Автограф № 548

Іван Франко

Лихо, сусіде, ой горе нам, свату!

Тяжко на світі прожити буде!

Чув ти? На нашу нещасную хату,

Кажуть, страшенна помора іде.

Десь появились якісь нігілісти, –

Кажуть, що се людоїди, хотять

Русь нашу матінку з кашею з’їсти,

Перевернути теперішній лад.

Все-ді поставлять долі головами:

Хлопці будуть тоді вчителя вчить,

А як не вміє азбуки, різками.

Як він їх досі, будуть го лупить.

Люди тоді парастас будуть правити,

Але поклони піп битиме сам,

А зате сам мусить церков поставити.

І коло неї зробити паркан.

В суді засядуть хлопи і міщани,

Щоб адвокатів судити й панів;

Хто вкрав, а хитро, той вільний остане,

В цюпу, хто вкрасти хотів, а не вмів.

Не хлоп державі податки платитиме,

З грунту, і хати, й усього добра,

Але хлопів всіх держава живитиме,

А газдівство їх обійме сама.

Голі пройдисвіти банк закладатимуть.

Щоб багачам дозичати гроша;

З голоду бідні утішно вмиратимуть,

Щоб була сита по смерті душа.

Волі назадники встеклі забагнуть,

А ліберали її прокленуть,

Взад поступовці, мов раки потягнуть,

Прямо наперед сліпії підуть.

Вівці муть, кумочку, пастиря пасти,

Яйця муть, кумочку, курку учить,

Люди легальні муть грабити й красти,

Чесних будуть злодіяки судить.

Горе, сусідо, о лихо нам, свату!

Жий в такім світі, і стій, і терпи!..

Радше покинути жінку і хату

І вандрувать на кубанські степи!

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 349 – 350.