29.12.1885 р. До Олени Пчілки

Ласкава пані!

Іно-що вчора я вислав Вам маленький листок, подиктований тяжким чуттям; дуже б мені не хотілось, щоб ту прикрість, яку Вам справив той листок, Ви поклали на щот мого злого серця, тим більше, що виписку з листа б[рата] зробив я зовсім підло, випускаючи той уступ, де він говорить, що якби не Ви, то йому б і давно вже прийшлось було пропасти. Простіть і не вмініть мені того листа в більше зло, аніж воно на ділі є.

А тепер до Ваших літературних справ. «» печатания рішене у нас комітетом ще перед присилкою Вашого оповідання, а Ви з моїх попередніх листів знаєте, який малий голос в тім комітеті я маю. Скажу Вам, однако ж, що «Люборацькі» у нас потягнуться ніяк не більш півроку (12 н[оме]рів). Я хотів зачати печатання Вашого оповідання з початком цвітня, коли б до того часу мав хоч кілька дальших частей під руками. Прислані розділи я прочитав, і вони мені дуже сподобались, так що я дуже не рад би відсилати Вам їх назад, тим більше, що сам сюжет, оскільки можу судити з Вашого плану, може розвинутись на такі поля, на які Ваша цензура його не пустить. Для того я думаю, що краще було би напечатати «Світло» у Львові і, крім «Зорі», випустити його й осібною книжкою, що доволі легко буде зробити.

Перший номер уже заповнений, але скоро одержу Ваше оповідання маленьке, доложу всіх сил, щоб таки умістити його; се особливо тоді мені удасться, коли й сюжет його буде такий, що в першому н-рі найкраще йому місце. З віршів побачу, що можна буде умістити.

Ви, ласкава пані, даром уважаєте мене таким критиком; звісно, чоловік судить сяк і так, а найбільш, як йому власне чуття каже. А до критики треба мати не тільки чуття здорове і нормально розвите (моє далеко таким не є), а й розум освічений та нагострений, як бритва, аналітичний., А тут іменно, як кавалок артиста, себто синтетика, я чую свою найбільшу хибу, тут мені преділ положен, його же не перейду. Для того всі мої суди треба брати не як здобутки критичної мислі, а більш як прояви темпераменту, отже, як речі, зовсім не миродайні. Тим-то я в своїх судах ніколи й міри належної удержати не вмію і завсігди мушу гримнутись лобом о якусь крайність.

Іще раз верну до «Світла» Вашого. Несправедливо Ви, ласкава пані, думаєте, що я висунув против нього «Люборацьких» тільки як приключку, щоб Вам відмовити. Невже ж Ви досі так мало пізнали мене, що вважаєте се можливим? Нехай мої суди й несправедливі, але що маю казати, кажу відверто, а особливо Вам, дорога пані, для котрої здавна маю таке пошанування, як для найріднішої рідні. А впрочім, в якій цілі я б викручувався? Пишучи Вам попередній лист, я виразно сказав, що ще не читав «Світла», отже, відмова не значила, що воно для «Зорі» не годиться. А тепер, прочитавши початок, я сміло кажу Вам, що напечатаємо якнайскорше і що об’єму такого прекрасного оповідання, з котрого віє такий свіжий дух, ограничувати не думаю.

Пишіть, як Вам випадає по Вашому плану.

А тепер ще про закінчення обох Ваших листів. Признаюсь Вам – і з вчорашнього мого листа Ви вирозумієте, – я дуже мучивсь згадкою про дописку в своїм листі нащот «певної одної особи»; мучивсь для того, бо думав, що Вам не буде звісно, про що я річ веду і що Ви можете підозрівати в моїх словах якесь роздразнення абощо. Ну, та богу слава, Ваш послідній лист вияснив се; Ви знаєте, про кого я натякав, хоч дуже жаль, що не знаєте тої особи ближче. Трохи мене заболіла іронія (може, й не преднамірена) в Ваших словах, що моя знайомість, без сумніву, мусить бути незмірно більша. Та мій боже милий! А відки ж така незмірна знайомість мала вродитись?

Ні, ласкава пані, скажу відверто і прямо, що моя знайомість з «особою» так-таки «незмірно» мала: отак, крім кількох загальних фраз та дуже скупої переписки, і нічогісінько. Еге, скажете Ви, та як же се можна? А я скажу Вам: видно, що можна, коли так діється. Ну, та се ще також тільки перший розділ повісті, а яка вона буде довга, куди розвинеться і яка буде розв’язка – побачимо, коли доживемо.

А поки що, коли вже Ви се діло знаєте, то чи можу просити Вас, в разі коли сеї зими будете в Києві, розвідатись дещо ліпше і сказати мені Ваш щирий суд про сю особу? Ви самі краще, ніж хто другий, будете знати, як тяжко мужчині виробити собі вірне поняття о дівчині, а ще без близького з нею зношення і при «врожденій у неї неохоті до переписки». Погляньте Ви своїми жіночими очима і скажіть опісля так, як би свому синові по щирості сказали.

Засилаю Вам щирий поклін і бажання веселих, щасливих свят.

Ваш Іван Франко.

В друкарні діло Ваше оборудую. Коли б могли прислати їм на рахунок яких-небудь 25 – 30 руб. натепер, для них було б доволі з на кілька місяців. Рахунок Вам вишлють.

Ваш І. Ф.

Примітки

Вперше надруковано: Літературний архів. Харків, 1930. № 3-4, с. 305 – 306.

Датується на підставі змісту листів М. Драгоманова до І. Франка та І. Франка до М. Драгоманова, перший із них був без дати, а другий датований 28 грудня 1885 р. Дату даного листа можна звузити до 29 грудня 1885 р. з таких міркувань: 1, в листі до М.П.Драгоманова з 28 грудня І.Франко писав: «Рівночасно з сим листом я висилаю три листи на Вкраїну: до Вашої сестри…». 2, цей лист до О.Пчілки до нас не дійшов, а даний лист містить згадку про нього: «Іно-що вчора я вислав Вам маленький листок».

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 115.

…нащот «певної одної особи»… – Мається на увазі О. Хоружинська.

Ваш послідній лист… – Мається на увазі лист Олени Пчілки 1885 р. (без дати) [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1603. с. 791 – 795].

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 596 – 598.