4. У храмі Асклепія

Геронд

Переклад Івана Франка

Особи

Філа.

Кіннона.

Філа

Вітай, володарю Пеане, що колись

У Трікці жив, і на розкішнім Косі,

І в Епідаврі, а з тобою також

Будь поздоровлена та Короніда,

Що вродила тебе, та Аполлон

І Гігієя, що її рукою

Ти дотикаєш правою, і всі ті

Шановні божества, що тут їх вівтарі!

Ви радуйтесь, Панако, Епіоно

Й ти, Іазоне, й ті, що зруйнували

Твердиню та житло Лаомедона,

Ви лікарі хороб та болів лютих;

Ви, Махаоне й Подаліріє!

І всі боги й богині, що твоє

Огнище тут обсіли, батьку Пеане!

Прийміть ласкаво сього півника,

Що нам заповідає дня світання,

Прийміть сей дар убогий, невеликий,

Бо не стає нас, бідних, на багатший.

А то ми радо не когутика

Дали б, а волика або свиню товстую

Тобі в дарунку, лікарю хороб,

За те, що ти цілющими руками

Від нас, володарю, все лихо відвертаєш.

(До слуги.)

Сюди, Котталцю, столик наш постав

Праворуч від святої Гігієї!

Ах, які ж гарні образи тут скрізь.

Кінноно люба! Хто повиробляв

Оті мармури й хто їх тут поставив?

Кіннона

Сини Праксітеля. Хіба не бачиш, що

Пописано ось тут на їх підставах?

А тут поставив їх Праксоненко

Евфій – хай буде ласкав Пеан їм

І теж Евфієві за гарне діло!

Глянь, Філо, на ту дівчинку, як ласо

Глядить на яблуко, що висить там над нею!

Скажи сама, чи не здається, що як

Не вхопить яблуко, то зараз спустить дух?

Філа

На сього діда погляди, Кінноно!

Або, хай йому мойри, на онтого

Хлопчища, що так душить гусака!

Якби не бачив хто, що кам’яні

У нього ноги, то присяг би, що він

Ось-ось і заговорить. Їй-же богу,

Настане час, що люди ще навчаться

І каменеві надавать життя,

А чи не бачиш статую Баттали?

Немов жива тут Маттеса дочка!

Хто не видав Батталу ту живою,

Той, поглядаючи на подобизну,

Не запотребить і оригіналу.

Кіннона

Ходи за мною, Філо, гарне щось

Я покажу тобі, такеє диво,

Якого ти відроду не видала.

(До своєї служниці.)

Кіділла, йди поклич нам храмового!

Чи не тобі говорю, ти, що осьдечки

Стоїш, зіваючи? Е, де, й годину

До неї говори, – не зробить. Ну, стоїть,

Мов рак, на мене витріщивши очі.

Іди, кажу, поклич нам храмового!

Опудало, ні гнівом, ані криком

Тебе не рушиш, все б лише лежала.

Свідчуся богом сим, Кіділле, що

Мене ти заставляєш закипіти,

Де б хотіла би холодна бути.

Клянуся, прийде день такий для тебе,

Що ти з жури почухаєш не раз

Свою лепету.

Філа

Надто прудко ти

Береш собі до серця все, Кінноно!

Таж узнаєш, се слуга, а в слуг звичайно

Лінивство затикає вуха.

Кіннона

Але ж бо

Вона стає що день, то незносніша.

Філа

(до служниці, що пустилася йти)

Агов, чекай! Ось отворили двері,

І можемо ввійти вже в нутро храму.

Ах, глянь лише, коханая Кінноно,

Яка тут красота! Сказав би хто,

Нова Афіна вирізьбила всі

Ті чудеса – хай буде честь богині!

Коли я сього хлопця голого

Вщипнула би, – як думаєш, Кінноно,

Чи мав би він від того знак? А ось

Лежать м’ясива – бачиться – гарячі,

Та так і куряться на сковороді.

А ось і срібнії вилки! Якби

Побачив їх Мієль наш або Патайкіск,

Син Лампріона, то-то б очі в них

Забігали, бо їм здавалось би,

Що справді з чистого срібла вони.

Сей віл і чоловік ось, що веде

Його, й та баба, що йде вслід за ними,

І сей горбатий, і отой пиркатий,

Чи, мов живі, не дивляться вони

На божий день? Якби так випадало

Зробити жінці, я би закричала,

Аби той віл не поколов мене.

Так витріщився він, ади, Кінноно! –

Колись на іншу дівчину якусь.

Кіннона

Правдиві, Філо, дуже всі малюнки,

Що вийшли з рук Апеллеса, що майстром

Був у Ефесі. Та не можна так

Сказать: «Той чоловік усе те бачив,

Що змалював». Се все в його уяві

Лиш родилось, а потім він молився

Богам, і ті йому давали вдачу.

Та хто б на нього й на його діла

Глядів без подиву правдивого,

Той варт, аби його повісити

За ноги в домі ступаря якого.

Храмовий

(входить)

Приємна ваша жертва, чесні жони,

Й добро віщує. Ще нікому краще

Не виявляв себе Пеан, як вам.

О радуйся, Пеане, и ласкав будь

Оте им жінкам за гарні жертви їх!

Будь ласкав також їх усій родині,

Мужам і дітям! Радуйся, Пеане!

І хай усе по сьому слову буде!

Філа

Най буде так, високий Пане, й дай нам

У доброму здоров’ї повернути

І принести другий раз більші дари

З мужами нашими й дітьми!

(До служниці.)

Коккалю,

Розріж гарненько півня й не забудь

Весь тулубець віддати храмовому,

А до яскині дай солодке тісто

Свяченому вужеві та пампушки,

В меду мочені! Решту в передсінку

Отсього храму поїмо самі,

І не забудь сама також принести

Дар Гігієї, – дай, то й одержиш.

Бо жертвами окупиш ти гріхи,

А ліпше все здоров’я нам від смерті.

15 – 16/XI 1913

Примітки

Автограф № 421, с. 1 – 4. В грецькому оригіналі твір має назву «Жертва Асклепія».

Пеан – культове ім’я бога Асклепія.

Гігієя – дочка Асклепія, богиня здоров’я.

Панака – дочка Асклепія, зцілителька.

Епіона – жінка Асклепія.

Язон (Ясон, Іасон) – син царя Іолка у Фессалії Есона і Полімеди, очолив похід аргонавтів за золотим руном.

Лаомедон (Ламедон) – цар Трої.

Махаон – син Асклепія, лікар; брав участь у Троянській війні.

Подалірій – син Асклепія, лікар ахайського війська під Троєю.

Сини Праксітеля – Тімарх і Кефісодот, видатні скульптори стародавньої Греції, залишки їх скульптур були знайдені біля олтаря при розкопках храму Асклепія на острові Косі.

Праксоненко (Праксітель, бл. 390 до н. е. – бл. 300 до н. е.) – видатний скульптор стародавньої Греції

Апеллес – давньогрецький художник (IV ст. до н. е.).

Ефес – місто в Малій Азії, відоме храмом Артеміди – одним із семи чудес світу.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 22 – 26.