17.11.1885 р. До М. П. Драгоманова
| Львів | 17.ХІ 1885 |
Ласкавий добродію!
Лист Ваш з нотами бібліографічними дістав. Посилки ще нема. Дві книжечки, котрі Ви дістали, – від мене.
Лист Тург[енєва] з Вашою заміткою напечатаний в «Зорі». Я добре розумію, що Вам годі мати діло з Парт[ицьким], але Ви знаєте, що тепер Парт[ицький] тільки підписує «Зорю», що властивець її – Тов[ариство] ім. Шевченка. Від Нового року діло остільки зміниться, що редакцію підписувати буде не Парт., а Калитовський, а до комітету редакційного, крім мене, належати буде Калитовський і Гладилович. Надіюсь, що при такім складі редакції Ви згодитесь заслати в «Зорю» свої праці.
Про пісні історичні я постараюсь зладити реферат до «Зорі», в котрім використаю прислані Вами записки бібліографічні. Звісно, не йде і не йшло мені о «рекомендування» Вас, але о освоєння нашої публіки з Вашим ім’ям, познакомлення її з Вашими працями. Чи, розбираючи Ваші праці, я зможу сказати що-небудь такого, що було б Вам незвісне і чим би Ви могли покористуватись, – не знаю, але боюсь, щоб не сказав дечого такого, що виявило б моє власне незнання. Ну, та в сім згляді я взяв собі за правило приповідку: не святі горшки ліплять.
Яке незнання фактів закинув Вам Кон[иський], сього ані я, ані, мабуть, і він сам не знає. От попросту хотілось йому шпигнути Вас і мене Вами, що буцімто я наслідую Вас. Тепер він не пише нічого до «Зорі», а є у мене рукописи кількох його очерків. Я маю надію, що під новою редакцією «Зоря» не вийде, як Ви кажете, сумою двох кониськородів, а вийде хоч і не цілком таким органом, якого б бажати треба, та все-таки газетою хоч скільки-небудь вдовольняючою. Се, звісно, в першій лінії залежати буде від того матеріалу, якого мені буде достарчено і з України, і з Женеви, і з Галичини. Конечно, згори треба приготовитись на те, що в ній попадатись буде не тільки баласт, а попросту й гній вроді Цеглинського «Синів», котрих я мусив умістити вже хоч би з тої рації, що автор – член Тов[ариства] ім. Шевч[енка], а затим співвластитель «Зорі». Заміщенням таких речей я мушу окупувати заміщення таких, як стаття Ш[ульгіна] про освіту на Укр[аїні] та Ваша замітка.
Впрочім, я маю надію, що при помочі нового редактора, чоловіка хоч і слабого темпераменту, але правдолюбного і все-таки історика, мені удасться зредукувати ad minimum або й до тла виелімінувати всяку подолинщину. Про самого Калитовського Ви можете виробити собі яке-таке поняття з його статей в «Зорі» про архів і виставу археологічну. Се чоловік ще молодий, учитель гімназіальний і ученик Ліського.
Петербуржець не писав мені нічого. Його книжки, котрі Ви переслали йому в Львів, мабуть, і досі ще не перевезені, так, може, для того й грошей він не посилає.
От нагадали Ви мені німецькі виписки. Жаль, що не приписали, з яких книг, – може, тут є ті книги де-небудь. А коли нема, то все-таки відсіль можна би написати в Відень. У мене живе Остап, так той знає в Відні людей, то й напише. Донесіть, в якім збірнику ті казки, котрих Вам треба. А поки що я посилаю Вам дві старосвітські німецькі книги (з бібліотеки покi[йного] Зубрицького), повні всякої чортівщини. Перегляньте їх, може, дещо і найдете для себе. Коли Вам пригодяться, то подержте, доки буде треба, а коли ні, то буду просив при нагоді звернути.
Про П[авли]ка не чувати нічого. Ті 50 карб., що були прислані для нього, ніхто не відібрав, – вернули назад до Києва, а може, й пропали. Також через конспіраційну тонкість. Післано гроші до хати П-ка, а на ім’я В. Б. А[нтоновича], котрий тоді сидів в Римі. Проста річ, П-ка завідомлено, що на його кватиру прийшли гроші, але грошей йому не дано, бо не на його ім’я.
Чи не Ваша се стаття була в «Вестнике Европы» 1884 р., мабуть, в ноябрі чи декабрі, «Корделія-замарашка»? Коли б Ваша, то чи не стоїло б її хоч без вступу або ексцерптом подати в «Зорі»? Я хочу ще сього року напечатати невеличку статтю Анджело де Губернатіса про італійський folklore, написану для місячника німецького «Auf der Höhe». Крім того, у нас в Кружку етногр[афічному] робляться реферати з статей Пипіна «Исследов[ания] русской народности» і Віньйоли «Mythus und Wissenschaft». Реферат з Пипіна, коли б був добре зроблений, я радо напечатав би в «Зорі» в слідуючому році.
Чи не були б Ви ласкаві написати для «Зорі» невеличку замітку про дві пісні з Галичини, поміщені Головацьким в юльській чи якій «Киевской старине»? Одна пісня «Ой пігнала дівчинонька ягнятонька в поле…» – очевидно, новела західна, варіант я стрічав по-польськи у Кольберга, а друга, про сойку – також, здається, інтернаціональна, а обі Головацький денунціює як історичні, звернені против Польщі. Надто ще пісня про сойку очевидячки і безвстидним образом наполовину сфальшована. Прочитавши сі обі пісні і замітку Голов[ацького] в «Старині», я трохи зачудувався. Бо коли сойка значить Польща, а чайка – Україна, то, запевно, журавель, про котрого у нас також є пісня, буде запевно значити москаля. А коли, по толкуванню Головацького, «лапав тато сойку» значить «лапав русин ляхів» – то що буде значити: «А я тому журавлю бучком ноги поломлю»? На всякий спосіб Вам, яко видавцеві історичних пісень, і слід розібрати історичну чи яку іншу вартість тих пісень і їх толкування, учиненого Головацьким.
Не знаю, що Ви скажете на таку мою думку? Так, як «Зоря» слідуючого року буде виходити в об’ємі 2 1/4 листа кождий двонедільний номер, то я хотів би завести в ній постійну рубрику матеріалів. Між іншими бажав би подавати й матеріали етнографічні: цікавіші пісні, казки, оповідання і т. і. Тільки ж не бажав би подавати той матеріал зовсім сирий, але з пояснюючими примітками, з визначенням варіантів печатаних, паралельних творів інших нар[одних] літератур і т. і. Звісно, до такого редагування етнографічного матеріалу у нас один тільки чоловік відповідний – Ви. Так от чи згодились би Ви час від часу, а хоч би до кождого н[оме]ра, приладити в такий спосіб чи то яку пісню, чи казку, чи що-небудь інше. В такім разі я цілковито здав би се діло на Ваші руки і заслав би Вам дещо матеріалу з того, що тут можна зібрати. Проби ради посилаю Вам одну колядку. Коли б зволили з нею що-небудь зробити, то напечатав би найшвидше.
А здійміть, будьте ласка, з Вашої сестри інтердикт писати в «Зорю». В[олодимир] Б[оніфатійович] не пише нічого?
Щиро вам кланяюсь.
Ваш Іван Франко.
17.ХІ 1885
А що нам било з нащаду світа?
Славен єс боже по й усім світі і на небесіх!
Ой не било ж нам, хіба сина вода,
Синая вода та й білий камінь.
А прикрив господь сиров землицев –
Виросло на нім кедрове древо
Барз височейке і барз слічнейке.
Висмотріла го пресвята діва,
Зізвала ’д ньому сорок ремісників.
«Ой підіте ж ви, ремісничейки,
А зітніте ж ви кедрове древо,
Збудуйте з нього святу Софію,
Святу Софію в святім Кийові,
Би на ній било сімдесять верхів,
Сімдесять верхів, сімдесять крижів,
Семеро дверий, а єдни підлоги».
Вдень будували, вночи втікали;
Вночи втікали, вдень прибивали.
А зіслав господь ангела з неба.
«Не влякайтеся, ремісничейки,
Дав вам то господь ведлук силойки.
Крижі робіте, верхи зводіте!
Єден вершейко барз височейко.
Барз височейко і барз слічнейко,
А в тім вершейку золотий престів,
За тим престолом сам милий господь.
Служит службойку суборовую».
Суборовую – заздоровую,
І за здоров’я нашого брата,
Нашого брата, і всіх христіян.
Тамтуди лежит здавну стежейка.
Стежкою іде польська вінойка.
Межи ними йде повковничейко.
Стала вінойка в крижі стріляти.
Рече словейко повковничейко:
«А не стріляйте в святії крижі,
Бо спустит господь огняний дожджик,
Огняний дожджик, громові кулі,
Затопит господь польську вінойку».
Ви й не слухали, в крижі стріляли, –
А й так ся стало, як він говорив!
І спустив господь огняний дожджик.
Огняний дожджик, громові кулі,
Затопив господь польську вінойку.
Хиба нам зістав повковничейко,
Повковничейко, гей, наш братейко.
Би на здоров’я, на многі літа,
Гей, наш панойку, гей, наш братойку!
Не сам із собов, а з милим богом,
Із милим богом, з свойов газдинев,
З свойов газдинев, із усім домом!
Записав в Мшанці, пов[іту] Староміського, окр[угу] Самбірського від господаря Михайла Оліщака-Терлецького піп Михайло Зубрицький 1885 року.
Пісня та в збірнику Зубр[ицького] має напис: «Старшому брату». Хоч, очевидно, позшивана з кількох відрубних мотивів, вона мені видається цікавою хоч би тільки згадкою о Києві і св. Софії.
Від того самого Зубрицького є у мене з Мшанця ще 18 колядок, між котрими декілька зовсім досі незвісних в печаті.
І. Ф.
Коли б Ви були ласкаві зладити замітку до сеї пісні, то переписувати її не потребуєте, а, покликаючись на поодинокі місця, доволі Вам буде назвати номер вірша.
Примітки
Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 133 – 136.
Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 346.
Лист Ваш… – Мається на увазі лист М. Драгоманова від 8 листопада 1885 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 619, с. 71 – 74]
Посилки ще нема. – М. Драгоманов надіслав І. Франкові другий випуск «» у кількох примірниках.
Про пісні історичні я постараюсь зладити реферат… – Реферат у «Зорі» не був надрукований.
Яке незнання фактів закинув Вам Кониський… – У листі до І. Франка від 8 листопада 1885 р. М. Драгоманов писав:
«Жаль, що я не знаю, яке власне «незнання фактів» (помилки?) мені закида Кон[иський]. Може, я справді в чому-небудь пробрехався: література українсько-галицька часом трудніша до вистудіювання, ніж логографи» [див. Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 131].
… під новою редакцією «Зоря» не вийде… сумою двох кониськородів… – М. Драгоманов писав до І. Франка:
«От через те мені так і гірко було побачити, що «Зоря» вийшла не новим органом, а сумою двох кониськородів, російського і галицького, під Вашою етикеткою» [там же, с. 132].
«Сини» – оповідання Г. Цеглинського, що було вміщене у 21 – 22-му номерах «Зорі» за 1885 р.
…з його статей в «Зорі» про архів і виставу археологічну. – Мається на увазі стаття О. Калитовського «Дещо про археологічну виставу у Львові», надрукована в «Зорі», 1885, № 20-21.
Ліський – Ксаверій Ліске (1838 – 1891), польський історик, професор університету. Ініціатор створення у Львові Історичного товариства (1886).
От нагадали Ви мені німецькі виписки. – М. Драгоманов писав до І. Франка:
«Чи немає якої спасенної душі у Відні, щоб могла зробити для мене дві-три невеличких виписки з деяких німецьких книжок, без котрих я не можу викінчити однієї своєї праці по folklore» [див. Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 132].
Чи не Ваша се стаття була в «Вестнике Европы»… – В журналі «Вестник Европы» (1884, кн. 11, с. 58 – 71) було надруковано статтю «Корделия-замарашка», за підписом К. В. Стаття ця належить М. Драгоманову, оскільки у наступному листі-відповіді І. Франкові він писав: «Не радив би я Вам чіпати і мою «Корделію» [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1619, с. 75 – 78].
…напечатати невеличку статтю Анджело де Губернатіса… – Стаття ця у «Зорі» 1885 і 1886 р. не друкувалася.
Віньйоли «Mythus und Wissenschaft» – до цього місця у виданні 1986 р. подано такий «коментар»: Віньйола Джакомо (справжнє прізвище Баронці, 1507 – 1573) – італійський архітектор доби Відродження, автор теоретичної праці «Правило п’яти ордерів архітектури». Насправді йдеться про менш відомого Тита Віньйолу (Tito Vignoli, 1829 – 1914), італійського філософа. Цитована книга була опублікована у 1880 р.
Реферат з Пипіна… я радо напечатав би в «Зорі»… – Реферат не був надрукований.
… про дві пісні з Галичини… – У «Киевской старине» (1885, кн. 1, с. 517 – 523) надруковано «Пісню про ягничку» та «Пісню про сойку», які подав Я. Головацький.
… здійміть, будьте ласка, з Вашої сестри інтердикт… – Мається на увазі Олена Пчілка, яка не хотіла друкуватись в «Зорі» в знак солідарності з братом [див. її лист до І. Франка від 10 жовтня 1885 р.].
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 571 – 575.