6. Дві приятельки

Геронд

Переклад Івана Франка

Особи

Коріттона.

Метрона.

Коріттона

Сідай, Метроно!

(До служниці.)

Ану, дівко, встань

І подай мені крісло! Все тобі потрібно

Сказати, а то ти сама від себе,

Сарако, нічогісінько не зробиш!

Їй-богу, не слуга, а каменюка

Якась отсе у моїм домі. Але

Відмірю я тобі горнець пшениці

І повелю всі зерна почислити;

А як лиш зернятко одне пропустиш,

То будеш ти весь день крутити жорна,

Хоч би від твоїх охань та нарікань

Тряслися стіни. Аж тепер ти крісло

Почистить догадалася та витерти,

Коли прийшла потреба, ти, неробо!

Подякуй пані тій, а то без неї

Була б ти скуштувала моїх рук.

Метрона

Кохана Коріттоно, ми обі

Запряжені у те саме ярмо.

І я як день, так ніч кричу та лаюсь,

Як рись, пильнуючи тих безсловесних слуг.

Та що мене до тебе привело…

Коріттона

(до служниць)

Гей, забирайтеся, ви, дармоїди!

Лиш вуха би розвісили ви тут

Та язиками молотили та до рана.

Служниці відходять.

Метрона

Прошу тебе, лише скажи по правді,

Кохана Коріттоно, хто тобі

Зробив ті черевички пурпурові?

Коріттона

А де ж ти їх побачила, Метроно?

Метрона

Носсіда мала їх, дочка Ерінни,

Позавчора, – дарунок справді гарний.

Коріттона

Носсіда? Де ж вона дістала їх?

Метрона

А чи не зрадиш ти мене, як скажу?

Коріттона

На всі солодощі сього життя,

Метроно люба, хоч би що сказала,

З уст Коріттони ні одного слова

Ніхто не вчує.

Метрона

Се Бітатовій Евбулі

Вона сказала з тим, аби нікому

Не говорила.

Коріттона

Ну, що то жінки!

Та жінка ще зжене мене зо світу.

Я піддалась просьбам її, Метроно,

Дала їй черевички, що їх ще

Й сама я не взувала, а вона

Як стій ухопила їх як дарунок

Та й дарувала – і то ще кому?

Нехай же рада буде тому, скоро

Вона така, й нехай собі шукає

Приятельки вже іншої від мене.

Дала Носсіді. Та я б їй, здається, –

Говорю як на жінку надто грубо,

А ти не слухай сього, Адрастеє! –

Якби я й тисячу таких штук мала,

Їй не дала б ані одної, навіть

Гнилої.

Метрона

Ну, та годі, Коріттоно!

Нехай тобі гнів не сіда на носі

Задля немудрих слів, які ти вчула.

Жіноча річ – усе зносить териливо.

Я всьому винна, що розговорила.

Багато вже разів я заслужила,

Аби мені відрізано язик.

А щоб вернуть до того, про що річ

Зайшла, хто черевички ті зробив?

Коли мене кохаєш, то скажи!

Чого так позираєш, сміючися?

Чи перший раз побачила Метрону?

Чи, може, прикро се тобі? Благаю,

Не крийсь передо мною, Коріттоно,

Але скажи мені, як зветься майстер?

Коріттона

Нема чого благати. Се – Кердон.

Метрона

Котрий Кердон, скажи мені, будь ласка!

В нас два Кердони, перший синьоокий,

Що тут жиє в сусідстві Мирталіни,

Дочки Калайтіда, та сей не зробить

Ані же пальцята до ліри! Другий

Жиє вблизу домівки Гермодора,

Де з площі вихід; він колись знав дещо,

Тепер уже старий і все забув.

Колись робив він добрії услуги

Небіжці Кілайтіді; декому

Годиться згадувать про неї добрим словом.

Коріттона

Ані один із тих, яких назвала

Ти ось, Метроно. Сей не знаю відки

Прийшов, чи з Хіосу, чи з Ерітреї,

Низенький, лисий. Бачачи його,

Сказала б ти: «Се Мере Праксін!» Так

Оба вони подібні, як дві краплі

Води. Аж як промовить слово, в той час

Пізнаєш, що се Кердон, а не Праксін.

Він робить дома, але свій товар

Таємно продає, бо митники

Тепер на бідних насідають люто, –

Але прекрасно робить, як сама

Афіна! Дивлячись йому на руки,

Так і здається, що не Кердонові

Ті руки, [але божеські якісь].

А я – дві пари їх він мав, Метроно, –

Побачивши, аж витріщила очі

З утіхи. Ні, таких не зробить жаден

Із наших шевців! Та ж самі ми тут!

Скажу тобі: так щільно пристають!

І не лиш те одно! їх м’якість – розкіш!

Волоки вовняні ні раз не тиснуть.

Пригтодобнїшого шевця для дам,

Хоч би куди шукала, не знайдеш.

Метрона

Чому ж обі ти пари не купила?

Коріттона

Чого вже не робила я, Метроно!

Яких я не вживала слів, аби

Намовити його! Я обіймала,

То гладила по лисій голові,

Вина солодкого, знай, доливала,

Підлещувалась, мало що сама

Себе йому віддати не хотіла.

Метрона

Та я б і се була вчинила, якби

Він дав.

Коріттона

І був би дав, та час до того

Невідповідний був. У моїм домі

Була тоді Бітатова слуга.

Вона тоді гонила день і ніч

Довкола жорен нашого осла

Та гній робила, бо її господар

Пожалував чотирьох оболів,

Аби насікти свої власні жорна.

Метрона

І як же він знайшов до тебе шлях,

Кохана Коріттоно? Не сховай

І тої вісточки передо мною!

Коріттона

Його мені прислала Артеміда,

Дочка Кандата-гарбаря, йому

До мого дому стежку показавши.

Метрона

Все знайде щось нове ся Артеміда.

Та що ти не могла дістати обі пари,

То варто знати, хто дістав ту, другу.

Коріттона

Вже що я напросилася шевця,

Та ні, нізащо не хотів сказати.

Та певно, що була се гарна

Якась любителька, се знай, Метроно.

Метрона

Значить, тепер мені до Артеміди

Спішити треба, а від неї я

Дізнаюся, як Кердона знайти.

Здорова будь, любенька Коріттоно!

Ти вже голодна, та й мені пора

Додому бігти.

(Відходить.)

Коріттона

(до служниці)

А замкни-но двері!

Та посмотри курки, чи з яйцями,

Та почисли, чи всі когутики,

Та їм насип зерна! А то хапають

Їх курокради, хоч би й в потоці

Хто взаперті хотів їх годувати.

22/ХІ 1913

Примітки

Автограф № 418, с. 1 – 5.

Ерітрея – місто на острові Евбеї, біля східних берегів Середньої Греції.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 32 – 37.