Два панславізми

Іван Франко

В теперішній хвилі єсьмо свідками многозначущої борби о панславізм. З одної сторони, російські панславістичні газети віндикують право проводу о всяких стремліннях панславістичних – православної Росії, а властиво, російської панславістичної партії з «Славянским благотворительным обществом» на чолі – а з другої сторони, австрійські племена слов’янські, переважно католицькі, емансипуються з-під того проводу і лучаться до подвигів взаїмної помоги, до слов’янських торжеств і т. д. – в державних границях Австрії.

В нинішній хвилі видимим «каменем преткновенія» в борбі о «панславізм» – російсько-православний і австрійсько-католицький – єсть намірене всеслов’янське торжество 1000-літнього ювілею смерті св. Мефодія, котре має дуже величаво обходитися слідуючого року в Велеграді на Мораві, області спасенної діяльності великого слов’янського учителя і просвітителя. Чехи-моравани закликають всіх слов’ян до Велеграду оддати честь пам’яті св. Мефодія і в його ім’я скріпитися в взаїмності слов’янській.

Як бачимо, торжество в Велеграді не має і не може мати значення чисто релігійного, – воно мусить мати також – і то в першім ряді – значення політичне. Не дасться заперечити, що воно на руку римському престолові, але знов не треба і того забувати, що чехи-моравани від віків – католики. З уваги на тоє нема оправданої причини, задля котрої вони могли б зрікатися случаю великої маніфестації політичної, котра може їм принести великі користі; раз, з огляду на їх домашню вікову борбу о существовання, борбу на життя і смерть з німцями, а друге, з огляду на теперішню хвилю політичної ситуації в Австрії.

Російські панславістичні газети виступали дуже завзято проти наміреного слов’янського торжества в Велеграді. Річ зовсім природна, що торжество се не може бути рівнодушним для російських панславістів, ані під взглядом релігійним, ані політичним. Торжество велеградське не підходить ані під програму; «одна слов’янська віра – православна», ані під програму: «всі орли слов’янські клонять голову перед орлом півночі». І от російські панславісти заявляють, що вони не узнають торжества в Велеграді святом слов’янським; що пам’ять св. Мефодія повинна бути празнована в Росії, де понині заховані непорушені Римом плоди просвітних подвигів св. Мефодія; що православна Росія не візьме участі в торжестві велеградськім, а устроїть собі друге торжество в Росії.

Розуміється, що тії резони російських панславістів не могли переконати чехів-моравян і спонукати їх до понехання наміреного торжества. Чесько-моравська преса застереглася перед всім супроти тону, яким промовляють до повнолітнього народу органи російських панславістів, а потому і відповіла на всі заміти: «Ми маємо право почтити торжеством релігійним свого просвітителя духовного. Єпископи наші католицькі не зможуть брати участі в релігійнім торжестві в православній Росії. Проти окремого торжества православно-церковного ми не маємо ніякого заміту, противно, се буде на звеличання первісного нашого і взагалі слов’янського просвітителя. Однако ж прикро нам дуже, що російські панславісти не хотять порозуміти нашої національно-політичної і взагалі австрійсько-слов’янської сторони того торжества і отказуються взяти участь в тій іменно його половині». Орган же Рігера «Pokrok» запрошує православних росіян, щоб в політичній часті торжества велеградського взяли-таки участь, – чого, здаєсь, вони не послухають.

Рівночасно, коли на загальнім зборі «Славянского благотворительного общества» в Петербурзі Ламанський виступав проти т[ак] зв[аного] «австрійського панславізму», а закликав слов’ян до «панславізму російського», провідник чехів д-р Рігер в звіснім своїм одчиті о відносинах чехів до мадярів отрицався в імені чехів «російського панславізму», – той самий Рігер, що в 1867 році їздив на етнографічну виставу до Москви, – хоч – ніде правди діти – сказав він тогді російським панславістам пам’ятні слова: «Нащо малі дзвони переливати в один великий дзвін? Більше звуків – більше гармонії».

Нині, як з одної сторони, російські панславісти не хотять признати тої правди у себе дома і тим тільки шкодять Росії в опінії всіх слов’янських народностей, котрі, зовсім природно, бажають розвою своєї національної самостійності, індивідуальності, – так з другої сторони, нинішнє внутрішньополітичне положення слов’ян в Австрії зневолює їх в власнім інтересі, під загрозою великих страт моральних і матеріальних працювати на руку т[ак] зв[аного] «австрійського панславізму», котрий посягає на Балканський півострів і котрий рівночасно єсть водою на млині католицької церкви і римського престолу…

Стикаються два сильні «панславізми», руководжені двома великими силами. Котрий візьме верх, або котрий зможе повеличатися більшими успіхами в близькій будучності?

Русини, розділені нині політичними границями між обі інтересовані в тім ділі держави; русини, другий по величині народ слов’янський, не можуть рівнодушно глядіти на стикаючіся нині два великі рухи. Недавно висказали ми наше становище супроти тих рухів в обширній розправі «Нові дороги». Ми гаряче бажаємо взаїмності, любові і єдності слов’ян, бо бачимо грозу спільного всім ворога, а сожаліємо над безумною гегемонією, а то й насилієм брата над братом, народу над народом… Поки такий стан в Слов’янщині буде тривати, доти, як се зовсім природно, будуть користати посторонні сили, слов’янськими руками каштани з жару виймати… Поки що не здібні порозуміти того ні засліплений шляхтич – лях, ні самолюбний панславіст – великорос… «Вірю в розум людський», – сказав недавно один наш писатель. І ми віримо в нього й надіємось, що для слов’ян близиться хвиля опам’ятання. Коби тільки скоро, якнайскорше!..

Примітки

Вперше без підпису надруковано в газ. «Діло», 1884, 24 листопада (6 грудня).

Подається за першодруком.

Ця стаття тематично продовжує написану раніше І. Франком статтю «Католицький панславізм» («Світ», 1881, 10 липня, с. 136 – 138).

Славянское благотворительное общество – засноване в 1868 р. в Петербурзі під назвою Слов’янський благодійний комітет, було філіалом Московського слов’янського благодійного комітету (1858). В 1877 р. цей комітет був перетворений в Петербурзьке слов’янське благодійне товариство. Слов’янські благодійні комітети виникли після Кримської війни для надання допомоги слов’янським народам, що знаходились під турецьким і австрійським ярмом. Їх діяльність була пронизана ідеями панславізму і спочатку користувалась підтримкою царського уряду. Під кінець XIX ст. активність і вплив їх різко впали.

…всеслов’янське торжество 1000-літнього ювілею смерті св. Мефодія… – 1000-літній ювілей від дня смерті просвітителя одного із засновників слов’янської писемності й літератури Мефодія (бл. 815 – 885).

«Pokrok» – чеська газета, орган старочехів, виходила в 1869 – 1885 рр. Заснували її Ф. Палацький і Ф. І. Рігер.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 435 – 437.