Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

4

Іван Франко

Ми вказали в попередніх начерках істоту і наслідки боротьби за існування в одній її формі – єдиничній. Ми зазначили, що вона-то переважно веде до різницювання і що спеціально у людей вона довела до витворення многих рас, але не довела і не могла довести до витворення того, що називаємо культурою і поступом. Культура і поступ, котрі іменно, раз у раз змінюючись, творять історію людськості, були наслідком також боротьби за існування, т. є. також простих механічних законів біологічних, тільки проявляючихся в другій формі – не єдиничній, а дружній, були наслідком асоціації (спілки, здруження єдиниць) і кооперації (спільної праці).

Тільки кооперативна боротьба за існування могла запевнити чоловікові перевагу над прочими живими і неживими творами природи; тільки здруження людей в громади, племена і держави могло розвити в них тисячні духові спосібності, саму основу всякої культури. Недобачення іменно тої безмірно важкої форми боротьби за існування становить великий блуд дарвіністів, бо без її узгляднення виводи Дарвінової теорії не дадуть приложитися до наук суспільних, до історії, політики, суспільної економії та етики. Іменно для того всі дотеперішні проби дарвіністів на полі наук суспільних треба вважати більш або менш хибними.

Принцип дружності і спільної праці загальний в природі, так само як принцип розділу і різницювання: оба вони становлять два боки одного і того самого процесу природного і не дадуть від себе відділитися. Різницювання нехибно йде до зцілювання (інтеграції), зцілювання знов становить підставу до дальшого, вищого різницювання. Оба ті принципи дадуть остаточно звестися на ділання двох світових сил в цілій неорганічній і органічній природі, движучих і удержуючих планети, сонця і сонячні системи: сили центробіжної (розділ, різницювання) і сили центротяжної (намагання до здруження, зцілення, інтеграції).

І як не можна в фізиці опирати теорію якого-небудь обороту тільки на одній центробіжній силі, забуваючи, що рівночасно і нерозлучно з нею дійствує й сила центротяжна, так само було б хибним опирати й усю біологію та соціологію тільки на єдиничній боротьбі за існування. Впрочім, діло тут таке, що, докладно взявши, зовсім единичної боротьби за існування в природі майже цілком нема. З виїмком хіба безкоміркових та однокоміркових монер ми бачимо у всіх живих істот, від найнижчих до найвищих, здруження і кооперацію в найрізнородніших розмірах і формах.

Коли яка-небудь вища монера або первісняк зложений з двох або кількох комірок, з котрих кожда про себе сповняє всі функції життя, то хіба ж тая живина і не є асоціацією (спілкою) комірок? А позаяк кожна живина аж до найвищої, до чоловіка, складається з таких же комірок, тільки що вже неоднаких, як у первісняків, але через вище різницювання всіляко поперетворюваних і до всілякого вжитку поприноровлюваних, то очевидна річ, що й кожда живина є також нічим більш як більш або менш тісною спілкою єдиниць фізіологічних – комірок. Не завадить для ліпшого перегляду відзначити сей рід спілки від других; тую спілку комірок в більші або менші організми назвемо спілкою фізіологічною. Се перший спосіб здруження простих єдиниць в вищу цілість; він становить основу всеї біології і є заразом першою і найзагальнішою інтеграцією в світі органічнім.

Оскільки ті, в більшу цілість здружені комірки проявляють живу діяльність, остільки суть вони предметом фізіології; оскільки під впливом тої діяльності змінюють з часом свій вигляд, остільки становлять предмет морфології. З добутків обох тих наук наведем тутки лиш тілько, щоб на тім найпростішім ступені спілки прослідити різні її форми і степені. В спілці фізіологічній стрічаємо різні степені злучення і приноровлення поєдинчих комірок.

Найпростіша степінь – се безпосередня стичність поєдинчих комірок з собою, без ніякої, впрочім, зміни в їх діланні. Кожда комірка сама про себе відживляється і розмножується, а затим служить до різних функцій (polidynam), кожда має однаковий вигляд і однакову величину (isomorph). Се найпростіша взагалі форма спілки. Дальша степінь буде така, що кожда комірка вправді може бути уживана до різних функцій (polidynam), але для кождої функції добирає іншої форми (polimorph) – се вже затим знак тіснішого зв’язку між комірками і початок докладнішого приноровлення поєдинчої комірки (або більшої купи комірок) до поєдинчої функції. Ще крок далі, а дійдемо до найвищої степені фізіологічної спілки, де кожда комірка спосібна вже тільки до одної функції (polidynam), але де в організмі бачимо здружених безлік комірок різнородного вигляду (polimorph).

Вже з того перегляду різних форм фізіологічної спілки очевидно випливає, що чим сложніша і тісніша спілка, чим докладніше приноровлена якась комірка (або купа комірок) до якоїсь одної функції, тим краще може її сповняти, тим більшу користь має з неї організм в боротьбі за існування. Безперечно, що коли одна комірка і травить та асимілює поживу, і віддихає, і розмножується, і служить до порушення, то праця її не може бути ані великою, ані докладною, безперечно також, що коли одна комірка приноровиться до одної функції і відповідно (через природний добір) змінить свій вигляд, праця її буде докладніша і більша і користь для організму значніша.

В кінці там, де в організмі здружено дуже багато комірок, з котрих кожда приноровлена до окремої функції, де т[ак] зв[аний] поділ праці внутрі організму доведений до високої степені, де існують комірки запасові (товщі) і відживляючі (кров, лімфа), де розмножування відбувається через схрещування двох окремих організмів, мусить організм бути в високій мірі спосібний до розвитку і чимраз нового приноровлення до обставин, витрималий за всякі зміни і взагалі якнайкорисніше озброєний в боротьбі за існування.

Другий рід спілки переважно стрічається між ростинами, рідше між нижчими звірами, а між вищими звірами появляється тільки яко вироди та каліки. Се така форма спілки, що два або більше осібників зростаються докупи чи то задля вигіднішого здобування поживи, чи задля певних користей при розплодку, чи в кінці задля інших цілей. Ітак, напр., у одної з найбільших родин світу ростинного, у ростин т[ак] зв[аних] кошиковатих (compositae), – сюди належать найзвичайніші наші цвіти: ромен, соняшник, астри, подорожник, кашка і пр. – кождий цвіток поокремо звичайно дуже малий і незначний, через що самому не удалось би йому приваблювати до себе комах, потрібних для перехресного запліднювання. В тій цілі виробились у тих ростин цілі спілки цвітів: поєдинчі цвітки ростуть цілими купами і творять таким способом немовби значно великий цвіт, здалека видний для комах.

Так само бачимо між нижчими звірами, поліпняками та ямочеревними таке зростання докупи многих осібників чи то для спільної оборони перед ворогами, чи для інших цілей. Між вищими звірами (рибами, птахами та сисаками) такої спілки в нормальнім стані нема, але вона не раз лучається яко вирід і є запевно дідичним поворотом (atavistische Rückbildung) до форм давніших. Позаяк і ся форма спілки полягає також в певній мірі на фізіологічнім зціленні двох або більше осібників, для того назвем її спілкою напівфізіологічною.

І в тім роді спілки стрічаємо різні степені, котрі більше-менше відповідають попереднім. І так між кошиковатими цвітами стрічаємо такі, де кождий цвіток росте собі окремо на окремій гичці, а тільки довгота тих гичок остільки приноровлена до спільної цілі, що всі цвітки разом становлять одну цвітову поверхність значного об’єму. Так само деякі поліпняки тим тільки зв’язані з собою, що жиють на спільнім вапнянім пні, котрий їх хоронить перед ворогами; кождий осібник, впрочім, має свою окрему комірку. Се відповідає першій степені спілки фізіологічної: в зв’язок входять однородна (isomorph) частки, а кожда про себе повнить різнородні функції (polidynam). Друга степінь приноровлення: частки починають різницюватися щодо форми (polimorph), але кожда ще в більшій або меншій мірі повнить різні функції (polidynam).

Се бачимо в деяких цвітах кошиковатих, де цвітки ростуть уже не на окремих гичках, але на одній спільній гичці і де кождий поєдинчий цвіток починає вже відповідно змінювати свою форму, але прецінь ще кождий цвіток може бути запліднений. Вкінці третя степінь приноровлення: частки різнородні (polimorph), але кожда частка приноровлена до одної функції (monodynam). І так в цвіті соняшника крайні цвітки утратили можність запліднення і перемінилися в широкі платки, служачі для зваблювання комах. Деякі ямочеревні дійшли до того, що ціла купа осібників має спільний жолудок та отвір відходовий.

Звіздунки (новіші висліди показали, що кожда звіздунка – се не поєдинчий осібник, але властиво стільки осібників, скільки є ріжків звізди) мають на всі зрослі осібники один рот; а й між виродами вищих звірів і людей стрічаються такі форми: напр., брати сіамські мають спільну утробу і т. д. Недалековидність деяких (впрочім, дуже вчених) дарвіністів найвиразніше показалася в тім, що вони прирівнювали тоту напівфізіологічну спілку до ідеалу соціалістів і комуністів і на тій підставі виводили, що той ідеал згубний для поступу і для культури. Нам здається, що коли що між людьми подібне до колоній поліпів та ямочеревних, то хіба близці сіамські, а не які б там будь суспільні ідеали.

Кождому ясно, що сей рід спілки багато де в чім некорисний для організмів, особливо для звірів. Передовсім він нищить свободу єдиниці, а дуже часто й зовсім позбавлює їх вільного руху, а через те й других деяких змислів (взроку). Сей рід спілки служить переважно тільки для охорони дуже дрібних і слабих звіряток перед сильнішими ворогами, користь його, отже, більше пасивна. Не диво затим, що панує він тільки між звірами в дуже низькій організації, та й то не раз тільки в певній добі їх життя.

Зате дуже часто між вищими звірами (починаючи від деяких шкаралущаків та комах аж до риб, птахів та сисаків) стрічається третій рід спілки, котру ми назвали б спілкою чередовою. Кілька осібників одного роду збирається докупи чи для спільної оборони від ворога, чи для спільного глядання поживи і пр. Сей рід спілки в своїй основі дуже подібний до попереднього, тільки що осібники тут остаються завсігди свобідні, через що й користь такої спілки в боротьбі за існування значно більша. Череда може переходити свобідно з місця на місце, може відповідно до обставин сходитися і розходитися (напр., при недостачі паші), може боронитися і сама нападати (тічня вовків і т. д.).

І в тім роді спілки стрічаємо деякі степені. І так найпростіша чередова спілка: осібники одного роду в певнім случаї сходяться для якоїсь спільної цілі і кождий з них повнить однаку функцію; напр., коні, боронячись від вовка, стають до кола головами в середину і фицькають усі задніми ногами. Вища степінь чередової спілки: череда держиться завсігди при купі під проводом одного або кількох досвідчених осібників, не раз навіть з осібними способами для пильнування безпеченства череди і проч., напр., журавлі. Не потрібно й згадувати, що сей рід асоціації задля своїх безперечних користей дуже розширений між вищими звірами.

Найвищий рід звірячої спілки – се спілка продуктивна, яку стрічаємо у пчіл, мурашок, а також у людей. Ціла дотеперішня історія людськості – се тільки різні степені тої спілки; ціле змагання новіших віків, здобутки наук і мислі людської йдуть до того, щоб поставити цілу людськість на найвищу знану досі степінь продуктивної спілки. Тільки ж не треба забувати, що дотеперішній розвиток суспільний людськості не був нічим так дуже оригінальним і тільки самим людям властивим, що найвище суспільно розвинені звірі – пчоли і мурашки – показують нині в різних своїх родах майже всі ті суспільні форми, які переходила і переходить людськість. Чоловікові остається зробити тепер ще один крок далі. Боротьба за існування доведе його до того кроку конечно і скоро.

Позаяк продуктивні спілки пчіл і мурашок такі важні для нашого предмета ко взірці людського суспільного розвитку, для того пригляньмося ближче їх внутрішньому впорядкуванню і розвиткові, а здобутки того висліду приложім до розвитку людськості.

Передовсім, що дало повід до витворення тих спілок між такими дрібними звірами, як пчоли та мурашки? Висліди Германа Мюллера і других учених показали, що головною причиною було старання о забезпеченні молодого покоління. В тій цілі різні роди пчіл, ос і мурашок доходили звільна до найрізніших способів. І так деякі роди, котрі не витворили ще ніяких зв’язків спілок і в котрих кождий осібник жиє окремо на своюруч, сходячись тільки для парування, забезпечують свій плід дуже простим способом, закопуючи яйця в землі або складаючи їх в дірках, виверчених в дереві. Молоді червачки, вилізши з яєць, мусять самі собі шукати поживи, самі у всім о себе дбати. Вони жиють так, як їх родичі, поєдинчо, рабівницьким способом.

Другі роди, також не живучі суспільно, складають свої яйця в тіла других живучих істот (гусільниць, кукол і т. д.), так, що вилізаючий черв має сейчас готову поживу. Очевидно, молоді черваки тут самі про себе безпомічні і не могли би жити на власну руку, але так само очевидно, що сей спосіб їх забезпечування корисніший для їх розмноження, ніж попередній. Тому-то у деяких родів виробився і через природний добір утвердився звичай – вже не вишукувати гусільниці та кукли для вкладання в них яєць, але будувати спільними силами многих осібників гнізда, зносити до них гусільниці та кукли інших комах і в них складати яйця.

Се дало початок до суспільного життя тих родів. Зразу те суспільне життя не було постійне, але тривало лиш так довго, як довго тривало будування гнізда та забезпечення плоду, по чім ціла громада знов розходилася. Але з часом деякі роди дійшли до того, [що стали! живити свій черв, замість швидко гниючими гусільницями та куклами, і іншими плодами, котрі можна було довго переховувати і в більшій многоті громадити (пилом та нектаром з цвітів – пчоли, чмелі і др.). Вони почали затим будувати більші гнізда, робити великі запаси і через те втяглися до постійного суспільного життя і з часом через природний добір зрізницювались і приноровились до нього в високій степені. Інші знов роди (передовсім мурашок), у котрих черв через цілий час свого існування є нерухомою куклою і не потребує поживи, а тільки огрівання і пильнування, витворили також постійні суспільності, котрих діяльність у великій часті переходить поза виключну ціль пильнування черви.

В суспільностях мурашок бачимо ті самі головні (продуктивні) заняття, що і в суспільностях людських, т. є. годівлю худоби (мшиць, т. є. малесеньких, на споді листків деяких ростин жиючих комашок, котрі в стані ситості за деяким поскоботанням видають з заду солодкий плин, улюблену страву мурашок) і рільництво (у деяких американських родів, котрі довкола своїх гнізд винищують всякі трави та рослини, крім одної, котрої солодке насіння служить їм за поживу і збирається в значні запаси). І тут бачимо внутрі такої суспільності значне зрізницювання осібників, немов поділ на верстви суспільні і приноровлення кождої верстви до їй властивої праці [Гл[яди] висліди Леббока про мурашки, частково в «Kosmos’i», 1878 – 80. – Прим. І. Ф.],

В суспільностях пчіл, ос і мурашок бачимо найрізнородніші впорядкування. То раз усі осібники однако займаються всякою працею і не можна добачити, щоб одні в чім-небудь старшували над другими. То знов певна часть (напр., самці), займаючись виключно, напр., обороною гнізда або взагалі війною і виробивши через те у себе сильніші щипці, ядовите жало і т. д., захопили власть над самицями (робітницями). То знов воєнна верства, набравши в війнах невольників (чи то кукол, котрі відтак виховано в гнізді, чи й доспілих робітниць), жиє і розкошує працею тих невольників. Буває навіть так, що пануюча верства стратила свою силу, своє оружжя і час від часу гине під жалами робітниць, котрі відтак, як до потреби, знов її викормлюють. У деяких родів, держачих невольників, дійшло навіть до того, що пануюча верства так привикла до їх послуги і так зледащіла, що навіть їсти сама без їх услуги і годування не вміє.

Ми вже бачили, що крім продуктивних занять в тих звірячих суспільностях є й заняття не продуктивні, а рабівницькі, а іменно війна, напади на другі суспільності або взагалі на окружаючу околицю. Ми бачили, що те заняття, з одного боку, дуже часто стає причиною різницювання верств внутрі самої суспільності, а з другого боку, через держання невольників стає причиною не раз крайнього зледащіння і ослаблення пануючої верстви. Але з другого боку, такі напади, вводячи поєдинчі суспільності з собою в зносини, стаються причиною до вироблення деяких основ моральності й права межинародного. Коли з одної суспільності громада смілих рабівників підкрадеться до сусіднього гнізда для рабунку, то гнеть уставлена при вході варта пізнає їх і забиває. Зато дуже часто кілька або й кільканадцять таких суспільностей (особливо коли всі належать до одного роду) зв’язуються докупи, і, не тратячи кожда у себе дома повної автономії, всі разом роблять спільно деякі всім потрібні роботи (висівають пожиточні сімена, помагають собі при нападах інших громад і т. д.), одним словом, творять обширні федерації громад або держав.

Се головні форми і степені спілки (асоціації) в світі звірячім. Для ліпшого перегляду ми зведем їх тут докупи в одній табличці.

І. Спілка фізіологічна 1. Всі частки однакі, а кожда повнить різні функції;
2. Частки неоднакі, але кожда може ще повнити різні функції;
II. Спілка напівфізіологічна 3. Частки неоднакі, – кожда частки повнить одну функцію.
III. Спілка чередова (часова або постійна) 1. Всі члени рівні: кождий повнить однаку работу;
2. Певна часть членів (найсильніші, найдосвідченіші) ведуть перед, держать варту і пр., не набираючи, впрочім, через те постійного верховодства над прочими членами череди.
IV. Спілка продуктивна (часова або постійна) 1. Всі члени рівні: кождий робить однаку роботу;
2. Часть членів приймає на себе тяжчу (небезпечнішу) роботу (війну), забираючи заразом для себе більше прав; з того виходить:
3. Різниця між членами спілки відповідно до їх заняття;
4. Змагання до вирівняння тої різниці
а) через періодичне вбивання упривілейованої верстви (революція),
б) через усунення їй права існування при помочі спільної праці і межинародних федерацій.

Як бачимо, всі головні форми, всі головні змагання людської продуктивної спілки натякнені або й вироблені виразно між суспільностями звірячими. Нового не остається чоловікові нічого зробити: його завдання – звершити повніше і досконаліше послідній крок в тім довгім розвитку і витворити спілку продуктивну без нерівності прав і життєвих условии, т. є. в найдосконалішій, розумній, свідомій формі зробити те, до чого пре деякі звірячі суспільності несвідомо природний добір.


Примітки

…се спілка продуктивна, яку стрічаємо у пчіл, мурашок, а також у людей. – В принципі неправомірно ототожнювати форми організації, характерні для життєдіяльності певних представників тваринного світу, з організацією, що утворюється в процесі суспільного виробництва. В основі останньої лежить праця як цілеспрямована діяльність людей, що має своїм змістом перетворення, засвоєння природних і соціальних сил для задоволення історично зумовлених потреб людини.

Мюллер Герман (1829 – 1883) – німецький природодослідник.

«Kosmos» – журнал німецьких дарвіністів, видавався у Лейпцігу – Штутгарті протягом 1877 – 1886 рр. (вийшло 19 номерів).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 45, с. 94 – 103.