19. «Я не жалуюсь на тебе, доле…»

Іван Франко

Я не жалуюсь на тебе, доле:

Добре ти вела мене, мов мати.

Таж де хліб родити має поле,

Мусить плуг квітки з корінням рвати.

Важко плуг скрипить у чорній скибі,

І квітки зітхають у сконанню…

Серце рвесь, уста німі, мов риби,

І душа вглибляєсь в люту рану.

А ти йдеш з сівнею й тихо сієш

В чорні скиби й незарослі рани

Нове сім’я, новії надії,

І вдихаєш дух життя рум’яний.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1891 р., № 19, с. 366. Зберігся автограф (ф. 3, № 251), текст якого не має суттєвих розходжень порівняно з основним текстом. Лише останній рядок в автографі читається так:

І вітхнеш в них дух життя рум’яний…

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 134.