Книжка «Давнє й нове»

Іван Франко

Моя нова книжка «Давнє й нове» – се друге, значно побільшене видання збірки «Мій Ізмарагд», що вийшла 1898 р. і містила 66 поетичних творів. Нова збірка містить їх 114, причім 40 окремих строф числено за один номер. Коли давня збірка мала 6 розділів, ся нова має їх 9, причім тільки 2 розділи – «По селах» і «До Бразілії» – полишено без зміни, розуміється, крім дрібних язикових поправок; два розділи і вступний вірш «Замість пролога» прибули нові, а в чотирьох розділах пороблено більше або менше значні доповнення.

Щоправда, сі доповнення тільки в часті нові, досі недруковані (таких у третім розділі 15 ширших поезій і 10 чотиристихових строф, у четвертім – три притчі, у п’ятім – дві легенди). Решта позбирана з давніших періодичних видань або окремих брошур, що давно зробилися бібліографічною рідкістю. Із таких передруків зложився особливо восьмий розділ «Із злоби дня», в який, між іншим, увійшли дві просторі сатири з року 1878 – «Дума про Маледикта Плосколоба» (була видана окремою брошурою) і «Дума про Наума Безумовича», та дві просторі віршовані хроніки з р. 1884, одна, п[ід] заголовком «Сучасний літопис», гумористично згадує події з нецілого 1884 р., передрук із «Нового зеркала» з додатком двох сатиричних притч, уложених церковнослов’янською мовою, а друга – гумористична хроніка мандрівки руських студентів літом того ж року, друкована окремою брошурою. Останній розділ п[ід] заголовком] «Гімни й пародії» містить шість пісень національно-політичного змісту, переважно серйозних, а в часті гумористично-сатиричних. Вони всі були друковані по всіх періодичних виданнях, показаних при кождій вірші.

Розуміється, передруковано без зміни також передмову до збірки «Мій Ізмарагд», але вона попереджена новим переднім словом, написаним 30 марта 1911 р., з якого позволю собі тут навести тільки одне речення:

«Переважна часть сеї збірки має метою популяризацію багатого скарбу поезії та життєвої мудрості, що міститься в нашім старім письменстві, досі так мало відомім не лише широким народним масам, але також, а може, навіть і ще в більшій мірі, освіченим верствам нашого народу».

З сього погляду позволю собі звернути увагу читачів на притчу про захланність (стор. 84 – 94), перероблену із староруського оповідання, на легенду «Свята Доместіка» […] і на дві легенди про чуда св. Николая, держані в популярнім тоні, що являються тут уперве в друку.

Отся збірка обіймає більше як 30 літ мойого життя і може бути потрохи покажчиком важніших моментів та духових течій того життя, що при всіх своїх прикростях не пройшло марно ані для мене, ані для нашої суспільності. Певна річ, дещо в ній має принагідну, так сказати, хвильову вартість, а дещо, може, буде й незрозуміле для молодшого покоління. Та коли я пускаю її в світ, мені хочеться висловити своє бажання, щоб від неї повіяло здоровим вітром національної свідомості, тверезого, та при тім наскрізь поетичного розуміння життя, того найвищого скарбу чоловіка, в якім він ніколи не повинен зневірюватися. Струя зневіри в життя підіймається тепер сильно й болюче навіть у найліпших представників нашої літератури, і коли б моя книжка могла хоч трохи бути антидотом на сю духовну хворобу, то сповнила би натепер своє завдання.

Львів, 1 мая 1911.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 405 – 406.