14.11.1885 р. До Олени Пчілки

Ласкава пані!

Лист Ваш отсе получив і зараз одписую. Попередній Ваш лист був адресований на ул. Собеського, т. є. на мешкання Парт[ицького], але заразом в редакцію «Зорі». Штука в тім, що редакція «Зорі» тепер не у Парт., а в друкарні Шевченка (Академічна, ч[исло] 8), а Парт., мабуть, Вашого листа не прийняв, так як на ньому було приписано й моє ім’я. От і вийшли митарства.

Ви не так зрозуміли моє писання щодо б[рата]. Поперед всього Ви думаєте, що тут іде о просте «запрошення в хату». Ну, так я сього не думав ніколи. Я знаю дуже добре, що б[ратові], так як тепер діла стоять, переїздити в Галичину не можна. Але хіба ж се значить, що й зовсім ніколи не можна? Мені здається, що можуть зайти такі обставини, що можна буде, – і я, мабуть, і натякав на них у свойому листі.

Діло в тім, що б[рат] міг би чи то своєю науковою працею, чи політичними писаннями поставити себе так, що при деякій підмозі деяких людей уряд наш дав би йому дозвіл осістись в Галичині і набути тут права гражданства. Хіба ж такі речі не бувають? Звісно, до сього діла треба підступати з обдуманим планом, а головне – за загальною згодою всіх інтересованих. І коли я писав до Вас, щоб Ви, з свого боку, подали свій голос, то поперед всього не думав, що Ви так порозумієте се діло, немов би тут йшло тільки о сотворения якоїсь ілюзії для потішення упадаючого духом, о «запрошення в хату», – трібуй, мовляв, приїхати, що буде, те й буде.

Поперед всього, на таку дитинячу і небезпечну гру б[рат] ніколи не піде і таким потіхам не повірить. Коли я просив Вас, так тільки о те: розпитати у нього, чи в принципі був би він за тим, щоб перенестись до Галичини і чи прийнявся б робити в тій цілі старання, які би він і його приятелі признали потрібними. Як бачите, від сього ще дуже далеко до формального запрошення в хату, і тут Ви зовсім на місці могли б подати свій голос, висказати й своє бажання. Розуміється само собою, що й я, з свого боку, не те що напишу, але й написав уже дещо прямуюче до тої цілі, до б[рата]. Та тільки ще раз кажу, зносини наші не настільки інтимні, щоб я смів торкатися його особистих справ, а коли говорю, то все підходжу до діла з боку інтересів громадських. Ясна річ, що з того боку іменно так виразно особистої справи, як справа переселення, в повній повноті вияснити не можна.

Ще раз вертаю до свого проекту і скажу Вам, що о нім говорив я вже з деякими людьми великого розуму і не посліднього впливу, і вони виражались о нім зовсім не як о дитинстві, а, противно, запевнювали почасти і свою поміч. Коли б б[рат] в принципі згодився, то я міг би дещо ширше обговорити і більше людей до діла притягнути. А висмотривши грунт, можна би було спільно з ним уложити план роботи. А поки що я бажав би, щоб ім’я його якнайчастіше появлялось у галицькій печаті.

Отсе в 21 н[оме]рі «Зорі» я напечатав (за згодою Парт[ицького] і Подол[инського]) його замітки до листа Тургенева, котрих (ураз із листом) через два роки не хотіло напечатати «Діло». Може бути, що з його боку спаде на мене буча за те, тим більше, що під «Зорею» стоїть підпис того ж Парт., від которого він уважає себе ображеним. Я не входжу в те, як Парт. образив його, але вважав себе вправі напечатати його замітку хоч би для того, що Парт. уже тепер de facto редактором «Зорі» не є, а від Нового року й підписувати її не буде. Осе саме відноситься і до Вас. З хвилею, коли усувається з «Зорі» підпис Парт., упадає й резон, для которого б Ви могли не дописувати до неї. За редактора підписувати буде д-р Калитовський, а фактичним редактором буду я.

Я вже писав до б[рата] і просив його о дальші дописи, хоч би наразі о малі замітки наукові. Чи буде що з того – не знаю.

Важко мені було прочитати виписку з його листа, котру Ви мені передали, о сотрудництві в «Зорі». Значиться, він і мене вважає підлим та безхарактерним чоловіком, забуваючи о тім, що в ділі громадськім справи особисті все повинні стояти на задньому плані. Та що вже діяти, до подібних його відзивів я вже давно привик, а ціле моє виховання було таке, що мене вчили «стушевывать свою личность». Та тільки болить мене таке поступування прямолінійне і не увзглядняюче фактичних відносин людських.

Мих[айла] П[авлика] ще досі дома нема, і що з ним діється, не знати. Бідний він чоловік, але не без легкомислія. Та годі, нічого о тім і говорити. Засилаю Вам і всім Вашим сердечне поздоровлення.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Літературний архів, Харків, 1930, кн. 3-4, с. 295 – 297.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 111.

Лист Ваш… – Мається на увазі лист Олени Пчілки 1885 р. (без дати) [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1603, с. 735 – 738].

…виписку з його листа… – У своєму листі до І. Франка Олена Пчілка наводить цитату з листа М. Драгоманова до неї:

«…доки б Парт[иць]кий не перепросив мене у в тій же «Зорі», доки б я не одержав цього minimuma, якого вимагає людське достоїнство, – я не тільки не можу писать в «Зорі», а вважаю підлим (sic!) нарушениям договору всяке появлення в «Зорі» кого б не було з моїх товаришів» [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1603, с. 739].

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 569 – 571.