«Не в свои сани не садись» Островського

Іван Франко

Вчора на сцені нашого театру вперше було поставлено п’єсу майже цілком невідомого польській громадськості письменника, який, проте, в сусідній з нами російській літературі користується величезною популярністю і вважається одним з її найбільших майстрів. Олександр Миколайович Островський народився в Москві у 1824 р. і там же помер 2 червня 1886 р. На літературну арену він вийшов майже одночасно з цілою плеядою таких письменників, як Тургенєв, Некрасов, Писемський, Григорович і Достоєвський, однак вибрав собі виключно драматичну ділянку та окремий світ – московське купецтво. В цьому напрямку він працював безперервно більш як 40 років і залишив по собі понад 15 томів драматичних творів.

Островського можна б назвати Шекспіром московського купецтва, якому він заглянув у душу так глибоко, як ніхто інший. Його драми і комедії відзначаються надзвичайно простою будовою, часом вартою якого-небудь дитячого театру, і браком драматичної дії, великою кількістю сцен і епізодичних постатей, довільно пов’язаних з основною сюжетною лінією; однак всі ці вади компенсуються правдивою характеристикою образів і справді майстерним змалюванням середовища.

Вчорашній спектакль «Широка натура» (який в оригіналі має назву «Не в свои сани не садись») належить щодо будови до дуже простих, можна б сказати, наївних композицій, її зміст можна переказати кількома словами. Молодий і добропорядний купець Бородкін хоче сватати дочку багатого купця Русакова. Дочка Євгенія теж не була проти цього, поки не зустріла Віктора Аркадійовича Вихорева, колишнього офіцера кавалерії, марнотратника і людину без найменших засад та людського почуття, який прикидається, що любить купецьку дочку, сподіваючись дістати за нею посаг.

Бородкін за старим московським звичаєм просить у батька руки його дочки. І той йому обіцяє. Натомість дочка, яку баламутить тітка Арина, що сама колись у Москві скоштувала столичного життя, дозволяє себе викрасти Вихореву. Та коли дівчина прибула з ним на першу станцію за містом і оповіла йому, що батько погодиться віддати її за «пана» при умові, що той візьме її без посагу, Вихорев проганяє дівчину геть. Женя повертається додому, перепрошує, батька і погоджується на шлюб з Бородкіним.

Не можна сказати, щоб ця п’єса, написана 20 років тому, належала до найкращих творів Островського: нема в ній тих яскравих і безперечно правдиво зображених постатей купців-самодурів, як це бачимо в драмах «Гроза», «Бідність не порок» та ін. В ній виступають постаті звичайні, буденні, накреслені досить блідо. І, незважаючи на це, п’єса дає непогане уявлення про талант Островського і має бодай одну сцену (кінцеву) з сильним драматичним звучанням.

Постановка п’єси на сцені польського театру не була у всіх відношеннях вдалою.

Вдячну роль Русакова пан Збоїнський зіграв майже бездоганно. Можливо, що сцену нездужання після повідомлення про втечу дочки (3-ій акт) варто було б відтінити дещо старанніше, як і сцену освідчення Вихорева, особливо у кінцевому епізоді, де ображений Русаков за словами самого автора, вкладеними в уста Вихорева, «заревів, як ведмідь», – цей епізод вийшов у Збоїнського дещо слабо. Пан Квецінський у блідій (за винятком останньої сцени) ролі Бородкіна мав мало можливостей виявити свій талант. Ролі «панів» Вихорева і Боганьчевського не справляли особливих труднощів і були зіграні пп. Воленським і Пясецьким цілком добре. Пані Стахович у ролі Євгенії, особливо в двох останніх актах, виявила всю силу свого таланту. Також прекрасною Ариною була пані Гостинська.

Загалом вистава сподобалася, хоча й не викликала особливого захоплення з боку досить нечисленної публіки. Артистам аплодували після кожного акту. Заслуговує похвали дирекція за бажання познайомити нашу громадськість з творами російської літератури, які дають нам змогу пізнати російське суспільство. Однак слід побажати, щоб вона надалі підбирала речі глибші і більш солідні, наприклад, «Грозу» Островського або «Владу темряви» Л. Толстого.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою у газ. «Kurjer Lwowski», 1890, № 44, 13 лютого, за підписом Iw. Fr.

Подається за першодруком в українському перекладі.

Вчора на сцені нашого театру вперше було поставлено п’єсу… – П’єса О. Островського «Не в свои сани не садись» була поставлена у Львові на сцені польського театру в середу, 12 лютого 1890 р. Польський переклад п’єси мав назву «Szeroka natura».

Писемський Олексій Феофілактович (1821 – 1881) – російський письменник-реаліст.

Григорович Дмитро Васильович (1822 – 1900) – російський письменник, продовжувач традицій гоголівської реалістичної школи.

Збоїнський Марцелій (1846 – 1896) – польський актор, співак, режисер. Був запрошений до Львівського театру восени 1872 р. і працював тут до 1893 р. (з невеликою перервою у 1889 р.). Вдруге був прийнятий до Львівського театру 1896 р.

Квецінський Люціан (1848 – 1894) – польський актор, режисер, директор театру. Виступав на львівській сцені у 1867 – 1868, 1872 – 1879, 1880 – 1892 роках.

Воленський Владислав (Волянський, бл. 1848 – 1912) – польський актор. Виступав на львівській сцені протягом майже всієї театральної кар’єри (1878 – 1907) з невеликими перервами.

Пясецький Ян-Юзеф (1855 – після 1908) – польський актор, співак, директор театру. Виступав на сцені польського театру у Львові (1885, 1886 – 1890 рр.), а також театру товариства «Руська бесіда» (1882 і 1884 р.).

Стахович Феліція (справжнє прізвище Сташак) – польська актриса. У Львівському театрі дебютувала 1883 р. і грала до кінця своєї артистичної кар’єри (1926).

Гостинська Анна-Берта (1847 – 1918) – польська актриса, директор театру. Була прийнята до Львівського театру 1880 р. і виступала тут до кінця життя.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 56 – 57.