Надвишка вартості

Іван Франко

Озброєні отим методом, відкиненим наукою, ті ученики реакційної і метафізичної школи Гегеля [В цитованій уже промові Вундт мовить про нього: «Гегель – це правдивий філософ Реставрації. Він пройнятий тим переконанням, що осібник мусить служити державі, піддаючися безоглядно найвищій волі. В абсолютній формі він величає бюрократичний конституціоналізм»] відкрили надвишку вартості. Що се таке «надвишка вартості»?

«Маркс виказав нам, – мовить Енгельс, – що основною формою капіталістичної продукції і визиску робітника є присвоєння незаплаченої праці. Се значить, що робітник дістає за свою працю менше, ніж дістає його наємець, продаючи виріб».

Погляньмо, чи се правда, що соціалісти і вся суспільна економія аж до появи Марксового «Капіталу» 1867 р. не знали, що багатство капіталістів пливе з незаплаченої робітницької праці?

Ще в минувшім віці знаходимо дуже докладні дефініції тої частини заробітку, яка лишиться понад плату робітника і йде до кишені цього наємця. «Фізіократи, – пише Г.Дені (H. Denis, Histoire des systèmes socialistes), – дуже виразно означували ту частину заробку, яку ховав собі наємець, властитель і всякі визискувачі. Вони називали її, за Адамом Смітом «чистий продукт» (produit net). І А.Сміт, цей великий основник суспільної економії, показує без порівняння краще від Маркса, що всяке багатство є витвором праці, і з погляду морального він ніколи не похваляє того, щоби властивий продуцент був отак позбавлений свого чистого продукта.

З початку нашого віку С. де Сісмонді в своїй знаменитій праці «Nouveaux Principes d’économie politique» виказав, що коли відшибнути кошти продукції від ціни продажі продукта, лишається надвишка, що йде до кишені капіталіста. Сісмонді називає сю надвишку праці surplus value, що, переклавши на німецьке, дістанемо Марксів Mehrwert. Книга Сісмонді вийшла в світ 1819 р., т. є. о рік швидше, ніж уродився Енгельс. Сісмонді, хоч чоловік вельми поступових і ліберальних поглядів, не був соціаліст, а його дефініція надвишкової вартості являється у нього як здобуток простого наукового досліду.

Та наскільки ж вище було розуміння надвишкової вартості і правдивої причини вбожества народного у соціалістів – сучасних Сісмонді! А особливо у Роберта Оуена і його приятеля Уілліама Томпсона! Соціал-демократи повторяють за Енгельсом, що Р. Оуен був утопіст, щось ніби вітхнений візіонер. Се зовсім неправда. Вже у самого Томаса Мора, того класичного утопіста і автора «Утопії», нема й крихти фантазії. Один із найзнатніших учених свого часу, близький друг Еразма Роттердамського, муж справді геніальний, Т.Мор перший висказав, що в суспільності, опертій на визиску і на приватній власності, ледве п’ята частина людності робить пожиточну роботу, і що коли би люди зуміли зорганізуватися на основі солідарності, шість годин праці на день було б аж надто досить на те, щоб витворити добробут і достаток для всіх. Люди доброї віри здавна зрозуміли, що його книга є «першою пам’яткою сучасного соціалізму».

Ще меншим фантастом, коли се можливе, був основник соціалізму і руху робітницького в нашім віці Роберт Оуен (1771 – 1858). Він перший зрозумів і виказав, що коли людське знання є здобутком вражень зверхнього окруження на нерви і коли нема ідей вроджених або згори вітхнених чоловікові, то й характер чоловіка також мусить бути витвором впливів окруження і суспільних условин, серед яких родиться і жиє осібник. «Значить, – твердив він, – чоловік не є одвічальний, але суспільність і зверхні условини. Треба змінити теперішній суспільний порядок, щоб влагодити терпіння людськості». І весь час свого довгого життя він працював над цією зміною економічних условин. В своїм закладі в Ню-Ленарку він устроїв для робітників таке життя, яке ще й у наших днях можна вважати щасливим.

Він позаводив перші огородці для дітей, піддержав Белля і Лянкастера в перших починах їх діяльності. Він один із перших зрозумів донеслість Фультонового парового судна і підпоміг сего винаходця. Він звернув увагу і розбудив співчуття у Рікардо, Бентама і многих других до неволі дітей і жінок у фабриках і викликав у р.1802 закон про їх охорону, що був першим початком обширного законодавства на користь робітників. В р.1815, коли в Англії робітники працювали по 14, 16 і 18 годин, він зорганізував «комітет для 10-годинної праці» і, приєднавши для нього людей великого серця, як Остлер, лорд Ешлі і інші, довів до того, що нарешті в р. 1847 ухвалено закон про 10-годинну працю. Такого закону ще й досі не ухвалено в Німеччині, де так цвіте «науковий соціалізм».

Атеїст, комуніст і федераліст Р. Оуен ширив думку, що сама суспільність повинна впорядкувати продукцію, консумцію і всестороннє виховання. Він оснував у р. 1836 «Спілку всіх верств і всіх народностей» – попередницю Інтернаціоналу, і на засіданнях тої спілки уперве почато вживати слово «соціалізм». Рівночасно як спосіб для пропаганди він організував спілки кооперативні і свобідні торговлі замінні з бонами за працю. «Праця, – мовив він робітникам дня 5 дек. 1833, – є джерелом багатства, і вона буде лишатися вся в руках робітників, коли вони порозуміються в тій цілі». Він розвернув надлюдську діяльність, щоб довести до такого порозуміння, особливо в Союзах праці (Trade Unions). В р. 1833 він домагався «8-годинної праці на день і встановлення мінімальної плати». В тім самім році він зорганізував «Загальний зв’язок продуктивних верстов», що за кілька неділь згромадив до себе звиш 500000 членів, в тім числі сільських робітників і групи робітниць. Це дало йому змогу в р. 1834 утворити федерацію всіх родів заняття під назвою «Grand National Trade Union» (велика народна спілка праці). Який могучий був сей рух, про це свідчить найновіший його історик Сідні Уебб: «Розмір тред-юніоністичного руху в рр. 1830–1834, наскільки знаємо про нього, був більший, ніж навіть у рр. 1871–75» [Webb S. History of Trade-Unionism. 1894. С. 214].

І сего організатора, чоловіка незрівняної скромності та посвячення для справи емансипації видідичених, цей позитивний ум хочуть видати за фантаста – і хто? люди, що називають себе соціалістами і повторюють кілька формул, кілька відрізнених жадань, малозначучих відривків із його широких соціалістичних концепцій, із його благотворної агітаторської діяльності!

Другий «утопіст», звісний Марксові, «оуеніст» У. Томпсон в своїй книзі «Social science, Inquiry» (1824) розвиває в спосіб, гідний подиву, поняття надвишкової вартості (по-англійськи – surplus). Потвердивши думку, що «багатство є витвором праці робітника» (стор. 3 – 4), він запитує: «Чому ж робітник не посідає в цілості і без ніякого ущербу всього продукту своєї праці? – Тому, – відповідає автор, – що в формі «ренти», «зиску» і т. і. йому забрано надвишку вартості». Далі він запитує: «Чи се грабівництво (spoliation) робітники прийняли добровільно, чи воно накинене їм силою?» – І відповідає: «Брутальна сила завсігди вживалася на те, щоб видирати бідним здобуток їх праці; ціла історія потверджує нам сю правду; прикладами можна би заповнити тисячі сторін… Коли приняти, що се задержування одної частини продукту праці (надвишки) було доконуване без протесту з боку продуцентів, то в такім разі можна буде усправедливити задержування якої-будь іншої частини» (с.34–35). «Без уживання сили не міг би існувати ніякий монополь» (с. 106). «Доки буде тривати капіталізм, суспільність не вийде з патологічного стану» (с. 449). А в своїй книзі «Праця і зарплата» (1826) Томпсон вичислює різні задумані реформи і мовить, що всі вони – паліативи, включаючи сюди й асекурацію та пенсії для робітників; навіть тред-юніонізм, по його думці, не розв’язує суспільної загадки. Як приятель і ученик Оуена, він проголошує автономний комунізм. «Свобідна праця, безущербне користування здобутками своєї праці і добровільна обміна», – ось як формулює Томпсон свої погляди на с. 253.

Відкрити в р. 1845 «надвишку вартості», так ясно виложену Томпсоном ще в р.1824, се не було так трудно, особливо коли Маркс знав Томпсонову книгу, котру цитує в своїм «Капіталі».

На закінчення мушу ще привести думку Прудона, з котрим Маркс і його вельми наукові ученики поводяться як з неуком і софістом. Тим гірше для Маркса, коли сей «неук» виказав в тім самім 1845 р. по своєму досадно «надмірок» (L’execedent), тобто надвишку в продукції. В його книзі «Contradictions économiques» читаємо:

«В економічній науці, сказали ми за Адамом Смітом, панує погляд, що джерело всякої вартості є праця» (с.86). «Після, розуміння суспільної економії правило, що всяка праця мусить лишати надмірок, не є нічим іншим, як тільки усвячення конституційного права, яке ми всі набули через революцію, а то права обкрадати свого ближнього» (с. 9). І він викладає дальше, що вся мудрість, усі нібито закони капіталізму зводяться на три правила: 1. купувати силу і зручність робітника понижче їх вартості, 2. купувати у продуцента його продукт за, можливо, найнижчу ціну і 3. відпродувати той самий продукт тому самому продуцентові за якнайвищу ціну. І народ з давен-давна зрозумів отсю вдачу торгівлі та капіталізму, бо ще в старовину грецькі мудреці обібрали за патрона купецтву Меркурія, бога злодіїв.

Примітки

Г.Дені – відомостей про цього автора та його працю «Історія соціалістичних систем» мені відшукати не пощастило. Нечисленні згадки про нього пов’язані зі статтею Варлама Черкезова, що її реферує І.Франко.

А.Сміт (Smith) (1723 – 1790) – англійський економіст.

С. де Сісмонді (Sismondi) (1773 – 1842) – швейцарський економіст.

Уілліам Томпсон (Thompson) (1785 – 1833) – англійський соціаліст, послідовник Р.Оуена.

Рікардо (Ricardo) Давид (1772 – 1823) – англійський економіст.

Бентам (Bentham) Джеремі (1748 – 1832) – англійський філософ.

Томас Мор (More) (1478 – 1535) – англійський державний діяч і письменник.

Еразм Роттердамський (Roterodamus) (1466 – 1536) – голандський вчений-гуманіст.

Остлер (Oastler) Річард (1789 – 1861) – англійський політичний діяч.

лорд Ешлі (Ashley) Ентоні, пізніше лорд Шефтсбері (Shaftesbury) (1801 – 1885) – англійський політичний діяч, філантроп.

Сідні Уебб (Webb) (1859 – 1947) – англійський економіст.