39 – 43. Криваві сни

Іван Франко

В тюрмі мені страшливі сняться сни,

Та й чи то сни лишень – і сам не знаю,

Такі виразні та тривкі вони,

Такий несонний біль мені вчиняють.

Найтяжчі муки, лютії тортури,

Які лиш людям люди завдавали,

І ті, що в них страждали і вмирали,

Заповнюють тюрми моєї мури.

Мов рій, товпляться привиди криваві:

Страшні злочинці і святі герої,

І рани їх я бачу мов наяві.

І з ран тих наче грім лунає в моїй

Душі: «І нам частину співстраждання,

Частину пісні за важке кохання!»

22 сент[ября] 1889

40

Христос, бичами зсічений, криваві

Терни в волоссю, хрест свій приволік;

В руках, ногах від гвоздів діри ржаві,

Стоїть і шепче: «Ось я, чоловік!»

Джордано Бруно на кострі горючім,

З язиком, щойно вирваним кліщами,

З тілом, від свіжих ще тортур болючим,

Глядить у жар під своїми стопами.

І Кампанелла висить на тортурах:

Двадцятий раз йому друхочуть кості,

Сустави крутять і печуть підошви.

І з стогоном глухим, несвітським, в мурах

Тюремних віє щось, мов легіт в полю:

«Се муки й кров за світло, поступ, волю!»

22 сент[ября] 1889

41

А за що ж ми терпіли муки й мерли? –

Нова громада стогне відкись зліва. –

Ми – гній історії, ми – негатива, –

Чи ж в нас не людське тіло, з дроту нерви?»

Ось Даміян. Яку приняв він муку

За те, що короля ранив блудного!

В іспанських чоботях ламали ноги,

На сірковім огні палили руку,

Горючими кліщами тіло рвали,

І олово та сірку в свіжі рани

Лили, і кіньми рвали й чвертували!

«Цілу годину я вмирав, тирани!

Посивів з болю!» І було се вчера,

В Парижі славнім, в вік Руссо й Вольтера.

22 сент[ября] 1889

42

Ось Гонта йде, ввесь синій від побою,

З відтятим язиком і рукою;

Його садять на розжарену шину

І шкуру друть, аж всю обдерли спину.

А далі сотні, тисячі проходять

Кривавих тіней німо надо мнов:

Їх б’ють, рвуть, палять, в колесо городять,

І в ямі коденській булькоче кров.

Проч, проч, нещасні тіні, спіть спокійно

В могилах своїх темних, позабутих!

Чи ж мало людськості мук ваших лютих,

Щоб з вами й ми терпіли ще подвійно?

Пропав вже час тортур і мук таких!

Спіть, не тривожте наших серць м’яких!

22 сент[ября] 1889

43

Минув час мук? Брехня! Чи ж давній час,

Як гибли Пестель, Каракозов, Соня?

Як мучивсь Достоєвський і Тарас?

Хіба ж тепер вже кандали не дзвонять?

Хіба різки ще не свистять у вас?

Цілими селами в тюрму не гонять?

Хіба гармати мідних гирл не клонять

Над містом, всіх готові зжерти враз?

М’які серця в вас, бо трусливі вчасті!

А звір зневаги до людей, і власті,

І тьма росте і висить над вами!

Ми, його жертви, вас звемо з могили:

«Не м’якніть без часу! Гартуйте сили!

Гоніте звіра, бийте, рвіть зубами!»

22 сент[ября] 1889

Примітки

Джордано Бруно (1548 – 1600) – італійський філософ, спалений в Римі як єретик за вироком папської інквізиції. Його ім’я стало символом боротьби проти католицького мракобісся, тому папа Іоан Павло 2-й, бажаючи надати католицькій церкві більш людського обличчя, наказав його реабілітувати.

Кампанелла Томазо (1568 – 1639) – італійський філософ-утопіст. Католицькі інженери людських душ запідозрили його у єресі й люто катували (1597), а потім засудили на довічне ув’язнення, з якого він відбув 31 рік (1597 – 1628). До нього програма гуманізації обличчя католицької церкви ще не дійшла.

Даміян – тобто Дамієн (1714–1757), який вчинив замах на Людовика XV і був жорстоко покараний.

Гонта Іван (1705 – 1768) – герой визвольної боротьби українського народу проти Польщі, один з керівників Коліївщини 1768 р. Страчений поляками в с.Серби (Гонтівка) Вінницької області.

в ямі коденській – в селі Кодня біля Житомира в 1768 році поляки страчували українців – учасників антипольського повстання.

Пестель Павло Іванович (1793 – 1825) – один з керівників повстання декабристів в Росії, повішений у Петербурзі.

Каракозов Дмитро Володимирович (1840–1866) – російський революціонер. 4 квітня 1866 р. зробив невдалий замах на Олександра II. Повішений у Петербурзі.

Соня – мається на увазі Перовська Софія Львівна (1853–1881) – російська революціонерка-народниця, організатор вдалого замаху на імператора Олександра 2-го. Повішена у Петербурзі.

Достоєвський Федір Михайлович (1821 – 1881) – російський письменник. За читання нелегальної літератури засуджений до страти, яку в останній момент замінили на каторгу. Він відбув 4 роки каторги (1850 – 1854) і 6 років заслання (до 1859 р.).

Тарас Шевченко (1814 – 1861), український поет і художник. 10 років (1847 – 1857) поневірявся на засланні як рядовий солдат.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 170 – 172.