Соціально-демократичний рух – не обов’язково соціалістичний

Іван Франко

Соціалізм – велике культурне придбання новіших часів. Хоча його провідні думки, можна сказати, такі ж давні, як людське думання над суспільним устроєм взагалі, то тільки в найновіших часах засоби інтелігенції людської і розмір опанування сил природи змоглися до того ступня, що люди могли поважно подумати про те, щоб самим узятися свідомо за впорядкування свого суспільного стану і щоб той суспільний стан відповідав найвищим ідеалам справедливості і братерства. Кричуча нерівність між людьми, визискування і неволення одних другими, все те чимраз більше обурює і ворушить уже не рідкі одиниці (пригадаємо, як несміло і які рідкі одиниці колись виступали проти палення чарівниць та проти тортур в судовім поступуванню!), але цілі маси інтелігенції; явних і цинічних оборонців нерівності та визискування робиться чимраз менше. Все те вказує на неперечний факт, що ідеальний напрям розростається чимраз ширше в масах, підноситься чимраз вище в найкращих одиницях, що є, як і завсігди були, дорогосказами на шляху поступу.

Пристрастне, безоглядне шукання правди зробилося окликом науки замість строєння заокруглених та пустих систем; шукання правди, безпосередності виразу зробилося окликом новочасної штуки. Стара Протагорова думка: ανεωποσ (чоловік є мірою всього), висміяна ідеалістами, зробилася підвалиною новочасної цивілізації. Чоловік перестав шукати знання поза обсягом своїх змислів, заострених критикою та всякими корективами, опертими на многовіковім досвіді, перестав шукати собі мети поза границями земного життя, зробився скромніший у всіх претензіях, та за то в тих нібито, затіснених границях свого буття знайшов безмірно широке поле для взаємної любові, праці для добра загалу, дбання про поступ і досконалення нових поколінь, із от цього новочасного змагання виплив і соціалізм, т. є. думка про таку зміну суспільних порядків, яка б, зносячи всякі привілеї, всяке поневолення і всякий визиск позволяла одиницям і цілим народам якнайкраще розвиватися.

Ця думка знайшла собі в початку нашого віку блискучих представників у особах Роберта Оуена, Сен-Сімона, Фур’є і багато інших діячів та писателів. Вона породила великі і дуже важні в своїх наслідках спілкові рухи в Англії, Франції, Америці і інших краях (згадаємо тільки англійські Trades-Uniones, французьку революцію 1848 і комуну 1871 року, робітницькі страйки і т. п.), виплодила обширну наукову і популярну літературу, що становить, може, один із найхарактерніших проявів духовного життя XIX віку.

Розвій соціалістичних думок і змагань в різних освічених краях був не однаковий. У Англії зроблено найбільше практичних реформ для освіти і економічного піддвигнення робочого люду; у Франції боротьба соціалістів оберталася головно проти державної централізації і бюрократичної всевладності. Для інших, східноєвропейських країв, в тім числі і для нас, оті рухи були заслонені тим рухом, що піднявся в Німеччині на основі теоретичних праць Маркса і Енгельса, агітаційної діяльності Лассаля, Лібкнехта, Бебеля і др. і називає себе соціально-демократичним. Сама та назва неясна, бо соціально-демократичний рух ще не конче мусить бути соціалістичним, а може бути змаганням до зміни суспільного ладу в якімсь неозначенім ближчим демократичнім напрямі. Правда, рух цей уважає себе соціалістичним і в останніх часах навіть присвоює собі характер одинокого, par excellence соціалістичного руху; та в теоретичних основах і в самій тактиці цього руху є дещо таке, що з різних боків викликає поважну критику і то не тільки з боку людей із ворожих експлуататорських таборів, але також з боку щирих соціалістів.

В статтях, зведених під титулом «Фабіанці і фабіанізм», ми мали нагоду показати деякі заміти англійських соціалістів проти соціал-демократичних доктрин. Тепер хочемо познайомити наших читачів з далеко острішими закидами, які підносяться з боку французьких соціалістів-федералістів прозваних в останніх роках анархістами, хоча ця назва остільки невідповідна, що викликає асоціацію ідей, не конче тісно пов’язаних одні з одними. Бо, напр., який є конечний зв’язок між поняттям соціаліста-федераліста, такого Елізе Реклю або Драгоманова, з анархістів-бомбокидателів такого Ваяна, Равашоля або Казеріо?

В усякім разі, нашим читачам буде цікаво познайомитися з замітками, які з того боку підносяться проти соціал-демократії. Рух соціалістично-федералістичний не від нині бореться з соціал-демократичним; противно, він давніший від соціал-демократичного і становить продовження старого французького соціалізму Сен-Сімона і Фур’є з додатком ідей Прудона та Бакуніна. Оба ті рухи зразу йшли рука в руку і знайшли собі спільний вираз в «Міжнародній робітницькій асоціації», та в р.1872 на конгресі в Гей виключено федералістів із Асоціації, по чім і сама Асоціація швидко впала. В меншім розмірі те саме повторилося й на торішнім конгресі у Лондоні, де виключено з конгресу всіх тих соціалістів, «що не признають парламентарної боротьби», на ділі ж знов таки федералістів голландських, французьких та російських.

Ми не хочемо вдаватися в історію і подробиці тієї боротьби, в значній частині особистої; вона становить сумну картку в історії сучасного соціалістичного руху. Нам цікаво тільки пізнати ті критичні уваги, які підносять соціалісти-федералісти проти наукових основ соціал-демократії. Ті уваги зібрано добре в брошурі В.Черкезова (W. Tcherkesoff. Pages d’histoire socialiste. I. Doctrines et actes de la socialdémocratie. Paris, 1896). Брошура написана острим полемічним тоном; не знаємо, чи її автор тотожний з тим Черкезовим, що в р. 1881 написав забутий тепер пасквіль на пок. Драгоманова. Та про те все наукові докази і цифри, зведені в оцій брошурі, видаються нам гідними пильної уваги всякого соціаліста, навіть лишаючи на боці все те, що автор приводить про тактику соціал-демократів і їх проводирів і до чого, може, з часом будемо мати нагоду повернути.

Примітки

Протагор (бл. 490 – бл. 420 р.до н.е.) – давньогрецький філософ.

Сен-Сімон (Saint-Simon) Клод (1760 – 1826) – французький мислитель, теоретик соціалізму.

Фур’є (Fourier) Шарль (1772 – 1837) – французький мислитель, теоретик соціалізму.

Маркс (Marx) Карл (1818 – 1883) – німецький теоретик комунізму.

Енгельс (Engels) Фрідріх (1820 – 1895) – німецький теоретик комунізму.

Лассаль (Lassalle) Фердинанд (1825 – 1864) – діяч соціалістичного руху в Німеччині.

Лібкнехт (Liebknecht) Вільгельм (1826 – 1900) – діяч соціалістичного руху в Німеччині.

Бебель (Bebel) Август (1840 – 1912) – діяч соціалістичного руху в Німеччині.

Елізе Реклю (Rekliu) Жан (1830 – 1905) – французький географ і соціолог.

Драгоманов Михайло (1841 – 1895) – український мислитель і громадський діяч.

анархістів-бомбокидателів Ваяна, Равашоля або Казеріо – Вайян Огюст (Vaillant, 1861 – 1894) – французький анархіст, в 1893 р. організував вибух у французькому парламенті. Равашоль (Кенигстейн Франсуа-Клодіус, 1849 – 1892) – французький анархіст, організатор серії вибухів у Парижі в 1892 р. Казеріо Санте (1872 – 1894) – італійський анархіст, в 1894 р. убив президента Франції М.Карно. Всі троє страчені за вироками судів.

Черкезов Варлам Миколайович (1846 – 1921) – російський революціонер-анархіст. Про нього є стаття : Николаевский Б. Варлаам Николаевич Черкезов. – Каторга и ссылка (М.) 1926 г., № 4 (25).

пасквіль на пок. Драгоманова – ось повний опис : Черкезов В. Драгоманов из Гадяча в борьбе с русскими социалистами. – Женева : 1882 г. – 63 с. Автор брошури – безсумнівно «той самий» Черкезов, який справив на І.Франка таке сильне враження своїм виступом проти Маркса.