Berlad або Barlad – місцевість, згадана під рр. 1319 і 1323, – назва тотожна з назвою українського села, відомого в XVII в. (М. Грушевський, Історія України-Русі, т. VI, ст. 60). Boje terra, згадана під р. 1231, нагадує наших Бойків. Borynka – замок у північній Болгарії, згаданий під р. 1273, нагадує наше село Бориню. Borothnik terra, згадана р. 1223, нагадує наші Бортники. Karasou або Crassou – замок, згаданий р. 1247, назва може походити від слов’янського красити, пор. руське крашанка.

Cheresnyespatak, читай Черешнєшпатак, назва зложена з руських слів черешня й потік, згадана під р. 1332. Гора Kneslonkh, згадана під р. 1332, нагадує нашу Княжолуку з паннонською або польською формою łąka зам. лука. Пень «князь» бачимо також у назві місцевості Knezeg, згаданій під рр. 1319 і 1323. Церков названа Cruz (читай круж) або Szenkerest, згадана під рр. 1270 і 1322, – се св. хрест, у польській формі krzyż; у давнішій руській мові вживано слово крижувати. Село Chiestve або з-мадярська Csesztve, згадане під р. 1320, – се руське Черстве, з пропуском р. Соляна копальня Kalusakna, згадана під рр. 1310 і 1326, – се Вікно недалеко міста Колошвара. Місцевість Gerebenes, згадана під рр. 1294 і 1303, має в собі пень жереб, пор. руське жеребець. Потік Gorbopathaka, згаданий під р. 1297, має назву, зложену з двох руських слів горб і потік.

Маєтність Haraztus, згадана під рр. 1319 і 1323, нагадує наше гаразд. У назві гори Hydysholm, згаданої під р. 1313, бачимо в кінцевій часті руське слово холм. Руську назву має замок Patak (потік), згаданий під р. 1273. Хутір Peczath, згаданий під р. 1247, нагадує руське печать. Околиця Pethelaka, згадана під рр. 1294 і 1334, нагадує назву Петеляк, відому у Львові. Назва села Rihuini або Richoini виглядала би по-нашому Рихвини, від слова рихва, з нім. Reifen (рід обруча), пор. польське Rychwałd. Село Teremi,. згадане під р. 1319, нагадує староруське слово терем.

Місцевість Tuorozko, Turozko, Turuzko, Torozko, згадана кілька разів у рр. 1262 – 1291, має в своїй основі назву звіра тура і заховала, мабуть, пам’ять про існування того звіра в Семигороді. Назва лісом покритої гори Zuhodol, згадана під р. 1238, відповідає руському суходол. Нарешті, в назві околиці Udvar-Mykthelek, згаданої під р. 1291, перша половина – руське слово, рівнозначне словам двір або дворище.

Із імен власних зазначу ось які: Annych або Anich (читай Аннич або Аніч), пор. руське Анниця; так називалася дочка одного графа (comitis), згадана під р. 1325. Ivan de Bulenus Balk, згаданий під р. 1263, має руську форму імені хресного. Прозвище Bazarab або Bazaras має заальпійський воєвода, згаданий під рр. 1327, 1333 і 1335. Під р. 1337 згадується Bolobuch, отець Николая, пор. українське прозвище Балабуха. Парох Павло має прозвище Chapurka, пор. наше шьифурка – шапка грибова; се прозвище стрічається також у німецькій формі Tschappertsch.

Каштелян Николай має прозвище Chicho (чит. Чічо), пор. прозвище бориславського селянина Іван Чічі; слово чіча в діточій мові означає гарний цвіт, чіча ляля – гарна дитина. Священик Николай має прозвище Kormosbach, чит. Кормош-бач; першу половину сеї назви маємо в назві відомого перемишльського адвоката Кормоша. Назва Johannes dictus Horoch нагадує уживану у нас назву Горох, взяту від ростини тої самої назви. Ім’я Iwanka має дочка шляхтича Григорія de Pałatka, згадана під р. 1334; прозвище Pałatka так само руське палатка; прозвище Іванка має єпископ вараждинський, згаданий під рр. 1318 – 1327.

Українську форму імені Софрон – Супрун стрічаємо в назві семигородської місцевості Suprunium і в назвах її горожан під р. 1247. Прозвище Tolmach (чит. Толмач) мають численні міщани Германштата, згадані в рр. 1319 – 1342. Нарешті прозвище Zwk (чит. Жук) мають численні шляхтичі, згадані під р. 1302.

На закінчення сього розділу годиться згадати ще одно руське ім’я, щоправда не семигородське, але галицько-руське, яке стрічаємо в документі короля угорського Бели IV, виданім дня 2 червня 1247 р. В тім документі король надає посілість Северин (Zeurino) у Семигороді мельтанським рицарям і при кінці документа подає реєстр найвищих достойників своєї держави, не як свідків, а як сучасників того надання і, мабуть, для їх відома. Вичисливши наперед найвищих духовних достойників, реєстр починає ряд світських достойників ось якими словами: «Rectislao illustri duce Gallitiae et bano totius Sclavoniae» (op. cit., ст. 76). Ім’я Rectislaus має у Феєровім кодексі (IV, І, 447) варіант Ratislao. Очевидно, се ім’я галицько-руського князя Ростислава, який, вступивши в службу угорського короля, доступив честі стати баном Славонії.

Примітки

…у Феєровім кодексі… – Йдеться про вид.: Codex diplomaticus Hungariae. Пешт, 1829 – 1844 (45 т., з них два томи покажчика), угорського вченого Фейєра (1766 – 1851).

…галицько-руського князя Ростислава… – Князь Ростислав Михайлович – зять угорського короля Бели IV, вів боротьбу з Данилом Романовичем за Галицько-Волинське князівство. У битві під Ярославом 17 серпня 1245 р. зазнав нищівної поразки й урятувався втечею.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 542 – 544.