2. Перед судом

Геронд

Переклад Івана Франка

Судова зала в місті на острові Косі.

Особи

Баттар, властитель веселого дому.

Судовий писар.

Фалес, купець, оскаржений.

Судовий возний.

Дівчина з Баттарового дому.

Баттар

[Баттар – очевидно, не ім’я, а глумливе прозвище, по-нашому – гикавий.]

Панове судді, ви не судді нам

Ні на наш рід, ані на добру славу.

І хоч пан Фалес має корабель,

Що варт п’ять талантів, а я не маю

Ні кусня хліба, то як переможе

Він Баттара, покривдивши його,

То я геть заберуся з сього міста –

Ніхто мене не спинить – і піду

До свобіднішого. Там стану собі вільним

Горожанином, житиму, як старчить

Мене, а не по вашій уподобі.

Він має Меннеса защитником, а я

Візьму Арістофонта. І хоч Меннес

Побив Арістофонта навкулачки,

Так що той стогне досі, – то за що?

За те, панове, – і се правда щира,

Що вечором, як сонце вже зайшло,

Здер з нього плащ, що той носив сарака [Се трудне місце переклав німецький перекладач Зігфрід Меклер (Herondas Mimiamben, Übersetzt von Siegfried Mekler, Wien, 1894, pag. 23) надміру свобідно, ось як:

Ich nehme Mennes als Patron,

Der niederboxt Aristophon,

Der seinerseits, wiewohl besiegt,

Noch den Philisteus unterkriegt

Und der da prahlt, dass er bei Nacht

Die grosse Ruhmesthat vollbracht.

Wenn er ein Protz ist und besitzt

Ein Prachtgewand, mich unterstützt

Ein Anwalt, den ich selbst mir wähl’.

Очевидно, перекладач зовсім не зрозумів тексту грецького оригіналу, в якім оскаржитель закидає заступникові оскарженого, що той так само, як його клієнт, допустився рабунку на його защитнику.].

Се всім скажу я сміло, й буде він

Мені защитник. А тепер про діло!

Із Аккона [В грецькім оригіналі Акке – портове місто в Південній Фінікії, що первісно називалося Птоломеїдою, а тепер Акконом, або по-французьки St. Jean d’Acre.] прибув він з кораблями

Й поставив їх у пристані поганій;

А я привожу свій товар із Тіра

Та продаю його народові.

І як задарма не дає вам Фалес

Свойого збіжжя, так і я не дам

Своїх дівчат. І чи тому, що він

По морі плавле й плащ на собі носить,

Що три аттіцькі міни [Міна – більша монета вартості, по-нашому 20 або більше корон.] коштував,

Я ж на землі живу, подертий плащ

І ті старії шлапаки волочу,

Мав право він ввірватися силою

В мій дім, порвать одну з моїх дівчат

Без мого дозволу? Пропала нам безпека

В тім городі, панове! І як се

Попустите, то нашу самовправу

Розіб’є Фалес. А повинен би

Хоч трохи знати, хто він і з якого

Він тіста зліплений, і жить, як я,

В боязні перед горожанами,

Хоч би й найнижчими. Адже тепер

І найчільніші краснопери [Дослівний переклад грецького слова «калюптерес», у значенні багатих та пишно вбраних міщан.] в місті

Чи ж не шанують рівне право всіх?

І жаден з них мене, хоч чужинця

Не вдарив, до дверей моїх не гримав,

Прийшовши з дрекольми, не підпалив

Мій дім і не випровадив насильно

Одну з дівчат. Аж ось отсей фрігієць [В очах родовитих греків мусило бути великою ганьбою, коли хто варварського походження видавав себе за грека, а ще більше, коли він, первісно називаючися варварським іменем Артім, прибрав собі ім’я славного грецького філософа Фалеса.],

Що Фалесом зове себе тепер,

А перше лиш Аріммом був, панове,

Усе те скоїв, не пошанувавши

Ані закону, ні начальства, ні же

Архонта! Ну, лиш, писарю, читай,

Яке там предписаніє закону!

Ти ж, пане возний, любчику, візьми

Й заткай клепсидру, поки він отут

Читатиме, аби в часі тих слів

Нам не пропали сорочки й штани [Клепсидра – водяний годинник, зложений із двох скляних куль або круглястих баньок, злучених дуже тонкою шийкою, крізь котру із одної кулі до другої протягом означеного часу протікала означена кількість води. Сю кількість показували точно вимірені вказівки на обох кулях, і сей прилад служив у греків для міряння часу. Яке значення має осторога Баттара возному, аби заткав клепсидру та аби хто в короткім часі читання тексту закону не покрав присутнім сорочок і штанів, се тяжко зрозуміти. Можливо, що Баттар у своїм комічнім запалі припускає, що в часі читання закону всі присутні так сильно звернуть увагу на писаря, що в тім часі не чули би навіть, як хто стягає з них одежу.].

Писар

(читає)

Коли свобідний покривдить рабиню

Або вжиє насилля, заплатить

Подвійну кару за ушкодження.

Баттар

Се написав Хайронд [Хайрондас був законодавець родом із Катанії на острові Сіцілії, а його закони були вживані також на східногрецьких островах.], панове судді,

Не Баттар, аби Фалеса спіймати.

Хто до дверей загримає, – стоїть там, –

Заплатить міну. А хто п’ястуком

Ударить, той дві міни дати мусить.

А як хто дім нападе, знапастує

Рідню, – той драхм аж тисячу ригне.

А як ще й шкоду зробить, вдвоє стільки.

Живеш у місті, Фалесе, й не знаєш

Ані що місто, ані які в місті

Порядки. Бо сьогодні ти живеш

У Брікіндерах, завтра ж у Абдерах

Гулятимеш, а яь хто дасть кораблик,

Готов до Фоселіди ти плисти [Брікіндери, Абдери та Фоселіда – гумористичні назви міст, із яких найбільше відома Абдера, що мала в Греції славу бути осідком самих дурнів.].

Тож аби довше не макітрити

Вам голови, панове судді, тими

Своїми приказками, заявляю:

Попавсь я сьому Фалесові в лапи,

Як миш у мазь. Набив мене, вломався

В мій дім, що я за нього ту кроваву

Плачу третину, весь спалив одвірок.

(До дівчини.)

Ходи сюди, Мирталю, моя доню!

Всім покажи себе! Не потребуєш

Стидатися нікого. Бачиш, як

Усі тут судії глядять на тебе,

Немов батьки й брати. Глядіть, панове,

Які синці у неї від верху

Аж до низу, як наче дикий звір

Її подряпав він, коли тягнув

З собою та насилував. Якби

Не старший вік його, я був би, певно,

Там кров його пролив, як в Самосі

Філіппові та Бренкові [Баттар, очевидно, натякає на якусь свою пригоду на острові Самосі, де він нібито побив своїх двох противників.].

(До Фалеса.)

Смієшся?

Подібний я до пса, й того тепер

Не відіпруся, й Баттар на ім’я

Мені, і дід мій звався Азимбрас,

А Сізимбріск – отець, і всі ми чесно

Дівками торгували, але проти тебе

Покажу силу та відвагу льва.

(Зміненим голосом.)

Ей, Фалесе, скажи, чи ще так дуже

Отсю Мирталю полюбляєш ти?

Се не біда. Я люблю хліб пшеничний.

Даси мені – візьми її собі.

Або, на Зевса, як іще пече щось

Тебе в нутрі, клади належну плату

Ось тут на руку Баттара й візьми

Собі своє й роби з ним що захочеш.

Отсе до нього я сказав, панове,

А ви, не маючи тут більше свідків,

Судіть по справедливості се діло!

А як тілесної потрібно проби,

Як у невільників, то я й на те готов.

Ну, Фалесе, бери мене на муки,

Лише наперед положи пеню!

Отак і Мінос, бачиш, із вагою

Не видав би справедливіший засуд.

А втім, панове, най вам не здається,

Що судите тут справу Баттара,

Татуня бідних тих дівчат, – о ні!

Тут діло всіх нас, чужинців, що в місті

Тім живемо. Тепер ви покажіть,

Що острів ще гідний тої слави,

Що тут жив Меропс, що Фессал знайшов

Тут захист, і Геракл, і що Асклепій

Сюди прибув із Трікка, та що тут

Родила Феба в радості Латону [Сей екскурс чужинця в місцеву міфологію острова Косу характеризує дуже добре звичаї покутних адвокатів, що, бажаючи промовити до локального патріотизму судіїв, відкликалися до місцевих божеств та культів, мішаючи іноді навіть безпідставно місцеве з загальнонародним, так як тут примішано Геракла до божеств – опікунів Косу. Головним богом-опікуном того острова був Асклеиій, якого там по-місцевому називали Паяном і на якого честь побудований був на тім острові величний та славний храм.].

Усе те зваживши, ви розсудіть

По справедливості се діло, аби той

Фрігієць і тепер побитий подобрів

І давня приповідка через нього

Не показалася брехнею в нас [Давня приповідка, захована в Григорія Кіпрійськоги, що «фрігієць тільки битий добрий», аналогічна до нашої «жид тільки печений добрий».].

Переклад писано в д(нях) 9 – 13 листопада 1913.

Примітки

Автограф № 420, с. 1 – 4. Оскільки пояснення до тексту, наведені в автографі, пізніше були розширені Франком, подаємо їх за списком невідомою рукою (№ 485, с. 5 – 8). У грецькому оригіналі твір має назву «Зводник».

Тір – місто на східному березі Середземного моря.

Самос – острів в Егейському морі біля берегів Малої Азії.

Мінос – крітський цар, який після смерті став суддею у підземному царстві.

Меропс – міфічний цар острова Косу.

Фессал – син Геракла.

Асклепій – бог лікування, син Аполлона і Короніди.

Феба – дочка Урана і Геї, мати Латони.

Латона – титаніда, дружина Зевса, мати Аполлона и Артеміди.

Григорій Кіпрійський – йдеться про Григорія Кіпрського (1283 – 1289), грецького патріарха, оратора, автора епіграм.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 13 – 18.