Каріатида

Конрад-Фердинанд Мейєр

Переклад Івана Франка

В подвір’ї Лувру дівчина

Підтримує склеплений звід

Своєю мармуровою

Чудесною голівкою.

Різьбар Гужон зробив її,

Ті ніжні риси, стать струнку.

Та як він на риштуванні

Стоячи, кучері її

Викінчував – якраз кінчивсь

Святого Бантромія дань –

Застрілив ззаду різьбаря

Якийсь заїлий католик.

Хитнувсь – і кров сердечная

На грудь статуї бухнула,

А потім вниз впав горілиць.

А мармурова дівчина

Заснула й спала триста літ,

Аж розігрів її пожар

(В той день комуну різали).

Зівнула, озирнулася:

«Ах, де ж я? Що за город се?

Мордуються? Ах, се Париж!»

Примітки

Твір із рукописної спадщини І. Франка. Автограф зберігається в Інституті рукопису НБУВ (І, № 4930).

Конрад-Фердинанд Мейєр (1825 – 1898) – швейцарський письменник. Писав німецькою мовою. У творчість переніс глибокі знання світової історії, культури, мистецтва. В його доробку – історичний роман «Юрг Єнач», поема «Останні дні Гуттена», ряд новел, у тому числі на історичну тематику. Як поет виявив себе також майстром ліричного вірша, балади, віршового оповідання. І. Франкові була по духу близькою творчість К.-Ф. Мейєра. На смерть письменника Франко одізвався некрологом у ЛНВ, а наступного року там само вмістив чималу обсягом розвідку «Конрад Фердинанд Мейєр і його твори». У різних виданнях з 1895 до 1902 рр. видрукувано більше десятка віршових творів, зразків творчості К.-Ф. Мейєра в перекладі І. Франка (увійшли у т. 13 Зібрання), у 1913 р. – Франків переклад новели «Амулет».

Найімовірніше, переклад вірша «Каріатида» здійснено Франком у 1897 – 1898 рр., джерелом тексту могла бути книга: Gedichte von Conrad Ferdinand Meyer. – Achte Auflage. – Leipzig: Verlag von H. Haessel, 1897 (зберігається в особистій бібліотеці Івана Франка, № 1885), у якій на с. 379 міститься вірш «Die Karyatide».

Можливо, ней переклад призначався для публікації в ЛНВ 1898 р. (де в перекладі Франка було надруковано Мейєрові вірші «Два сни» та «Ноги в огні»), проте зрештою туди так і не потрапив. У будь-якому разі, Франко згадує перекладений ним твір у розвідці «Конрад Фердинанд М’ейєр і його твори», окреслюючи його зміст:

«…сценок, немов поетичних віньєт і мініатюр, можна набрати ще більше в Мейєрових поезіях. Вони взяті не раз і з історії, і з легенди. В подвір’ї паризького Лувру стоїть мармурова каріатида долота Гужона. Коли майстер докінчував її останній кучер, вцілила його (в часі Варфоломієвої ночі) куля якогось католика, і, падучи з риштовання, він обілляв статую кров’ю із свого серця. Каріатида заснула і прокидається по 300 роках, коли пригріло її полум’я пожежі в часі Комуни. Вона позіхнула, оглянулася: «Де се я? В якім місті?» «Sie morden sich! Das ist Paris»» (31, 437).

Те насмішкувате сприйняття перманентного суспільно-збурюючого (в тому числі й революційного, як і контрреволюційного) екстремізму, яке виразно проглядає у вірші Мейєра (котре зберігає Франко у перекладі) могло стати на заваді публікації цього перекладу в складі 50-томника, проте, більш імовірно, існування цього перекладу не було зауважено упорядниками.

Публікується вперше, за вказаним автографом.

Каріатида – архітектурно-скульптурна форма, декоративно-опорна конструкція у вигляді скульптурного образу, найчастіше ним бувають жіночі персонажі (музи, німфи, русалки тощо).

Лувр – ансамбль палацових споруд у Парижі, збудованих у XVI – XVII ст., свого часу резиденція французьких королів, на сьогодні – один з найбільших музеїв світу. Роботу над його спорудженням започаткував знаменитий архітектор П’єр Леско у 1546 р. З ним активно співробітничав скульптор Ж. Гужон, оздобивши палац скульптурними прикрасами, а його східний фасад – чотирма каріатидами.

Гужон Жан (близько 1510 – між 1564 і 1568) – видатний французький скульптор і архітектор доби Відродження. Сюжет, покладений в основу даного вірша К.-Ф. Мейєра, є легендарним, із допущенням анахронізму: Ж. Гужон не міг бути вбитим у відомий день святого Варфоломія 1572 р, (саме ця дата мається на увазі у творі), оскільки останні його роботи над оздобленням Лувру належать до 1562 р., далі Ж. Гужон, будучи протестантом, утікає з Франції (ймовірно, в Італію), наляканий зростаючим протистоянням між католиками й гугенотами.

…Святого Бантромія день… – В оригіналі: «Um Tag der Saint-Barthelemy» – день Святого Варфоломія, святкується католиками 24 серпня. Як відомо, в ніч з 23 на 24 серпня 1572 р. у Парижі відбулася масова різня католиками гугенотів (французьких прихильників кальвінізму), в результаті якої близько трьох тисяч було вбито. Святий Варфоломій – один із дванадцяти першоапостолів (про нього згадують усі чотири євангелісти, Іван виводить його під іменем Нафанаїла). Народився у Кані Галлілейській. Проповідував слово Боже у Сирії, Малій Азії, загинув мученицькою смертю у 71 р. в Альбане (тепер Баку), схоплений перед цим охороною Астіака, брата царя Великої Вірменії.

…В той день комуну різали. – Йдеться про падіння Паризької комуни (останнім її днем було 28 травня 1872 р.), коли переважаючі сили французького буржуазного уряду разом із пруськими інтервентами жорстоко розправилися з повстанцями-комунарами. Легендарна складова вірша К.-Ф. Мейєра виявляється, крім усього іншого, також в оперуванні «знаковими» числами, зокрема у підтексті акцентується майже рівно 300 років, що відділяють Варфоломіївську ніч від розгрому Комуни.

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 511.