В шинку

Іван Франко

Сидів в шинку і пив горівку,

Бо коло серця щось пекло.

Згадав про діти, хору жінку,

Згадав про щастя, що втекло…

Згадав, як був господар він,

Як шанували го сусіди,

Всяк віддавав йому поклін

І слово добреє завсіди.

А далі… далі не хотів

І згадувать!.. Настало лихо!

Чому мовчати він не вмів,

Коли казали бути тихо?

Коли громаду кривдив пан,

Чому він мусив впоминатись,

Хоч не його зорали лан,

З панами права добиватись?

І не добивсь з панами права,

Ще й сам від них біди назнавсь:

Громадськая пропала справа,

Він сам до крихти зруйнувавсь.

Худоба, хата, поле й сад

Пішли на кошти судовії,

В широкий світ, неначе в ад,

Його з сім’єю без надії,

Без хліба пхнули. Жінка мре

Із голоду на переднівку,

У наймах діти… Тато де?

Сидить в шинку і п’є горівку.

1881

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 6, с. 106, без заголовка (цикл «Із галицьких образків», І). Зберігся уривок автографа: 21 рядок чернетки (№ 190, с. 104–103).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 175.