7. У шевця

Геронд

Переклад Івана Франка

Особи

Кердон, швець.

Метрона.

Дріміл, термінатор.

Піст, челядник.

Метрона

Кердоне, ось тобі приводжу дві

Нові знайомі. Чи з твоїх товарів

Найдеться дещо показати їм,

Рук твоїх гідне?

Кердон

Недарма, Метроно,

Люблю тебе.

(До слуги.)

Чи не покажеш дамам

Виставу, що стоїть там ізнадвору?

Гей, Дріміле, до тебе сказано!

Чи знов дрімаєш? Пісте, ну-ко, дай

Йому раз щутка в ніс, аби

Прогнати чисто ту його сонливість,

Або шпигни його тим гарним шилом,

Що маєш он, у карк! Агей, байталої

Поруш коліна живо, а то я

Такі скрипки тобі на них наложу,

Що більш упімнень вже не буде треба.

Хлопець порається, роблячи порядок у робітні.

Чи аж тепер стираєш лавку, ти,

Білогузе? А стільці чи аж я

Сам на їх місце мушу посувати?

(До пань.)

Сідайте-бо, Метроно!

(До челядника.)

Пісте, відчини

Горішню скриньку! Не отсю, а нижню!

Ну, живо повиймай коштовні вироби

Татуня Кердона! Ага, Метроно люба,

Які цяцьки побачиш тут! Насамперед

Поглянь на сей мій твір, Метроно!

Чи бачила ти черевик, який би

Щільніше приставав до ніжки? Гляньте

Й ви, ласкаві пані! Підошва та

Лежить, мов вилита, немов клинками

Вся припасована, й не скажете:

«Се гарно, се негарно!» Але все

Однаково тут бездоганно. Барва ж –

Нехай вам так Пал л ада все життя

Сповняє, що собі бажаєте! –

Не знайдете нічого, що би їй

Рівнялося. Отся червона барва, –

Ніякий огник не цвіте так гарно!

За шкіри міни три Кандатові

Дав Кердон, поки се зробив. А друга

Ся барва не прийшла мені дешевше.

Клянуся всім, що маємо святого

Та честі гідного, пані мої,

Що все кажу по правді, ані же

Хоч тілечки цяти брехні, аби так

Усе життя моє було без втіхи

Й без зиску! Вдячні би повинні бути

Мені покупці, бо то гарбарі

Стісняють шевців не таких, як я,

А й заможніших, за ті самі гроші

Даючи менші шкіри. Наша штука

Те нам дає, що при смолі та шилі

В гіркій нужді та голоді звичайно

Провадимо і день і ніч. Сиджу

На нашій лавці аж до вечора,

А сну захоплю лиш до досвітку,

Не більше, бачиться, як тільки доки

Алектор возгласить. Досить скачати.

Що я челядників держу тринадцять,

Не числячн своїх дітей, пані мої.

А ті, як тільки дощ пускає з неба

Зевес, в одно лише питають: «Тату!

Що ти приніс нам?» Зрештою, без діла

Сидять та гріються, немов курчата

У квочки під крильми. Та, як то кажуть,

Торг не словами красний, але грішми.

Коли ся пара вам не до вподоби,

Метроно, можу вийняти з полички

І ще одну, і ще одну, аби ви

Переконалися на власні очі,

Що не брехун Кердон. Усі мої

Шкатули принеси тут, Пісте! Треба,

Аби ви всі гарнесенько обуті

Від мене йшли, пані мої ласкаві,

В свої доми. Взувайте всі новенькі!

Усякі тут: ось сікіонські, ось вам

Амбракідійські, ось легенькі мгшти,

Папужані, Бавкідині коніпні.

Пантофлі, йонські лвокулисті та

Нічнії тихолази, остроносі,

Ракові та аргівськії сандали,

Ось пурпурові, ось хлоп’ячі, осьде

Непромлчимі, що котрій із вас

Подобається, прошу говорити.

Бо знаєте, що шевці, пси й жінки

Все лиш би їли.

Одна жінка

Скільки зажадаєш,

Аби продать ту пару, що найперше

Ти показав? Лиш не грими, а то

Всі три від тебе втечемо від страху.

Кердон

Сама постав ціну, яку захочеш.

І стільки лиш даси, скільки для тебе

Варт мій товар. Так поступаючи,

Ти, певно, не даси себе здурити.

Коли порядну шевськую роботу

Захочете, панюсю, то лиш слово

Скажіть, я зараз присягаю вам

На сиву голову мою отсю,

Аби так лис на ній гніздо зробив! –

В рух пущу дратви, шило та правило.

І щоб Гермес Кердону поміг

І та богиня щирая Намова,

То як не буде до вподоби вам

Моя робота, то я вже й не знаю,

Котрий горнець зварити може ліпше.

Жінка

Що балагуриш, а не проговориш

Відразу просто, скільки заціпив?

Кердон

Ласкава пані, міну грошей варта

Ся пара, хоч глядіть вгору, хоч вділ,

Хоч би й сама Афіна купувати

Прийшла, я не спустив би ні гроша.

Жінка

Нехай твій склеп, Кердоне, все як слід

Повніський буде гарних виробів

Та дорогих і щоб ти, пожиткуючи,

Стеріг їхі Ось бо двадцятого дня

Того, що прийде Тавреона, буде

Весілля у Гекати, що свою

Артакену заміж віддає,

Й запотребує черевиків много,

Хто зна, чи їх не приведе фортуни

До тебе. Та ні, вона прийде напевно.

Та приготуй порядний міх на гроші,

Аби тобі коти їх не пожерли.

Кердон

Хоч би прийшла й Геката, и Артакена,

Від міни не попущу ні на гріш.

От так і ти міркуй, як собі хочеш.

Жінка

Чи не дала тобі ласкавая фортуна.

Кердоне, доторкатися маленьких

Ніжок, якими амури ступають

Та грації? Та був би скнарій ти

Й лихе ледащо, якби взяв у нас

Таку ціну, якої зажадав.

А почому моїй товаришці

Даси ту другу пару? Ну, шмали

Знов якнайсолонішую ціну!

Кердон

Лиш п’ять статир. Їй-богу, кождий день

Приходить тут арф’ярка Еветера

Й змагається купити їх, та я

Завзявсь на неї й не продам, хоч би

Й чотири подала мені дарейки

А по тому, що на мою жону

Паскудні виговорює слова.

А як тобі потрібно, то візьми!

Оті й отсі віддам по три дарейки

За кожду пару, та й то лиш задля

Метрони сеї та й за теє слово,

Що ти рекла. А як покажеш ласку

До мене, то здається, з сих дощок,

Хоч би був кам’яний, я полетів би

Аж до богів. Та в тебе язика

Нема, зате розкошів решето.

О, недалеко від богів той буде

Жить, до кого ти говоритимеш

Дні й ночі! Дай сюди свою

Маленьку ноженьку! Ось я на неї

Взуваю сей сандал. Бравіссімо!

Ні завеликий, ані замалий

Хоч би на волос! Як то гарному

Все гарне до гармонії приходить!

Здавалось би, що шкіру прикроїла

Сама Афіна.

(До другої.)

Ну, подай і ти

Свою ножицю: от іще вояцьке

Копито, ще й начухане з свербіння!

То віл, мабуть, вас молоком кормив.

Коли би хто до самої стопи

Ніж прикладав, то хай Кердонове

Огнище буде так святе, як він

Удав би крій такий премудрий, як

Ось мій!

(До жінки, що зазирає крізь двері.)

Ти там, що мов стара кобила

Ржеш за дверми, давай сюди, давай

Тих сім дарейків, що зістала винна!

(До клієнток.)

Пані мої, коли котра з вас ще

Чого запотребує, чи сандаликів,

Чи домових папучів, лиш жадайте,

А я все вишлю вам, хоч би й слугою!

(До Метрони.)

А ти, Метроно, що замовила,

За вісім день прийди, й готові будуть

Для тебе черевички шкарлатові.

Адже говорять: «Теплу кожушину

Потрібно шити довго та розумно».

Примітки

Автограф № 422, с. 1 – 4.

…п’ять статир… – Статер – срібна монета. Срібний статер дорівнював 2 драхмам.

Дарейки – золоті перські монети, поширені в Малій Азії.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 37 – 42.