5. «Ти йдеш у вишукано-скромнім строї…»

Іван Франко

Ти йдеш у вишукано-скромнім строї

І згірдно так глядиш на сю пропащу,

Що натяк сам – назвать її сестрою

Ти за зневагу приняла б найтяжчу.

Ти чесна! Двадцять вісім літ проживши,

Ти весну молодості вже найкращу

Пустила мимо! Ти пройшла, не пивши,

Поуз криницю втіхи життьової,

Уста свої презирством заціпивши.

Чого ти ждеш? Чи ще весни нової?

Вона минула вже безповоротно.

Ти гордо йдеш, та вже ціпкії звої

Жаль простяга, та вже тобі турботно,

Вже щось гірке під серце підступає,

Сумне, як день, що йде понуро-сльотно.

Чи то не зависть по душі щипає?

Минаєш ту пропащу, мов не бачиш,

А скоса зиркнеш – щось в устах злипає…

Мабуть, вночі до подушки заплачеш!

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Semper tiro», с. ПО. Зберігся автограф вірша (ф. 3, № 256), ідентичний із текстом збірки.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 167.