35. «Що вовк вівцю їсть – жалко, та не диво…»

Іван Франко

Що вовк вівцю їсть – жалко, та не диво,

На те він вовк, розбійник, душогубець;

Та якби віл, спокійний травоскубець,

Принявся враз живеє рвать м’ясиво?..

Що ширить тьму у рясі темнолюбець,

Що кат у фраку точить кров, як пиво,

Що злодій-фарисей основи живо

Спаса – се зле, та злий в злім не проступець.

Та чесний чоловік, що злому служить,

Своєю честю покриває мідний

Лоб підлоти, а стиха плаче й тужить, –

Се вид, найвищої погорди гідний,

Се вид Пілата, що Христа на муки

Віддав, а сам умив прилюдно руки.

9 сент[ября] 1889

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 168.