1. «По довгім, важкім отупінню…»

Іван Франко

По довгім, важкім отупінню

Знов тріскає хвиля пісень,

Неначе з-під попелу разом

Язиками блимне огень.

Що щастям, спокоєм здавалось,

Те попелу тепла верства;

Під нею жаги і любові

Не згасла ще іскра жива.

Не згасла ще, тліла, ятрилась

Помимо сліз моїх роси;

Та вітер повіяв і попіл розвіяв –

Тепер ти огонь той згаси!

Ні, годі! Не буду гасити!

Най бухає грішний огень!

І серце най рветься, та вільно най ллється

Бурливая хвиля пісень!

Примітки

Вперше надруковано а журн. «Зоря», 1891 р., № 17, с. 328. Збереглися два автографи: відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 3, № 206 і 228.

Четвертий рядок першої строфи в них відмінний від основного тексту. В автографі він читається так:

Язиками буха огень…

Три останні рядки третьої строфи автографа № 206 мають такі розходження порівняно з основним текстом:

Хоч я поливав ї слізьми –

Враз вітер повіяв, щез попіл, –

Тепер ти сю іскру прижми!

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 122.