Гадки над мужицькою скибою

Іван Франко

1

Стану я ранком на зораній ниві:

Пурпуром сонце на сході горить,

Пташечки в гаю щебечуть, щасливі,

В моїм лиш серці гризота кричить.

Пане всіх творів, властивче природи,

Глянь, що в ній щастя, що в ній красоти!

Чом в твоє серце краса та не входить,

Чом так нещасний, пригноблений ти?

Поле плодюче, царина відкрита,

Трави густі по лісах і лугах –

Чом же тебе не годують досита,

Чом же ти з голоду мреш по хатах?

В гір твоїх лоні залізо чимале,

Чом же тупії твої лемеші?

Чи лиш на теє залізо те здале,

Щоб тебе в пута кували чужі?

В твоїм підгір’ю ллєсь світло жарюче

В струях хрустальних, бурлить і кипить;

Чом же ти, світло в чужі землі шлючи,

Сам мусиш темний, непросвітний жить?

Солі святої твій край також ситий

В б’ючій норі, хрусталевій скалі;

Чом же несолений хлібець їси ти?

Чом же не стався ти сіллю землі?

2

Серце моє припадає, тремтячи,

К тобі, о скибо мужицька, тверда

Дух мій в нутро твоє тоне гарячий,

Наче у море блискуча звізда.

Кожду пилинку твою проникає,

Кождий камінчик, корінчик, сучок,

В кождої часточки сквапно питає:

«Хто се з вас виссав плодючий ваш сок?

Адже ж століття замерклі, закляті

Трупом і кров’ю вас щедро гноїли –

Чом же тепер ви на хліб не багаті? –

Де ви святії ті соки поділи?»

1881

Примітки

Перший вірш («Стану я ранком на зораній ниві…») був опублікований у журн. «Світ», № 1882, № 6-7, с. 318 (цикл «Із галицьких образків», IX), другий («Серце моє припадає, тремтячи…») – у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 199. У нотатнику письменника (№ 214, с. 743 з кінця) є автограф поезії «Стану я ранком на зораній ниві…» та запис однієї строфи першого варіанта вірша «Серце моє припадає, тремтячи…»:

Зоране поле, мужицькая ниво,

Вбогі вузенькі скиби твої,

Наче грижею поорані живо

Скиби на вбогім мужицькім чолі.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 186 – 187.