Цар і аскет
Іван Франко
Індійська легенда
Присвята Федору І. Щербатському
В непривітній, далекій чужині,
В наддунайській столиці шумній,
Мов криницю посеред пустині,
Я найшов тебе, друже ти мій.
І як рад, хто в пустині кочує,
Край криниці в жару спочивать,
Так і я, одинокий в тім здвизі,
Із тобою любив розмовлять.
Як криниця і небо, і зорі
Відбива на перловому дні,
Так слова твої чесную душу,
Світлий ум виявляли мені.
Про індійську країну чудову,
Про індійського духа розвій
Ми не раз заводили розмову –
Тут уважний слухач був я твій.
Так прийми ж отсю вбогую пісню,
Одну вітку з індійських дібров,
Яко спомин далекого друга,
Наших щирих, братерських розмов.
Львів, у грудні 1892
Примітки
Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 429 – 468. У цій збірці вона була поставлена третьою в розділі «Легенди». Передруковано окремим виданням: Іван Франко. Цар і аскет. Індійська легенда. Львів, 1910. (Універсальна бібліотека, кн. 11-12). У цих виданнях глави поеми не мають назв, тільки пронумеровані римськими цифрами. Ми в даному е-перевиданні даємо главам назви для ліпшої орієнтації у змісті.
Видаючи поему другим виданням, І. Франко додав до неї передмову, короткий нарис історії староіндійської, зокрема санскритської, літератури, переклад індійського тексту легенди про Гарісчандру під заголовком «Король Гарісчандра і Вісвамітра». Наводимо текст передмови:
«Ся книжечка складається з трьох частей. Перша часть дає короткий нарис історії староіндійської, спеціально санскритської літератури і зупиняється трохи довше над останньою її верствою, так званими «пуранами». Сей нарис опертий головно на найновішій німецькій праці: Dr. М. Winternitz, Geschichte der indischen Literatur, виданій у серії «Die Literaturen des Ostens in Einzeldarstellungen», видаваній фірмою Амелянга в Липську, в якій творить дев’ятий том. Дещо користаю також із інтересної книжки ученої американки Єлисавети Рід (Hindu Literature, or the ancient books of India By Elizabeth A. Reed, member of the Philosophical Society of Great Britain. Chicago. S. С. Griggs and Company. 181), у якій «Пуранам» присвячено XXII главу, ст. 353–375. Відомі мені старші курси, а власне А. Weber, Indische Literaturgeschichte, і дерптського доцента Dr. Leopold V. Schroeder, Indiens Literatur und Cultur in historischer Entwicklung, Leipzig, 1887, можна було поминути тому, що при всій їх науковій вартості власне про «Пуранів» вони подають скупі і не скрізь докладні відомості.
Друга часть, се поема «Цар і аскет», написана мною 1892 р. на основі німецького віршованого перекладу одної частини «Маркандея-Пурани», доконаної Фрідріхом Ріккертом і друкованої в «Zeitschrift der deutschen Morgenländischen Gesellschaft», т. XIII, ст. 103. Я не держався строго німецького тексту і позволив собі змінити закінчення поеми, даючи трагедії короля Гарісчандри замість індійського фатального новочасний щасливий, але й індійському духові зовсім не противний вихід. Поема була друкована в моїй збірці поезій «З вершин і низин», друге видання р. 1893. Се видання тепер майже розпродане.
Поема в тім виданні була присвячена молодому тоді російському князю Сергію Щербатському, що як студент індології перебував тоді у Відні, слухаючи викладів славного, передчасно помершого професора Bühler-a.
(Два чи три роки пізніше він під час літніх ферій, проводжених у Швейцарії, в часі самітньої прогулки на малім човнику при наглім вибуху бурі втонув у Баденськім озері. З ним погибли, принаймні на якийсь час, великі плани, укладені ним в порозумінні з англійським правительством, щодо спеціальних розслідів і розкопок рідного міста Будди – Капілявасту, якого руїни тепер лежать під прастарим лісом).
З ним познайомив мене др. М. Мурко, і ми кілька разів проводили по кілька годин у дружніх розмовах. Я доручив кн. С. Щербатському свіжовиданий том моїх поезій, а він за се дарував мені чотири томи тихонравовського видання Гоголя в гарній оправі. З нагоди проїзду Драгоманова через Відень весною 1894 р. я мав приємність познайомити Щербатського також із Драгомановим.
Щербатський якось боявся думки про поворот до Росії, хоч і як любив студії над індійською культурою, і надіявся за поворотом до Росії попасти в експедицію до Кашгару, яка мала відкопувати знайдені там кимось руїни прастарих міст, у яких надіялися познаходити також багато північноіндійських рукописів. Не знаю, чи була виряджена російським правительством ся експедиція і чи попав у неї Щербатський. «Боюсь, что дома разопьюсь», – повторяв він кілька разів, роздумуючи про своє недалеке будуще. Пізніше чув я, що він був учасником подорожі російського престолонаслідника, а теперішнього царя Миколи II, до Індії та Японії. Нехай отсі слова разом із короткою присвятою на чолі поеми будуть милою згадкою сьому від природи і фортуни багато обдарованому, а притім простому в поводженні, щирому і чесному чоловікові.
Щоб дати можність читачам порівняти мою поему з індійським первовзором, я на третьому місці в отсій книжечці подаю дословний прозовий переклад легенди про Гарісчандру, держачися, не Ріккертового віршованого, а дословного англійського перекладу тексту, що міститься в виданні: The Markandeya Purana, translated with notes by F. Eden Pargiter. (Biblioteka Indica, a collection of oriental works published by the Asiatic Society of Bengal). Calcutta, 1904, стор. 32 – 59». [Іван Франко Цар і аскет. Індійська легенда. Львів, 1910, с. 3–5]
Про джерела поеми І. Франко писав у листі до М. Драгоманова від 20 грудня 1892 р.:
«…Я переробив тепер по-своєму одну індійську легенду (із «Маркандея-пурани», текст і переклад німецький були в ZDDMG, т. XXIII), про Гарісчандру і Вісвамітру. Вийшла доволі довга поемка в 1268 віршів. Я старався цю типово індійську штуку перетягти якмога на загальнолюдський грунт, не фальшуючи її основного характеру. В «Пурані» вона – звеличення брахманізму, хоч зміст її показує брахманця Вісвамітру прямо собакою.
От я і вложив ціле оповідання в уста Будди, яко полеміку проти попів-брахманів і «святих» аскетів, котрі в погоні за святістю загубили людське серце і людське чуття. Так само пришилося змінити й кінець легенди. Задумав я сунутися з нею до «Зорі», та не знаю, що з того буде».
В листі до М. Драгоманова від 14 січня 1893 р. І. Франко зазначав: «Індійську легенду згодився друкувати Лукич у «Зорі», та тільки десь аж в марті або апрілі». Однак поема так і не була надрукована в журналі.
Зберігся автограф (№ 320) – уривок поеми (с. З–16) від слів: «Ламать і паном буть на всю вселенну…» і кінчаючи словами: «Та, так і будь! Моя дружина мила…», написаний чорним чорнилом на рожевому папері, з окремими поправками. Текст його відповідає тексту другого видання збірки «З вершин і низин». Від тексту окремого видання 1910 р. відрізняється деякими виправленнями в словах (наприклад, дмесь понад – замість дметься над; ховаєсь він – замість ховаться звик; всі тайники загубить – замість всі таємниці зглибить тощо).
У присвяті Франко помилково називає російського вченого-індолога (1866–1942) Сергієм. В нашому е-перевиданні ця очевидна описка виправлена (дякуємо Тамарі Гундоровій за , надану 3.06.2020 р.)
Подається за останнім виданням 1910 р.
«Універсальна бібліотека» – серійне видання художніх творів; видавалось у Чернівцях 1895 – 1899 рр.
Weber А. – Вебер Альбрехт-Фрідріх, відомий німецький орієнталіст, читав лекції з санскритської літератури в Берлінському університеті.
Шредер Леопольд (Schröder) – санскритист, доцент у Дерпті, потім у Відні.
Мурко Матіяс (1861–1951) – словенський учений, редактор журналу «Slavia», доцент Віденського університету.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 303 – 339.