9. Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 р.

Іван Франко

Українсько-руська студентська мандрівка, що відбулася літом 1884 р., була коли не першою взагалі, то першою свідомо зорганізованою пробою товариської мандрівки українсько-руської молодіжі. Першу таку мандрівку без особливих приготувань відбула купка укінчених гімназистів літом 1883, і про неї реферував потім у студентськім кружку у Львові один із її учасників Єронім Калитовський. Зацікавлення, збуджене його рефератом, дало привід до утворення студентського комітету для організації студентської товариської мандрівки літом 1884 р.

Комітет, на мою пропозицію, уложив план мандрівки, починаючи від Дрогобича, через гірські місцевості Урич, Корчин і Бубнище, підгірські міста Болехів, Калуш, Станіславів, Коломию і Вижницю до Устерік. У головних точках мандрівки, а власне в згаданих містах, мали відбутися музикально-декламаційні вечірки з танцями, які, крім товариської забави, мали метою знайомити молодіж із різними кругами руської провінціальної інтелігенції, так, як сама мандрівка мала метою познайомити учасників із досить значною частиною нашого краю, його мальовничими місцевостями та його населенням.

Як програму тої мандрівки я уложив віршовану, a priori зложену хроніку, попереджену поетичним покликом, що заохочував молодіж до устроювання подібних мандрівок. Між іншими стараннями комітет порозумівся також де з ким із української молодіжі в Києві, відки як учасник мандрівки приїхав Федір Миколайчик, що тоді скінчив уже був Київський університет і дав себе знати деякими науковими працями, з яких одна – про Сіверську Русь (Чернігівщину), написана українською мовою, була друкована в «Зорі» 1887 р.

Мандрівка зібрала досить значне число учасників і фактично дійшла в повнім своїм складі до Калуша, потрохи під моїм проводом. Там обняв провід у дальші місцевості В. Сіменович, але та друга часть мандрівки мала потрохи інший склад і інший характер і відбулася без моєї участі. Для пам’яті подаю тут реєстр імен учасників першої часті мандрівки, яких власноручні підписи заховалися на обороті ілюстрованої окладки програми мандрівки, що заховалася в моїм посіданню:

Теодор Николайчик, Іван Франко, Шухевич Микола, Ярослав Кулачковський, Дем’ян К. Лопатинський, Антін Березинський, Северин Мацюрак, Олександр Бобикевич, Теодор Яців, Іван Гриневецький, Володимир Лев, Олександер Богдан Кулачковський, Юліан Бачинський, Теофан Лукашевич, Омелян Константинович, Остап Качмарський, Вінкентій Яворський, Ярослав Бурачинський, Теодат Бачинський, К. Г. Врецьона і два поляки – Aleksander Humnicki і Stanisław Bądzynski.

Програма видана була накладом комітету окремою брошурою, 16 сторін малої 8-й. Дві остатні сторони сеї брошури заняті заявою комітету, а перших 14 містить ось яку поетичну часть.

В дорогу!

Сонце по небу колує,

Знають і хмари свій шлях;

Вітер невпинно мандрує

По України полях.

Ми ж, сонця ясного діти,

Вольного вітру брати,

Мали б сидіти-нидіти,

Мали б в дорогу не йти?

Гей же в дорогу,

В ясную путь,

Скинути з серця тривогу,

Вольним повітрям дихнуть!

Шумно криштальнії хвилі

Стрий, і Черемош, і Прут

Почерез звори і скелі

В вічній мандрівці несуть,

Рокотом кличуть нас тихо

К собі в тих сонячних днях,

Змити все горе, все лихо

У їх сріблястих струях.

Гей же в дорогу,

В ясную путь,

Скинути з серця тривогу,

Вольним повітрям дихнуть!

Життя наше – вітер крилатий,

Річка невпинна, брати!

Хвильки не хоче пождати,

Мусить і мусить іти.

Хто в тій мандрівці якмога

Волі, любові зазнав,

Того щаслива дорога,

Той по добру мандрував.

Гей же в дорогу,

В ясную путь,

Скинути з серця тривогу,

Вольним повітрям відотхнуть!

Мандрівнича хронічка

Вступні уваги

Хоч то хронікар ваш ураз і поет,

Та ще не пророк він прото же:

Показує, що уложив комітет,

За сповнення ручить не може.

Підгір’я і гори, краса полонин,

Повітря і чистії води –

Усе те прекрасно, щоб хто лиш один

Узяв антрепризу погоди.

Погода в мандрівці – великая річ!

Як гори покриються млами,

Нічого не видно. Та жаль, що її ж

Не мож було взять до програми.

Все інше – вже річ комітету: їда

(За вашії гроші!), забава,

І відчити, й спів, молоко і вода,

Нічліг, і гризота, і слава.

Поки всі ті дива і красу, що вас жде,

Розверну перед вами подрібно,

Позвольте ласкаво порадить вам ще,

Що взяти в дорогу потрібно.

Передвсім треба знать, що мандрівки аж дві –

Мала і велика – в сю пору:

Мала – в гори стрийські, велика ж, по ній –

В преславну Чорногору.

Обі потривають днів двадцять і п’ять

З Дрогобича до буковинських

Гір; хто хоче йти на обі, мусить взять

Щонайменше тридцять ринських.

Хоч то комітет на акафіст дає,

Аби бог дав погоду хорошу,

Та все ж у кого параплі який є,

То з собою узять його прошу.

І босо по горах ледве хто піде,

Там шутер, кропива і терня;

Хто легкі й міцні черевики візьме,

То ручу: в подертих поверне.

І плащ не забудьте! Чи дощик припав,

Чи ночі холоднії з млами,

Все ж ліпше окриться, як бог приказав,

Ніж мокнути й сікти зубами.

В дорогу ж! Кого товариство манить

І вражень багатая здобич,

Природи краса, люду рідного бит, –

До побачення в город Дрогобич!

Дня 27 липня. Дрогобич.

Преславнеє місто Дрогобич – ади!

кафедральний,

на горі, і товстії жиди,

І шлях бориславський фатальний.

На Гірку прохід – се приємність в сей день,

Се першая проба мандрівки;

Ідеш символічно коло касарень,

Коло шпиталю і гицлівки.

Вечірня забава: слуга ваш хроніст

Вас відчитом крихту понудить,

Хор пісню затягне, дяки мов у піст,

Зо сну аж музика вас збудить

Розуміється, ані прогулка на Гірку, ані проектований комітетом вечірок із відчитом не відбулися. Прим. І. Франка.

І танці почнуться. Вже бачу я, ах!

Як стрійні ніжки в такт несуться!

Коб у нас в голові був той такт, що в ногах,

Щаслива була би вже Русь вся.

Дня 28 липня. З Дрогобича до Східниці.

З Дрогобича в гори три шляхи ведуть,

Один лише простий – гляди ти!

Хроніст на сей раз вибира кривий путь.

Хоч простими все звик ходити.

Його тягне у рідне село. Кого ні,

Комітет тих у Трускавець вислав:

Напитися «нафти», зирнуть копальні,

«Нафта» – незвичайна мінеральна вода в Трускавці з нафтовим смаком, але без запаху. Прим. І. Франка.

А відтам махнемо в Борислав.

Борислав, поезії повний куток!

Оглянуть не жалуйте ходу!

Що ріпників, ям, і жидів, жидівок,

І нужди, і бруду, і смроду!

Ось Діл вже поважний чекає на нас,

Тут ноги натужаться значно:

В веселій компанії швидко йде час,

А в Східниці спатимем смачно!

Дня 29 липня. Східниця. Урич.

По місті ходить знає кождий, мабуть,

По горах не так-то легенько;

Хоч дихає сильно й свобідно там грудь,

Ногам зате таки прикренько.

Ті гори, ліси і спадисті стежки –

Поезії, певно, в тім маса,

Та коням біда, і псуються візки,

Дреться одіж, і тратиться каса!

А в Уричі , і ковані в нім

Покої, і брами і льохи;

Чи велетнів се, чи розбійників дім,

Не знає ніхто анітрохи.

Отут наш спочинок, отут і обід;

Хоч кухня холодна – не вадить.

Щоб кождий наверх аж дістався як слід,

На те комітет не порадить.

Дня 30 липня. Корчин.

Із Урича в Корчин – верховинський шлях.

Верховина, де жиють бойки,

Де грає музика, народ в ходаках

Гуляє полегойки.

Ось Корчин наш давній! Князь руський колись

Робив тут з угорцями згоду;

Князів десь не стало, угорці ж взялись

Пожерти часть руського роду.

Та ні, руський рід – се мадярським зубам

Тверда буде страва, їй-богу!

Ти ж, Галиче, своїм загірним братам

Шли свіжії сили в підмогу!

Здвигайся ти, Корчине! Пильно будуй

Будову освіти громадську!

Здвигайся, кріпися, трудись і нехтуй

Погрозу мадярську і лядську!

Тут вечірок: відчит, і спів, і гульня,

Коли хто ще захоче гуляти;

Тут першу читальню стрічаєм – дай бог

Їй в кождім селі ще діждати.

Дня 31 липня. Околиці Корчина.

Прекрасна околиця вдовж і вширінь!

Гадюкою Стрий там хлюпоче.

Тут Розгірче, Сколе і дід Зелемінь.

Гуляй, куди серце захоче!

У Розгірчі руни слов’янські старі

Відкрив Вагилевич – в фантазії;

Бойки синевідські такі гендлярі,

Що й жида провчать при оказії.

Дня 1 серпня. Бубнище.

Що Бубнище славне не відти пішло,

Що бито тут турка, «як в бубен»;

А бубнить тут нужда і в тім’я й в чоло,

І кождий, мов птах той, обскубен.

Лиш скелі великі у лісі – та й то

І камінь, і ліс камеральний –

Се Бубнища слава, забуток отсей

І справді капітальний.

, і сходи, і студня – сліди

Рук людських, святі, може, місця.

І ми тут спочинем, для кого ж їди

Не стане, чорниць не наїсться.

Дня 2 серпня. Болехів.

Через Гук перескакує Сукіль-ріка,

Мов Дніпро той через пороги.

Болехів – містина негарна, грузька,

Серед нив одностайно розлогих.

І сіль варять тут. Як не солоно вам

На світі, ідіть і глядіте!

Та є руські серця і тут щирії нам,

Солоний, та гарний ти, світе!

О руські серця! І крізь гніт, бідноту

Усе ваша щирість ясніє!

Мов з кременю битого іскра в льоту

І світить, підпалює й гріє.

З’їжджайте сюди з благодатних рівнин

І з гір по дорогах скалистих,

Щоб спільно прожити хоч кілька годин,

Поки далі самітньо поплисти.

Дня 3 серпня. Калуш.

Залізниця свище! У Калуш помчить

Утомлену ходом мандрівку,

Щоб свіжою хвилею духа скріпить

І тутка братів в переднівку.

О так, передновок терпить духовий

Просторая руськая хата!

Тож того, що й тут посів сіяв новий,

Згадаймо – Рожанського Гната.

Честь пам’яті твоїй, гаряча душе!

Мов свічка яркая, згорів ти!

Та полум’ям своїм надовго, на все

Серць тисячі руських огрів ти.

Дня 4 серпня. Станіславів.

Хоч з-польська зоветься, а все ж і тут Русь,

І тліють огні тут могучі;

Усіх тут вичислювать я не берусь,

Всі ми почуваєм їх лучі.

Тут нашої мови скарбницю здвига

Професор Євген Желехівський;

Хто б вдячно не стис його руку, хіба

Не був би син батьківський?

Дня 5 серпня. Станіславів.

Хто Галич відвідати хоче за дня,

Тому недалека дорога;

Для хору й панів з комітету гризня

Весь день, біганина й тривога.

Бо вечірок мусить удаться аж-аж!

Музика, і танці, і співи…

Бо що б було, якби на гостей блямаж

Гляділи місцевії діви?

Та ба, від блямажу не винайшли ще

Ніякої асекурац’ї!

Найліпше було б, якби сплетні вобще

Не мали ніякої рац’ї.

Дня 6 серпня. Коломия.

Вітай живописно розлога отсе

Над Прутом столиця Покуття!

Багато такого ще кров твою ссе,

Що варто покути і пруття!

Жиди тут панують, жидівськая тьма

Йде звідси аж в раду держави!

Покуття в тім видно, що жид прижима

Христян по кутах попід лави.

Чи вмре, чи здвигнеся тутешняя Русь?

Чи люд просвітиться тутешній?

Хто зна! Важно те, що друкар Білоус

Видає рік в рік «Лист небесний».

Та вірю, що й тут наша Русь не умре,

Розів’ється пітьма помалу,

Бо й тут в щирих серцях ще тліє святе

Огнище ідеалу.

Дня 7 серпня. Віче академіків.

На віче йде молодіж. Радять вони

Не про свою власну бідноту,

І не про забаву, і не про хісни,

Але про загальну турботу.

Про те, як би спільно ті хмари прогнать,

Що густо над нами зависли,

Як волі, простору найбільш добувать

Для рідного слова і мисли.

Щасти біг вам, сміла громадо! Ваш труд,

О, вірте, не буде даремний!

Ті сімена чисті зійдуть і зростуть,

І морок розсіється темний.

Лиш діло робіть! Не по ваших словах

Колись вас судитимуть люди;

Лиш трудом залізним мурований шлях

Заслугою вашою буде.

Знов вечір забаву голосить афіш,

І співи, і танці охочі!

Я б радив іти на спочинок раніш,

Труд завтра й короткії ночі.

Дня 8 серпня. Делятин.

Колись Делятин богу був побратим,

Тепер у жидівській кишені.

Сюди на возах ми гостинцем гладким –

Підгір’я, мій раю зелений!

Село за селом, кукурудза, тютюн,

І Прут срібноводий, і гори!

О гарний ти краю! Та скільки-то сліз

Росить ті широкі простори!

Дня 9 серпня. Делятин – Дора.

І тут ми солярню підем оглядіть.

В нас солі найбільші достатки,

Та сіль найдорожча, проте, на весь світ;

Се через австрійські порядки.

А відси до Дори, де Прут стрімголов

Зо скелі в безодню валиться;

Так, знай, той порядок його наколов,

Що рад би сам в собі втопиться!

І Довбушів хрест ми оглянемо там,

І Краттерів камінь. Каміння

Тут много, жаль тільки, що з нього ще нам

Не робить ніхто поживління.

Нехай жиє хімія! Скоро вона

Навчиться хліб з камня робити.

То тут найхлібніша буде сторона.

Що зможе всі доли кормити.

Дня 10 серпня. Микуличин.

От гори! Правдивий вже Bärenland тут!

Медведі тут ходять самопас,

Хапають овець і волів часто б’ють.

Отут і ми станем на попас.

Дня 11 серпня. Майдан.

Прекрасна дорога веде на Майдан,

Там скляні оглянемо гути

На те, щоб про склянку, і фляшку, і збан

На кілька деньочків забути.

Бо в горах, панове, поезії гук,

Та пива нема, ні горілки;

Тут треба коряк який взяти до рук,

Напиться води-джерелівки.

Дня 12 – 16 серпня. Чорногора.

Вітай, Чорногоро! Піднебні шпилі

Високо під хмари зняла ти,

З ребер кам’яних легіони цілі

Джерел і річок розлила ти.

Колись розливала ти пострах на світ:

Опришки гуляли тут сміло;

Тепер «Довбуша крісло» порожнє стоїть,

Воно вже, мабуть, скам’яніло.

Народний протест проти здирства панів

Лунав на всі гори і доли;

Тепер жид ті ліси й полонини посів,

Протест не озветься ніколи.

Ніколи? Невже ж то загинув і слід

Гуцульського духу гордого?

Ніколи? О гори, подайте одвіт!

Ніколи? Не чути нічого.

Дня 17 серпня. Жаб’є.

Ось Жаб’є, гуцульська столиця. Нема,

Мовляють, села понад Жаб’є.

І більшого лиха шукати дарма,

Чи ж люд той зовсім воно заб’є?

Де паслися вівці гуцульські колись,

Воли там жидівські пасуться;

Ті ж, що перед ними магнати тряслись,

Тепер перед жидками трясуться.

Дня 18 серпня. Устеріки.

Із Жаб’я махнем понад Черемошом

Аж ген в Устеріки возами,

А хто на дарабах, хто схоче – верхом,

А решта – верхом паличками.

Що Черемош Чорний і Білий отут

Спливаються, се не дивниця;

Адже ж мусять спливатися десь; та сей кут

Цікавий, бо є в нім пивниця.

Не пиво лежить в нім, гуцульськая кров

На стінах ще ржавіє й до дня;

Мандатор Грдлічка опришків поров

В тій ямі – гуцульська се Кодня.

Дня 19 серпня. Сокільська скала.

На волю! На волю! По бистрій ріці

Гуськом ідуть добрі дараби.

Се наші вози. Ось по лівій руці

Сокільської скелі поваби.

Сюди нам Федькович живцем переніс

Гейнівську Лорелею,

Та, знать, надокучив їй камінь і ліс,

І бовтнула в вир під кручею.

І, як топелиця, вона тут жиє,

На бідні дараби чатує.

Федькович із жалю горілочку п’є

Та «» віршує.

Дня 20 серпня. Вижниця.

Про Вижницю, певно, не кождий чував,

А Вижниця – то ж не дурниця!

В куті тім «гуцульський король» панував,

Преславний Лук’ян Кобилиця.

Се простий був гуцул; його гуцули

Послом обібрали до Відня;

Коли там дебати і свари гули,

Шептав він: «Ой Русь наша бідна!»

Хотів, як умів, він здвигнути її,

Щоб залежала тільки від Відня,

За те мусив гори покинуть свої,

А Русь досі як бідна, так бідна.

Тут наша мандрівка кінчиться, брати!

Ще нічку забавмося спільно!

Хто зна, чи стрінемся й куди кому йти?

Руками сплетімося щільно!

Хай кращої долі задатком будуть

Ті наші робучії руки!

А завтра з нас кождий піде в свою путь –

До праці! До діл! До науки!

Примітки

Вперше надруковано окремою брошурою у 1884 р. накладом студентського комітету як своєрідну «програму дії». Дещо пізніше І, Франко написав заклик «В дорогу!», опублікований у журн. «Нове зеркало».

Вміщуючи у збірці «Давнє й нове» (с. 226 – 240) весь цей матеріал, Франко додав до нього вступне слово.

Розділ «Дня 6 серпня. Коломия» лукаві видавці 3-то тому в 1976 році пропустили, поставили тільки три крапки. Мабуть, не сподобалось, що в тексті (як і в Коломиї) багато жидів. В нашому е-перевиданні цей розділ відновлено за виданням 1911 р. Цей розділ надруковано також у виданні: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 75 – 76. (В нашому е-перевиданні вміщено деякі фрагменти коментарів з цього видання, зокрема, доповнення до розділу Сокільська скала).

Карта мандрівки 1884 р. Складена М. Ж. 3.11.2013 р.
на топооснові

Урич – село на південь від Дрогобича.

Корчин – село Львівської області.

Бубнище – село недалеко містечка Болехова (Івано-Франківська область).

Калуш – місто Івано-Франківської області.

Чорногора – найвище пасмо гуцульських Карпат з горою Говерлою.

Худий Юр – церква св. Юра в Дрогобичі.

Гірка – лісисте узгір’я біля Дрогобича.

Східниця – селище на південь від Дрогобича (Львівська область).

Діл – пасмо гір на південь від Дрогобича.

Бойки – етнографічна група українців, які населяють гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.

Зелемінь – гора в Карпатах.

Сукіль – притока р. Свічі, Що впадає в Дністер.

Гук – поріг на річці Сукіль.

Рожанський Гнат (1844 – 1883) – «народовець», один із видавців «Кобзаря» Шевченка в Галичині (1867).

Желехівський Євген (1844 – 1885) – український мовознавець-фольклорист.

Покуття – східна частина сучасної Івано-Франківської області.

друкар Білоус… – Мова йде про Михайла Білоуса (1838 – 1913), видавця із Коломиї, Серед його видань – відома збірка поезій Ю. Федьковича у трьох випусках (1867 – 1868), передрук поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка (1898); також готував масові видання розважального та релігійного характеру, зокрема «Небесний лист», «Руський сонник» та ін. Видавець і редактор газети «Русская рада».

Колоритну характеристику цього діяча подано у повісті Михайла Павлика «Пропащий чоловік» (розділ VIII). Йдеться, зокрема, про його молодечі літа, про часи, коли носив він «козацьке вбране».

«По-козацьки… ходив в Коломиї Михайло Білоус, страх гарячий тогді козак, – а тепер, синку, дивися: Білоус наплював на своє українолюбство, плював в “Руській раді” й на народ, і взявся друкувати листи з неба та продавати тому ж опльованому ним народові».

Повість М. Павлика вперше друкована 1878 р., тобто оцінка Білоуса у колі Франкових однодумців склалася ще за кілька років перед появою коментованої хроніки. Слід, утім, зауважити, що Франко у своїй хроніці відходить від інвективно-викривального тону при змалюванні цього персонажа.

«Русская рада» – газета, орган москвофілів, виходила в Коломиї у 1871 – 1893 рр.

Ділятин – тепер селище міського типу Івано-Франківської області.

Дора, Микуличин – села над Прутом Івано-Франківської області.

Довбушів хрест – назва скелі на честь ватажка гуцульських опришків XVIII ст. – Олекси Довбуша (1700 – 1745).

Довбуша крісло – камінь у вигляді крісла, де, за народними переказами, любив сидіти Довбуш, коли приймав якесь важливе рішення.

Краттерів камінь – скеля біля с. Дори.

Мандатор Грдлічка – тогочасний поліційно-судовий урядовець в с. Устеріки над Черемошем, сумнозвісний своїм жорстоким поводженням з селянами.

Кодня – містечко на Волині, де 1768 р. шляхта катувала гайдамаків.

Сюди нам Федькович живцем переніс Гайнівську Лорелею… – йдеться про поезію Федьковича «».

У Франковій хроніці у розділі «Дня 19 серпня. Сокільська скала» згадується поет Юрій Федькович, що на той час жив у Чернівцях, та вміщена алюзія на баладу останнього «» (із циклу «Дикі думи»). Цікаво, що в архіві Франка (ф. 3, № 1615, с. 697) зберігається поетичний текст, який є очевидною варіацією до восьми останніх рядків згаданого розділу хроніки. Наводимо цей рукописний, досі не друкований текст:

За Гейним Федькович наш пісню зложив

За чудну Сокільську княгиню,

Що вабить керманичів з тої скали,

І всі вони топляться, гинуть.

Глядіть же, щоб вир так і вас не пожер,

Як, бачу, Федьковича тоже,

Що повістей чудних з народа уже

Не пише… пожалься лиш, Боже!..

Но чей не прикує, молодці, і вас

До каменя вража урода,

А то ще було би у гарний так час

Вандрівки лишать такой шкода.

Текст записано почерком, який неможливо визнати за почерк Франка, орфографія тексту також не відповідає правописним нормам, які сповідував на той час Франко. Разом з тим навряд чи можна рішуче відкинути думку про причетність Франка до авторства цього тексту. Скоріш усього, це міг бути (уже безпосередньо на місці, в урочищі перед Сокільською скалою) Франків експромт на ту ж тему, записаний кимсь із учасників мандрівки. Вислів «з народа…» тут означає «з життя народу».

М. П. Бондар

Кобилиця Лук’ян (1812 – 1851) – кріпак, керівник антикріпосницького селянського руху у 1843 – 1844 та 1848 – 1849 рр. на Буковині. Після придушення повстання помер на засланні.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 250 – 262.