4. Свята Доместіка

Іван Франко

Бѣ нѣкое созданіє ину главу имуще. И разгнѣвася дому владыка и всади ю в темницю. по многих же днех изведоша ю и заклаша и распяша на древѣ. Ризы ея огнем сожегошася, плоти же и крови ея вси причастихомся.

Напис на окладці одного старого рукопису.

Правило віри, скромності взірець,

Жила собі Доместіка святая,

Своє сховавши світло під корець,

Служила у безбожного глитая.

Хоч давній, славний був у неї рід,

Вона нітрохи ним не величалась;

Щоб згорда й не поглянути на світ,

Раз в раз чолом аж до землі схилялась.

Носила одіж грубу, шерстяну

І кістяні тіснії черевики!

Не стелено їй подушок для сну,

Не грали їй при збудженні музики.

З безмірної покори спала все

В тісній, вогкій, вонючій халабуді:

З хазяйського стола що впало, се

Було її поживою по труді.

Хоч в бруді й вогкості жила, як звір,

Та чистоту над все вона любила;

З таких речей обчищувала двір,

Котрих ніхто не взяв би і на вила.

Щоб тіла грішного всмирити жар,

Лягала і в кропиві, і в баюрі;

За те їй дав господь преславний дар

Наперед віщувати сльоти й бурі.

Та ворог святості, злий дух, піддав

Її хазяїнові думку грішну,

І сей святої тіла зажадав

І вкинуть дав її у тьму кромішну.

Три місяці страждала там вона,

Не піддалась забаганкам чортячим.

І розпалив хазяйна сатана,

І сей гукнув: «Сюди її! Побачим!»

І привели святую, що в ту мить,

Піднявши голос, заспівала дзвінко.

Та кат її почав ножа острить

І крикнув: «Пар-но там окропи, жінко!»

І зв’язану на древі розтягли,

І острий ніж у білі груди вбили,

На встид одежу з неї всю зняли,

Стрімглав за ноги на хресті прибили.

Що далі діялося там, на те

В страсі лице своє закрий, о Музо!

Як на солом’янім огні святе

Смалили тіло, як пороли пузо…

Як муж жорстокий, лютії жінки

Своє погане довершили діло,

Виймали серце, легке, печінки,

Як на шкамаття шматували тіло.

Не піднімається рука списать

Усі оті нечувані знущання;

Та сльози щирії з очей біжать

І рвуться з серця щирії зітхання.

Доместіко! Тебе я все співать

Готов. Не май же жалю ні кришинки!

В здоров’ї дай і смаку поживать

Твої кишки, ніжки, ковбаси й шинки!

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 98 – 101. Подається за збіркою «Давнє й нове», с. 105 – 107. У цій збірці притча має епіграф, який з невідомої причини не вміщено у виданні 1976 р. На мою думку, епіграф є вигадкою І. Франка.

Доместіка (лат.) – домашня; уособлення свині.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 231 – 232.