36 – 38. Легенда про Пілата

Іван Франко

Пілат Христа віддав катам на муки

І мовив: «Я не винен, вам бажалось!»

Взяв воду і, прилюдно вмивши руки,

Пішов обідать, мов ніщо й не сталось.

Та сталось так: немов на вид гадюки,

На вид його урозтіч все пускалось –

Раби, прислуга… навіть заметалось

Безстрашне серце в воїна-звірюки.

Пішов на кришу, де чекала жінка,

Так та з страху лиш скрикнула в нетямі,

Вниз верглась і розбилася об камінь.

Пішов в покій, де в пуху спить дитинка,

Так та лиш витріщила оченята

На нього й вмерла, диким жахом стята.

9 сент[ября] 1889

37

І бог поклав клеймо на грудь Пілата,

Життя, смерть, тіло й дух його прокляв

Гірш Каїна, бо Каїн, вбивши брата,

Не мив рук з крові, винним чувсь, тікав.

А сей, що правду чисту в руки ката

Віддав, одвіт від себе відпихав;

То й правда вся була йому віднята,

Все, чим він жив, гордивсь і віддихав.

Сім’я його пропала, наче тінь,

І кесар з служби з ганьбою прогнав,

І рідний город випхнув з своїх стін.

Старий, слабий, край шляху він стогнав,

Шматка просив, та до кінця ворожі

Камінням в нього кидали прохожі.

9 сент[ября] 1889

38

А як умер, хтось трупа взяв за ноги

І вкинув в яму й камнями прикидав,

Та через ніч труп знов покрай дороги

Лежав – гріб тіло кляте з себе видав.

Тоді стягли тернів, будяччя купу,

І трупа вергли, й жар підвергли лютий;

Терни згоріли, та нічого трупу

В огні не сталось – він лежав неткнутий.

Тоді каміння жорнове на шию.

На руки й ноги начепивши, в море

Прокляте тіло ввергли в чорторию.

Та повривались шнури конопляні,

І труп Пілата, всій землі на горе,

Ще й досі плавле десь по океані.

9 сент[ября] 1889

Примітки

Сонети 36 – 38 навіяні апокрифічними оповіданнями про Пілата. Франко, подаючи в упорядкованій ним збірці апокрифів і легенд оповідання про Пілата і богородицю, писав у примітці:

«Пілат був героєм многих пізніших християнських легенд, із котрих одні роблять його остаточно християнином і мучеником за Христову віру, інші велять йому вмерти або з присуду кесаревого за те, що легкодушно дав замучити Ісуса, або скінчити самовбивством, причім додають, що його тіла не хотіли прийняти ні земля, ні вогонь, ні вода» [«Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко», т. 2. Львів, 1899, с. 338 («Пам’ятки українсько-руської мови і літератури», т. 2)].

У збірнику на честь Елізи Ожешко, який вийшов у світ 1893 р., («Upominek. Książka zbiorowa na cześć Elizy Orzeszkowej (1886– 1891)», Kraków–Petersburg, 1893, с. 207–208), І. Франко надрукував «Легенду про Пілата», що відрізняється від 36 – 38 сонетів, власне, лише прозовою формою викладу.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 168 – 170.