1

Іван Франко

Відмаленьку дома і в школі говорено нам, що пан-біг, сотворивши перших людей і вигнавши їх з раю, сам навчив їх робити на хліб; що перші родичі були хлібороби, їх один син пастух, їх внуки вже знали оброблювання металів і всякі механічні штуки. Ба що більше, перші родичі в раю мали знання о бозі і о світі далеко досконаліше, ніж ми тепер, в моральнім згляді рівні були святим ангелам, а тільки коли згрішили, помрачився їх розум і повернулася на зло їх воля.

Пізніше ми чули то само, коли ще й не краще, в грецькій і римській міфології, з уподобанням читали славне Овідієве «Aurea prima Sata est aetas» і слідуючий відтак ідилічний опис первісних часів, коли-то мед капав з дубів, ріки текли чистим молоком, а люди жили жолудею та корінцями. І коли нам тепер ті оповісті видаються чистими казками, то не забуваймо, що вони були і є ще досі живою вірою міліонів людей, що вони були живим переконанням многих мислителів і вчених, що ще в половині минувшого віку насмішник Вольтер, читаючи «Contract sociale» Жана-Жака Руссо, говорив, що, читаючи ті предковічні ідилії, йому й самому забагається скинути з себе одежу і лазити рачки; що врешті ще в [18]30-х роках сього [19] століття Жозеф де Местер говорив:

«Ми виходимо все з тої загально голошеної гіпотези, що чоловік піднісся постепенно з варварства до просвіти і цивілізації. То улюблена мрія, то чистий блуд, засаднича нісенітниця нашого століття».

Сей погляд на історію, вважаючий її немов постепенним вироджуванням людей усе на гірше, називається в науці теорією дегенераційною. Не можна сказати, щоб та теорія ще й тепер не мала прихильників, особливо між теологами. Правда, вони уже унимаються супротив очевидних фактів приписувати першим родичам досконале знання і математики, і астрономії, і всяких штук, але приймають все-таки, що чоловік первісно стояв на середнім ступені цивілізації і що відтак розвиток його йшов двома галузями: одною в долину до стану теперішніх дикарів, другою вгору, до теперішньої цивілізації.

Звісна річ, що наука, оперта на цілій масі аж надто переконуючих доказів, мусить відкинути і той погляд, хоть не може заперечити, що є в нім зерно правди. В історії стрічаємо справді не раз племена, котрі вироджуються, тратять з різних причин давніше знання, давнішу культуру і опадають на нижчі цивілізаційні ступені. Тому-то й противний крайній погляд, що мов розвиток людськості від найнижчих ступенів дикості до найвищої цивілізації – се один однотяглий і безпереривний поступ, хоть і має багато правди в собі, все-таки не обнімає всіх фактів.

Щоб одним поглядом обняти всі факти історії, треба стати на вищу точку – загальної еволюції. Еволюція (розвиток), виходячи від первісної дикості чоловіка, містить в собі поступ яко головний і вироджування (дегенерацію) яко побічний, підрядний складник.

«Можемо собі представити цивілізацію, – каже Тейлор, – як вона в власній особі ступає землею; вона то зупиняється по дорозі, то спочиває; часом попадає на манівці, котрими по великім труді доходить назад нате саме місце, котре давно минула; але чи прямо, чи манівцями її стежка все йде наперед; а хоть вона часом і зробить пару кроків взад, то її хід тоді швидко стається безпомічним хитанням. Се не згідне з її природою, її ноги не так зладжені, щоб іти взад, бо вона своїм наперед зверненим поглядом і своїм наперед спішачим ходом є правдивим образом чоловіка».

Бачимо затим, що в понятті еволюції містяться поруч себе і понад собою два супротивні процеси: поступ наперед і поступ назад. Поступ наперед є проявою первісною, переважаючою і нормальною; поступ назад – проявою пізнішою і хоробливою.

Щоб пойняти докладно цілий хід еволюції в історії людськості, щоб мати з неї міцну провідну нитку при розборі, групуванні та цінуванні фактів історичних, треба передовсім познакомитися з загальними законами еволюції в органічній природі, треба пізнати її двигаючі причини і головні форми, в яких вона проявляється. Не завагуємся ані на хвилю назвати сі дві точки основою до пізнання всякого органічного життя. Отож іменно сі основи зістали викриті і пізнані аж в половині нашого століття двома вченими англічанами, Дарвіном і Спенсером. Спенсер виказав, що в цілій природі розвиток іде від розрізнених а однородних часток до скуплених а різнородних.

То значить, що в кождім розвитку (чи поступовім, чи дегенераційнім) ідуть побіч і мішаються дві струї: різницювання (диференціація) частей однорідних і скуплювання (інтеграція) частей різнорідних. Дарвін же показав, що движучою причиною тої еволюції в світі органічнім є боротьба за існування і випливаючі з неї появи: добір природний і половий, змінність і дідичність організмів. А позаяк дякувати вислідам учених, почавши від Гете аж до Дарвіна і Гекслі, звалений зістав переділ між чоловіком а звірами, і чоловік з цілі і вінця всіх творів усеї природи очутився тільки одним огнивом її безконечного ланцюга, то й не дивно, що іменно ті самі закони біологічні, викриті в зоології, сміло приложено й до чоловіка, до суспільності людської зі всіми її матеріальними і духовими здобутками.

Тільки сказати треба, що з смілістю не все йшло в парі належите знання й розуміння. Кожда наука, будь вона й як нова та невироблена, розростається нині так швидко і різносторонньо, що поєдинчому чоловікові годі зглибити кілька наук нараз. Можна бути вченим а навіть геніальним природознавцем, а дуже мало знати наук суспільних. І навідворіть, можна бути добрим економістом, правником або й істориком, а не знати наук природничих. От так було й тут. Природознавці брались говорити про питання суспільні, переносили сюди живцем свої теорії, незважаючи на відмінний грунт, і натворили багато лиха. А з другого боку, економісти, історики і пр., не знаючи наук природничих, а бачачи тільки ті невдалі вилазки природників на поле наук суспільних, згори порішили, що з усім тим природництвом, з еволюцією та дарвінізмом у них нема ніякого діла.

Такий розлад мусив конечно вийти на обопільну шкоду і природознавцям, і соціологам. Бо як, з одного боку, наука еволюційна іменно в історії людськості находить для себе одну з найсильніших підпор, незрівняну щодо багатства фактів і найдогіднішу для всесторонніх дослідів, так, з другого боку, науки суспільні ніяким світом не можуть відриватися від грунту загального природознавства, бо тільки на тім грунті й можливий їх зріст.

Се й пізнали вже зразу многі передові учені, а іменно Спенсер, Маркс, Тейлор і др., і старалися, кождий по-своєму, працювати в напрямі з’єднання тих різних частей науки і взаємного оплодотворения. Маркс був один з перших соціологів, котрий, опираючись на теорії еволюційній і признаючи, що движучою причиною в розвитку людськості є боротьба за існування (т. є. кождочасові обставини економічні народу), прийнявся вислідити одну фазу того розвитку – початок і розвиток порядку капіталістичного. Спенсер в своїй соціології задумав на еволюційній основі виказати початок суспільності людської взагалі, – тільки ж що йому не стає смілості доводити свій власний принцип усюди до крайніх консеквенцій і через те він часто путається.

Новішими часами чимраз більше соціологів ступає на тую дорогу; згадати тут лишень Альберта Шеффле, котрий, задумавши описати «будову і життя суспільного тіла», згрішив подвійно: раз тим, що те тіло він згори вважає індивідуально людським тілом, чого о тілі суспільнім не можна сказати, а по-друге, тим, що описує те тіло в стані спочинку, не в розвитку, не генетично. Але все це, як сказано, тільки проби, хоть часом і невдалі, та прецінь характеристичні і показуючі дорогу новим вислідникам, котрі, видячи, де їх попередники попадали на манівці, швидше й легше попадуть на просту дорогу.

Примітки

…славне Овідієве «Aurea prima sata est aetas». – І. Франко цитує «Метаморфози» – твір римського поета Публія Овідія Назона (43 до н. е. – 17 н. е.).

…Вольтер, читаючи «Contract sociale» Жана-Жака Руссо… – Йдеться про лист, надісланий Вольтером Руссо у відповідь на книгу «Суспільний договір» (1762), в якій Руссо ідеалізував «природний стан» людства.

Местер Жозеф де (1753 – 1821) – реакційний французький політичний діяч і філософ. Заперечуючи ідею Руссо про «доброго дикуна», вважав, що людина від природи зла, жорстока й ніяке виховання не може її покращити. Тому, на думку Местера, необхідна релігія – особливий рід «духовного щеплення», який паралізує волю людей.

Дарвін Чарлз-Роберт (1809 – 1882) – англійський природодослідник, основоположник матеріалістичного вчення про історичний розвиток органічного світу.

Гекслі Томас-Генрі (1825 – 1895) – англійський природознавець, соратник Ч. Дарвіна й популяризатор його вчення. В працях з ембріології і порівняльної анатомії обгрунтував морфологічну близькість людини до вищих мавп.

Се й пізнали… Спенсер, Маркс, Тейлор і др. – Насправді матеріалістичне розуміння історії, обгрунтоване К. Марксом, докорінно відрізняється від ідеалістичних за своєю сутністю спроб біологізувати розуміння історії, до яких вдавались Г. Спенсер і Е. Тейлор.

Маркс був один з перших соціологів… – У дійсності К. Маркс і Ф. Енгельс рішуче заперечували спроби поширення принципу боротьби за існування на пояснення історії людського суспільства. При цьому треба зважити, що Франко тут досить умовно вживає термін «боротьба за існування», розуміючи його як «кожночасові обставини економічні народу».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 45, с. 80 – 83.