3. У школі

Геронд

Переклад Івана Франка

Особи

Лампріск, учитель.

Метротіма, проста жінка.

Коттал, її син, малий хлопець

Евтіас і два інші ученики.

Метротіма

(приносить хлопця на плечах)

Нехай тобі, Лампріску, любі музи

Дадуть життя щасливе осягнути!

Лише здійми з плечей мені тягар,

Аби йому з самого рота вийшла

Ота погана пара!

(Ставить його на землю.)

Горенько моє!

Всю хату зрабував для гри за гроші,

Кісток йому вже не досить, Лампріску,

Якусь біду ще більшу він задумав.

Де двері того вчителя стоять,

Який щомісяця жадає свого

Гіренького зарібку, хоч би я

Тут плакала й кровавими сльозами,

Не скаже, хоч убий. Але криївку,

Де міхоноші, всякі волоцюги

Ночують, знає добре й іншому

Покаже. А нещасні таблички,

Які щомісяця старанно воском

Я поливаю, сироти лежать

Коло постелі, о стіну оперті,

Л як коли погляне він на них.

Волів би пекло бачити. А щоб

Щось гарне написать – не суди, боже!

Лише візьме і здряпає весь віск.

Зате кістки до гри блискучі в нього

В кишені та в мошонках сіткових,

Біліші від білила, що жінки

Вживають. Навіть аза він не вміє

Пізнати, поки з п’ять разів йому

Не прокричиш. Передучора сам

Отець йому завдав був прочитати

Ім’я Марона, а ледащо хлопець

Чита Сімона. Вже й сама собі

Говорю, що безумна я, що досі

Не віддала його на пастуха ослів

Замість учить його письма в надії,

Що поміч з нього матиму на старість.

А як скажу йому, от як дитині,

Проговорити віршик, або скаже

Отець-сарака, що від старості

Осліп уже й оглух, то він, немов

Зі збитого горшка, почне цідити:

«О Аполлоне-стрільче!» – «Адже се, –

Кажу йому, – стара бабуня навіть,

Що ані букви розібрать не вміє,

Або й фрігієць перший-ліпший може

Тобі сказать». А як до нього трохи

Підійму голос, то вже по три дні

Не бачить він вітцівського порогу,

А йде до баби, бідної старушки,

Що прожива в сирітстві, й там собі

На дах вилазить і, спустивши ноги,

Сидить, як малпа, і й дивиться в долину.

І чи не мусять в животі мені

Кишки перевертаться, як се бачу?

Та про самого ще мені байдуже,

Але вся криша кришиться, як скло,

А як зима надходить, плачучи,

Платити мушу оболів три пари

За кождую дахівку. Адже всі жильці,

Мов з одних уст, говорять: «Метротіми

Синок зробив се, Коттал, не хто інший».

Та й правда се, сама признати мушу.

Глянь, як на всьому тілі в нього шкіра

Подряпана! Чи хоч один рибак,

Що там на Делосі день в день по морі бродить,

Обдряпається так? А як у тижні

На сьомий день або ж у місяці

У двадцятий нема науки в школі,

Він знає наперед не гірше звіздаря,

І вже тоді його й сон не береться,

Так рад він дочекатися забави!

Але коли собі бажаєш щастя

Й поводження в житті своїм, Лампріску,

То всип йому не менше.

Лампріск

Ну, ну, не проси,

Метротімо, дістане він не менше,

Як заслужив. Агей, Евфію, де ти?

Де Коттал? Де ти, Філю? Ану живо

Беріть його на плечі! Чи чекати

Вам хочеться на повню місяця,

Як Акесій? Ніщо сказать, Коттале,

Про вигадки твої! Що тобі мало

В ті кості грать з товаришами! Треба

Було шукати волоцюг у їх

Криївці, щоб о гроші грати з ними?

Зроблю тебе чемнішим від дівчини,

Що й стебельця не рушиш, хоч би се

Тобі було й найприємніше. Де там

Мій шкіряний ремінь, жила волова,

Якою в’язнів я та виволаників

Караю? Дайте тут мені у руку,

Поки ще не остиг мій гнів.

Коттал

Ні, ні!

Молю тебе, Лампріску, на ті музи,

На бороду твою та на Кутіда душу,

Лиш не жилою, а карай чим іншим!

Лампріск

Але ж бо ти ледащо, Коттале!

І до дівок би за послугача

Тебе ніхто не взяв, хоч би ти навіть

Пішов у край, де миш гризе залізо.

Коттал

А скільки, скільки, любий мій Лампріску,

Ударів хочеш ти мені завдати?

Лампріск

Мене питаєш? Запитайся маму!

Коттал

Мамунцю, кілько разів скажете?

Метротіма

Поки живий і поки видержить

Твоя погана шкіра.

Лампріск б’є.

Коттал

Ай, ай, ай!

Досить, Лампріску, перестань!

Лампріск

А ти,

Чи перестанеш пакості робити?

Коттал

Ніколи нічогісько не зроблю,

Клянуся музами тобі святими!

(Показує йому язик.)

Лампріск

Який же язичище він мені

Показує! Ей, вкину хлист тобі,

Коли ще раз отак зівнеш!

(Б’є.)

Коттал

Ади,

Мовчу. Не бий, не бий, бо вб’єш.

Лампріск

Ну, Коттале, пусти його!

Метротіма

Ні, ні!

Не треба випускать, Лампріску, поки

Не зайде сонце.

Лампріск

Ей, та він уже

Пописаний синцями весь, як краса

Гадюка. Та дістане він іще

Й над книжкою не то десять,

А й двадцять раз, хіба волітиме

Читати ліпше, ніж читає Кліо.

(До Koттaла.)

Ану, сховай язик у медові соти!

Метротіма

Скажу по правді все свому старому,

Лампріску, та піду тепер додому

І заберу з собою тії пута,

(Бере налигач, яким був зв’язаний Koттал.)

І хай тут на малого мого в’язня

Ласкаво дивляться святії музи.

10 – 15/ХІ 1913

Примітки

Автограф № 423, с. 1 – 4. В грецькому оригіналі твір має назву «Учитель».

…ім’я Марона – ім’я одного з спартанців, що загинув разом з Леонідом при Фермопілах. Коттал замість слова «Марон» пише «Сімон» (особливий кидок при грі в бабки).

Делос – острів в Егейському морі, місце народження Аполлона й Артеміди.

Акесїй – ім’я стало загальною назвою і уособленням поганого лікаря.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 18 – 22.