Тетяна Ребенщукова

Іван Франко

Старці і книжники грізно накинулись

Каменувати тебе:

Всіх їх некритая, непідсолоджена

Правда по серці скребе.

Горе сердечнеє, людське, великеє

Серць їх не ткнуло брудних;

Те лиш їх гніває, чом так без страху ти,

Прямо стаєш перед них?

Чом так покірно, так тихо, так прямо ти

Йдеш, куди серце веде,

Йдеш не на розкоші, йдеш, хоч виразно ти

Бачиш там горе бліде?

Чом не навчилась ти ніжностей, хитростей,

Підлостей світських жінок,

Чом ти закинула мову їх, клятви їх,

Пута звичаїв, думок?

Чом ти їм совість і серце поставила

Перед фальшивим лицем:

Хочеш одверто, свобідно те діяти,

Що вони діють тихцем.

5 апр[еля] 1880

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с 89–90.

Вірш є відгуком на конфіскацію оповідання М. Павлика «Ребенщукова Тетяна», надрукованого в другому номері «Громадського друга» (1878). За викриття буржуазної моралі, критику релігії, антимілітаристське і антицісарське спрямування оповідання автора було засуджено до шести місяців ув’язнення.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 97.