Баба Митриха

Іван Франко

«Я, кумко Йванихо, вмираю!

Не дав мені господь діждати,

Щоб свого Климка оглядати,

Як верне з далекого краю!

Погнали його на край світу,

І вістки від нього нема,

І годі мені вже по шляху глядіти

За ним! Наступає зима,

Сніг білий дорогу заносить,

В очах мені меркне вже світ…

Смерть, кумко, надходить, хоч що ви кажіть,

Душа вже з гостини додому ся просить.

Я, кумко Йванихо, вас прошу:

Остатню ще волю вчиніть!

Ось тут, в тій хустині, дивіть,

П’ять римських паперами ношу.

Се я заробляла три літа,

Складаючи гріш до гроша, –

То, кумко, на погріб ви мій оберніте,

Як з тілом розстанесь душа.

А тут, в другім розі хустини,

Є сріблом п’ять ринських, дивіть!

Се, кумочко, ви для моєї дитини,

Як біднятко з війська прийде, збережіть!

Я, кумко Йванихо, робила

Гіренько на грошики ті:

Ні смачно я в’їла, ні впила,

Дрижала не раз на сльоті.

То, чень, хоч синок мій єдиний

З них користь якую пізнасть,

Заплаче за мною сльозами рясними,

«На боже» за душеньку дасть».

Ще трохи Митриха стогнала

Та й вмерла в куми у сінцях,

А в той сам день карта в село причвалала,

Що син її в Босні від кулі поляг.

1881

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 8-9, с. 148, під заголовком «Послідня воля баби Митрихи» (цикл «Із галицьких образків», VI). Зберігся автограф цієї публікації (№ 224, с. 439–440).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 179.