3
Іван Франко
Коли, де і яким появився чоловік на землі, сього досі наука не знає. То тільки знає напевно, що жиє він на землі далеко довше, ніж донедавна люди думали, і що не яких-небудь 6000, але запевно звиш 100 000 літ минуло від його «сотворения». Найзнатніші вчені, як Дарвін, Катрфаж і другі, догадуються, що чоловік появився ще вчасно в третичній формації, хоч досі не удалось ще винайти сліду чоловіка з тої предавньої доби. Первісний чоловік своїм виглядом і способом життя мусив мало різнитися від своїх безпосередніх предків і свояків – третичних мавп.
Предки ті жили переважно на деревах, утікаючи перед страшними тогочасними хижаками; певно, так мусив жити і первісний чоловік. Мавпи живилися переважно овочами, не покидаючись при добрій нагоді пташачих яєць або й м’яса звірів; така сама мусила бути й страва первісного чоловіка, конечно, сира, бо огонь пізнав чоловік аж геть пізніше, аж в четвертичній формації. В многих місцях понаходжено останки костей і поживи первісних людей уже з четвертичної формації, без ніякого сліду, котрий би наводив на догадку, що ті люди знали огонь.
В найдавнішій добі свого життя – а доба тая, певно, довша була від усіх пізніших разом взятих – чоловік жив цілковитим звіром по лісах, по деревах і по скалах, не знаючи нічого, не думаючи, не застановляючись, без мови, без віри, без найменшого сліду якої-небудь культури, жив з дня на день в ненастанній, безмірно важкій боротьбі за існування. Не дивно, отже, що з того довжезного часу не лишилось майже ніяких слідів, не лишилось навіть споминок в казках та темних повірках найдавніших народів, так як дитина не тямить нічого про першу добу свого життя.
Як же ж тодішній чоловік був приспособлений до боротьби за існування? Можемо сказати, що обставини були для нього дуже некорисні і для того довгі тисячі літ мали над ним цілковиту перевагу. Кругом нього жили страшні, великі хижаки, звірі, тепер вже вигибші, але й своїми закаменілими останками наводячі на нас страх і зачудування. З тими звірами не міг первісний чоловік рівнятися силою, – про боротьбу з ними він не міг і думати, – а і втекти від них не завсігди йому удавалось. З другого боку, в третичній формації, як знаємо, і ростинного корму не було ще так багато; цвітучі овочеві дерева доперва в третичній формації витворились і починали доперва розростатись в таке множество родів, яке бачимо нині. Притім же, крім своїх рук і ніг, чоловік не мав ніякого оружжя, ніяких знарядів, котрими міг би помагати собі в боротьбі за існування.
Всі ті, як бачимо, крайнє погані і некорисні для чоловіка обставини мусили зразу придавити його своєю вагою. Передовсім вони спинювали розмножування людей; люди мусили жити врозсип, бо так вигідніше їм було ховатися від страшних ворогів – звірів; дрібні діти, зовсім безпомічні і нездужі ні втікати, ні ховатися, мусили найчастіше ставатись добичею хижаків; далі і й недостача поживи, і нестравність та непригідність тої поживи, яка була, мусили також спинювати розмножування людей. Другий, ще важніший наслідок тої первісної боротьби за існування був той, що й духові спосібності чоловіка довгі тисячі літ дрімали неткнуті, не могли розвиватися і приносити йому користь в боротьбі за існування. До сього причинювалось іменно первісне життя врозсип, по лісах, яскинях та нетрях, – звісно-бо, що духові спосібності можуть розвиватися тільки в більшій громаді, а нидіють та щезають в самоті. До сього причинювалось і те, що чоловік, вічно зайнятий вишукуванням поживи або сховку, не мав і часу на думання, а тяжкі труди, тривога і сира, тверда пожива забирали йому решту сили, не лишаючи нічого на мозкову працю.
При такій перевазі внішніх обставин над чоловіком в боротьбі за існування мусили ті обставини далеко більше змінювати чоловіка, ніж се може діятись тепер, коли вага перехилилась на другий бік, т. є. коли в боротьбі за існування чоловік чимраз більше бере перевагу над внішніми обставинами. В первісних, непросвітніх часах чоловік в великій степені був зданий на волю природи, котра перемінювала його різно в різних сторонах, витворюючи численні раси людей, більше або менше з собою не схожі.
З яких початків і як творилися ті раси людські, сього досі також напевно не знати. Деякі учені, йдучи за переказом біблійним (та й то, як звісно, дуже неясним і двозначним), твердять, що рід людський з усіми своїми расами почався в однім місці і з одного пня, зглядно з одної пари. Другі знов приймають більше таких пнів і твердять, що силою однаких обставин в різних частях землі рівнобіжно витворилися люди, – конечно, де в чім не подібні одні до других, і від них почалися різні раси на землі. Однако ж доказати сього нічим не можна.
Напевно знаєм те тільки, що в початках історичної доби, яких 4 000 літ тому назад, рід людський вже ділиться на раси так само, як тепер, і що мурини, вимальовані на стародавніх єгипетських пам’ятниках, такі самі, як і нинішні. Що більше, в найдавніших досі викопаних передісторичних останках, – де чоловік ще майже зовсім дикий, не знає ні огню, ні одежі, ні ніякого оружжя, крім яких-небудь грубо полупаних кременів та дерев’яних патиків, – і там уже бачимо чоловіка в різних неоднакових видах, бачимо раси людські.
Раси ті значно різняться між собою, так що, напр., череп раси неандертальської різниться від черепа раси фурфос більше, ніж череп нинішнього негра від черепа європейця. Таких передісторичних рас в одній Європі досі винайдено п’ять, а все се тільки в четвертичній формації! Послідніми часами повинаходжено в Італії і Іспанії деякі сліди людської діяльності (покарбовані кості і проч.), котрі вчені відносять до третичної формації, але прямих останків людського тіла, котрі б давали поняття про його будову, досі не найдено.
На всякий спосіб, расові різниці в будові передісторичних людей з четвертичної формації кажуть нам догадуватись, що чоловік існував вже довгі тисячі літ перед тим, заки ті різниці виробилися, а ближче слідження передісторичних черепів і їх порівняння з черепами нині жиючих рас дає яку-таку опору для догадок про те, чи з одного, чи більше пнів розвелись люди на землі. Звісна річ, принімати для кождої раси окремий початок в тім краю, де вона находиться, – як се роблять деякі, особливо американські, вчені, – не можна. Факт такий, як витворення людської раси, вимагав рівночасного появлення так многих корисних обставин, що ані хвиль, ані місць таких на землі не могло бути багато. Послідні досліджування вчених чимраз виразніше стверджують ось яку догадку:
1. Всі раси людські вийшли не в однім часі, але більше-менше з одного місця, лежачого між Східною Африкою а Індією на полудень від Персії й Аравії, там, де тепер розливається Індійський океан. Ще в прастарих індійських та перських переказах доховалася вість, що там здавна була суха земля, котру теперішні вчені назвали Лемурією. З тої-то догадкової Лемурії вийшли люди в доісторичній добі і розсілися по всіх частях світу.
2. Висліди антропологічні показують, що всі раси людські, доісторичні й теперішні, можна поділити на дві великі громади, після дуже важної анатомічної признаки, а іменно після будови черепа. Одна громада, се раси т[ак] зв[ані] довгоголові (dolichocephal), у котрих череп подовжній і значно поданий взад; до сеї громади належить найдавніша з знаних досі рас, раса неандертальська, і належать також нинішні найнижчі раси: негри, бушмени, папуаси і проч. Ті довгоголові раси, після всяких догадок – давніші; вони вийшли з первісної вітчини раніше і розсілись були широко по Європі, Азії й Африці перед приходом рас короткоголових; в Європі й Азії вони пізніше вигибли, а остались тільки в Африці та Австралії.
Пізніше витворились і пізніше вийшли з первісної вітчини раси короткоголові (brachycephal), у котрих череп поданий більше наперед, а через те й більше розвита передня часть мозку. До тих рас належать деякі раси передісторичні, а з нинішніх раса кавказька, монгольська, малайська, індійська і др. Остається затим для рішення сього питання або прийняти подвійний початок людей, або знов те, що наперед вирізнились з мавп люди довгоголові, а з тих відтак в протягу тисяч і тисяч літ витворились люди короткоголові. Ті дві парості, в важкій боротьбі за існування, мандруючи чимраз далі по землі, розширюючися в різних кліматах і серед різних обставин, мусили різницюватися чимраз далі, приноровлюючися до чимраз іншого окружения і розділюючись в щораз нові раси.
Так пояснює собі нинішня наука початковий, мимовільний і несвідомий розвиток людського роду. Основне явище тої доби – груба, звіряча боротьба за існування, боротьба всіх против усіх, єдиниць з єдиницями. Видимо, що така боротьба, хоть витворила (бодай в переважній часті) раси людські, прецінь не могла розвинути чоловіка духово, не могла бути основою того, що називаємо свідомим поступом, історією людськості. І тим-то іменно блудять многі дарвіністи, що в історії і в цілій теперішній суспільності хотять бачити тільки таку боротьбу, що вважають сесю форму боротьби за існування вічним і незмінним законом природи, – беруть одну форму за саму суть явища.
Форма єдиничної боротьби за існування зовсім не закон, не вічна і не загальна, і сею формою не могли б ми вияснити ані початку історії, ані розвитку культури людської, хоть би нам навіть захотілося признати, по приміру деяких психологів, що чоловік має вроджений наклін товариський (Geselligkeitstrieb). Правда, наклін такий у нинішнього чоловіка є, і де чоловікові попросту не можна вирватися з суспільності, там вольно психологові казати, що наклін сей вроджений. Але чи так воно було завсігди? Чи той нинішній людський наклін товариський не треба, може, вважати пізнім витвором самої боротьби за існування, історичним здобутком чоло віка? Над сим тепер нам треба настановитись.
Примітки
Катрфаж де Брео Жан-Луї-Арман (1810 – 1892) – французький зоолог, антрополог, виступав проти еволюційної теорії розвитку органічного світу.
Раса неандертальська – вид первісної людини, що жила в епоху раннього й середнього палеоліту. Череп цього виду людини був знайдений у 1856 р. в Німеччині в долині Неандерталь.
Раса фурфос – вид стародавньої людини. Залишки черепа людини цього виду були знайдені в бельгійському місті Фурфос, що міститься в провінції Намюр біля Гренеля. Часто цей вид людини називають гренельською людиною.
Персія – давня назва Ірану.
Нинішні найнижчі раси… – Маються на увазі раси, що стоять на низькому рівні соціально-економічного й духовного розвитку.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 45, с. 90 – 94.
