К. П.

Іван Франко

Гарна дівчино, пахучая квітко!

Оком і словом стріляєш ти мітко!

В серця чутливий потайник укритий –

Хто тебе бачить, той мусить любити.

Тільки ж не гнівайсь за щиреє слово:

Світ і життя ти береш поверхово,

Мислиш, хто спів твій полюбить і очі,

Той вже нічого на світі не схоче.

Сли для очей і для пісні твоєї

Кине він все – боротьбу за ідеї,

Працю для тих, що їх тиснуть окови, –

Вір мені, серце, не варт він любови.

Сли ж, крім очей і крім слова дзвінкого,

Ти не даси йому в жизні нічого,

В бій не загрієш і ран не загоїш,

Вір – і сама ти любові не стоїш.

Блиск чарівничий очей потускліє,

Зміниться голос, і спів заніміє, –

Сли ж в твоїм серці і думці пустинно,

Чим ти тоді причаруєш, дівчино?

1883

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1884, № 17, с. 131–132, під заголовком «Одповідь».

Збереглися два автографи: неозаглавлена чернетка в нотатнику (№ 194, с. 1 з кінця записної книжки) і чистовий текст, підготовлений для другого видання збірки «З вершин і низин» (№ 228, с. 6–7), де вірш має уже назву «К. П.». Чернетка і першодрук не датовані. Чистовий автограф датований 1883 р. Є підстави вважати, що дата написання вірша, зазначена в автографі № 228 та другому виданні збірки «З вершин і низин», помилкова. Адже поезія становить собою відповідь на вірш Клементини Попович «Мусиш любити!», написаний 1884 р. і опублікований тоді ж у журналі «Зоря» (1884, № 17, с. 131). Вірш написаний не раніше 9 червня 1884 р., бо ж 9 червня 1884 р. Франко писав Клементині Попович з приводу її поезії «Мусиш любити!»:

«Ваш найновіший вірш дуже гарний і характеристичний. Я не знаю, чи Парт[ицький] схоче його напечатати в «Зорі», але то певно, що, редагуючи збірник Ваших поезій, я його не лишу. Тільки кінцева аргументація слаба. Ви кажете – не прогнівайтесь, що я берусь розбирати сю «делікатну» матерію, вилив Вашого серця, – кажете, отже: «Тож мій хлопче… мої очі, мою пісню ти мусиш любити». На те відповім я Вам ось що:

1) Kein Mensch muss müssen, und ein Derwisch müsste? – як каже Лессінг.

2) Може той, о котрім мова, вже й любить, так затим не треба його примушувати.

3) Але поперед всього, може, ті причини, котрими Ви хочете заставити його любити, – недостаточні. Ваші очі для Вас самих річ реальна і потрібна, для другого вони – чиста естетика, і більш нічого. Ваша пісня, – ну, Ваша пісня могла б бути й для загалу річею реальною, потрібною і пожаданою, але тоді лишень, коли б висказувала думки, погляди, бажання і потреби загалу, коли б служила тому загалові. Впрочім, не знаючи, до кого відноситься Ваша пісня і Ваші чуття, я не можу знати, чи той чоловік узнасть Ваш аргумент з очима і піснею достаточним, чи ні, – для мене принаймні було б сього замало» («Іван Франко. Статті і матеріали». Зб. 3. Харків, Вид-во Харківського університету, 1952, с. 84).

К. П. – Клементина Карлівна Попович-Боярська (1863–1945), – українська письменниця і громадська діячка.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 94 – 95.