2. «Не знаю, що мене до тебе тягне…»

Іван Франко

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і цвітів, – молода любов

З обійм виходить гробових, студених.

Себе я чую сильним і свобідним,

Мов той, що вирвався з тюрми на світ;

Таким веселим, щирим і лагідним,

Яким я був за давніх, давніх літ.

І, попри тебе йдучи, я дрижу,

Як перед злою не дрижав судьбою;

В твоє лице тривожно так гляджу, –

Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою.

Якби ти слово прорекла мені,

Я б був щасливий, наче цар могучий,

Та в серці щось порвалось би на дні,

З очей би сліз потік поллявся рвучий.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,

І приязнь мусила б нам надокучить,

В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,

Роздільно нам прийдеться і вмирать.

Припадком лиш не раз тебе видаю,

На мене ж, певно, й не зирнула ти;

Та прецінь аж у гріб мені – се знаю –

Лице твоє прийдеться донести.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 92 – 93. Зберігся автограф (ф. 3, № 228, с. 15), в якому третя, четверта, п’ята строфи і перший рядок шостої строфи мають такі розходження порівняно з основним текстом:

Я чуюсь сильним, чуюся свобідним,

Мов той, що вирвався з тюрми на світ;

Веселим чуюсь, щирим і лагідним,

Яким я був за давніх, давніх літ.

І, попри тебе йдучи, я дрижу,

Як не дрижав перед грізнов судьбою;

В твоє лице тривожно так гляджу,

Що впав би, знать, ось-ось перед тобою.

І якби слово прорекла ти к мині,

Я б був щасливий, наче цар могучий,

Але здаєсь, що в тій самій хвилині

З очей би сліз поллявся потік рвучий.

Не знаю тя, ні брат я твій, ні сват…

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 122 – 123.