Біля 20.12.1885 р. До Олени Пчілки

Ласкава пані!

Отсе нині дістав Ваш лист і Вашу посилку і спішу відповісти Вам на деякі Ваші замітки. Повісті Вашої ще не вспів перечитати; на всякий спосіб, судячи по Вашому резюме, річ буде цікава, і я в проспекті «Зорі» поклав її між речі, котрі будуть у першім ряді друкуватися. Жаль тільки, що ніяк не можу вдоволити Вашого бажання і зачати печатания з 1-го н[оме]ра. До перших н-рів призначений уже давніше роман пок[ійного] Свидницького «»; мусить бути хоч половина його напечатана, поки будемо могли розпочати Вашу повість.

Се, однак, здається мені, не повинно зражати Вас і знеохочувати від кінчення Вашої повісті; противно, чим швидше я буду мати всю її в руках, тим швидше почну й печатати, т. є. всяка пізніше прислана річ іншого автора буде мусила йти після неї. Для того прошу Вас – викінчуйте свою повість і присилайте на мої руки; у нас важне діло не тільки доброта твору, але й його обширність: поки замістити, треба добре обрахуватися з місцем, щоб і скінчити в означений час, і не перетяжити номерів, і вдоволити справедливі претензії й інших авторів. Надіюсь затим, що Ви, ласкава пані, приймете на увагу се моє заявления, і не тільки не знеохотитесь до дальшої праці, але тим жвавіше до неї повернете свій великий талант і свою трудолюбність.

Звісно, я бажав би дати що-небудь із Ваших творів до 1-го н-ра. В першім н-рі не буде зачинатися жодна ширша повість, а хотів би я напечатати в нім дві цілі новели, одну українську, а одну галицьку. Думав я, що прислана мені новела Мирного буде могла розпочати номер, – але по сюжету свойому вона не годиться. Остається або новелка Кониського, або, коли б Вам можливо було зладити щось коротенького а цікавого та гарного, то я ще радше дав би Ваше. Будьте ласкаві над сим подумати!

З віршів Ваших, котрі я зараз прочитав, по-мойому, найкраща й одинока згожа до печаті байка «Орел на визволі». Я й напечатаю її – коли не пришлете що іншого, більш підходячого, – таки в першому н-рі. Вірш «З Новим роком» – простіть за слово – слабий, нема в йому ані нової думки, ані навіть нової енергічної дикції, а зато багато язикових зворотів нагадує манеру Старицького. Гарна, викінчена форма не викупає тих недостатків. Байка ж «Радощі й смуток» гарна по ідеї, але оброблення розтягнене, початкові, вступні вірші трохи нереальні і наївні, ну, і мотив не вичерпаний, не загострений як слід: кінець не вдаряє душу нашу так, як би повинен. Коли б моя рада не видалась Вам невмісною, то я радив би Вам переробити сю байку, покинувши поперед всього глібівську форму вірша, зложену для гумористичного, а не для такого серйозного оповідання. Зато, як кажу, послідня байка прекрасна, хоч декуди страждає багатством епітетів і приставок. Ну, та се не біда.

Щоб вичерпати літературні замітки, нагадаю Вам, що пані Кобринська в Болехові дожидає Ваших причинків до жіночого альманаху і що я чув, буцімто у Вас є деякі матеріали після покійного Руданського. Мені дива наговорено про його якусь поему – чи «Цар мотиль», чи що такого. От би гарно, коли б у Вас було що такого або коли б Ви хоч знали, де за тими рукописами шукати!

А тепер про моє редакторство. Воно зовсім не таке, як Ви собі уображаєте. «Зоря» – власність Тов[ариства] ім. Шевченка, а я найнятий тим товариством слуга-редактор. Ані доходів ніяких (крім згаданих 25 з[лотих] р[инських]) побирати, ані за редакцію відповідати я не буду; так як досі підписував Партицький, відтепер підписувати буде Калитовський. А моя річ – представляти редакційному комітетові матеріал, котрий має бути прийнятий (а може бути й не прийнятий) до «Зорі», справляти рукописі і вести коректуру. За власні праці мені осібно не платять, а редакторської компетенції у мене лиш стільки, що можу певний матеріал зовсім не дати; звісно, коли комітет рішить друкувати якусь річ, то хоч би я й не хотів, вона буде друкована.

Що при такім оплаканім редакторстві мені конечно треба шукати зарібку не то у інших часописах, але у чужих народів, се, надіюсь, і Ви самі тепер побачите. Звісно, до «Kraju» дописувати я не закину, хоч заробок там не такий-то добрий, уже хоч би для того, що моїх речей вони друкують мало і платять аж з кінцем кварталу. Запрошено мене писати наукові речі в варш[авський] «Ateneum» і в краківський «Przegląd Polski», та писати наукові речі діло дуже трудне і вимагає стільки вільного часу і вільної голови, що я можу тричі пропасти, поки з тої кози м’яса добуду.

За мою допись в «Kraju» народовці зняли було велику бучу, хотіли другий раз елімінувати мене, та одумались, бачачи, що се було б разом і сумно, і смішно. Настрій мій при всім тім тепер кращий, ніж був тоді, коли я писав Вам послідній лист. Ви, ласкава пані, на такі вибухи мого сангвінічного темпераменту не звертайте багато уваги, і особливо зважте й те, що як повістяр я люблю всякий стан психологічний доводити до крайніх границь і тим-то деколи мимоволі й прибільшую те, що мене болить. Се й не шкодить; виписавшися і переживши в такій хвилі всю суму того терпіння, яке даний стан психологічний може нам дати, чоловік опісля стає спокійніший.

Посліднім уступом свого листа Ви, ласкава пані, вбили мені чималого клина в голову. Звісно, о таких речах, як родинне життя, ви компетентніші говорити, ніж я, – а говорите Ви таке, що мені аж страшно. Звісно, я знаю потрохи, що значить недібране подружжя, але знаю не менш того, що дібрати подружжя єсть майже неможливо, що подружжя майже завсігди – лотерея, котру 99 % хибляє. Значиться, що ж тут робити? Дві дороги: або зовсім зречись думок про заснування власного огнища, або – і се мені здається хоч не принципіальна, а найпрактичніша дорога – умалити претензії до крайньої можності, не надіятись замного!

Мені здається, що найбільша часть щасливих подруж основана іменно на тій обопільній взаємній резиґнації, на поблажливості для взаємних похибок. Ex, ласкава пані, коли б Ви знали, з якими людьми приходилось мені не тільки миритися, але й дружитися і з яким оптимістичним упором я вмію вишукувати добру сторону в чоловіці, зовсім упавшім, – ну, та се нехай собі! Даруйте, пані, що ввійшов на те особистої натури поле і що до повищих, може, й зовсім лишніх уваг, докину одну, може, й зовсім уже недискретну: Ваші уваги о подружжі писані таким тоном, немовби були вимірені на певну одну особу. Коли так, то я дуже був би радий почути від Вас дещо більше в тій матерії; коли ж ні, то щиро прошу Вашого прощення за те питання.

Про б[рата] не пишу Вам сим разом нічого, але надіюсь незадовго донести Вам дещо більше про його життя, бо один чоловічок від нас має у нього сими днями бути.

Щиро кланяюсь Вам.

Ваш Іван Франко.

Львів, ул. Ліндого, № 3

Друкарня упоминається о гроші. Михайла ще нема!

Примітки

Вперше надруковано: журн. «Червоний шлях», 1923, № 2, с. 227 – 229.

Датується орієнтовно за змістом. Лист можна датувати часом бл. 20 грудня, поклавши 5-6 днів на доставку листа О.Пчілки і зауваження Франка, що він поспішає відповісти.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 177.

…Ваш лист… – Мається на увазі лист Олени Пчілки від 14 грудня 1885 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1603, с. 841 – 844]

Повісті Вашої ще не вспів перечитати… ... – Йдеться про повість Олени Пчілки «Світло добра й любові».

… прислана мені новела Мирного… – Мається на увазі новела Панаса Мирного «Лови», надрукована в збірнику «Ватра», Стрий, 1887; автограф її зберігається в архіві І. Франка.

… новелка Кониського… – Можливо, мається на увазі новела «З життя на селах», надрукована в «Зорі», 1886, № 6.

Мені дива наговорено про його якусь поему… – Йдеться про поему С. Руданського «» (1857), що вперше була надрукована в журналі «Літературно-науковий вісник», 1899, № 3, с. 242 – 261.

За мою допись в «Kraju»… – Йдеться про статтю» І. Франка «Bezwładność stronnictwa narodowców» («Kraj», 1881, № 45).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 593 – 596.