Опришок Мирон Штола (2)

Іван Франко

Вже по надрукуванні збірки матеріалів про Мирона Штолу (стор. 32 – 40) я, переглядаючи збірку пісень Головацького, переконався, що там є також пісня про сього опришка (Головацкий, III, 1, стор. 59 – 60), хоча тут він названий Штолюком.

Ся пісня, записана Головацьким у Криворівні від гуцулки Маріки Гризючки, певно, ще перед 1867 роком, є не то щоб варіант і не то щоб окрема пісня, а частина того самого оповідання. У гуцулів се лучається дуже часто, що якийсь один співак знає одну частину пісні, а хтось інший знає другу. Так само й тут: пісня, записана Головацьким, оповідає про початок розбійницької карієри Штоли, про вбийство Каштана і про склад ровти досить докладно, натомість пісня, записана о. Козарищуком, починається самим зловленням Штоли і оповідає докладно про слідство і страчення опришка. Деякі куплети, ідентичні в обох піснях, свідчать виразно, що маємо тут діло не з двома піснями, а з одною, хоч і припадком розірваною на дві часті.

До того треба додати, що частина, записана Головацьким, хоч була записана на 30 літ швидше, отже, ближче до подій, проте заховалася в пам’яті співачки досить баламутно. Штола називається тут Штолюком або Штелюком, а його хресне ім’я Мирон перероблене на назву іншого опришка, котрого раз і названо Мироньиком. Так само порядок куплетів у пам’яті співачки декуди переставлений, і через те, н[а]пр[иклад], кінець пісні виходить такий, що Штола втік зо слідства; очевидно, слова про втеку Штоли повинні стояти перед тими рядками, де оповідається про його зловлення.

Що записуючи пісню, Головацький не заховав вповні окремішностей гуцульського говору, а з сього вийшли знов деякі баламутства, – сього при його етимології можна згори надіятися. От тим-то я не передруковую тут його тексту, а подаю зведену докупи пісню про Штолу з того, що є у Головацького і що надруковано вище (стор. 33 – 34), реституюючи при тім текст Головацького відповідно до того, який надруковано у нас:

Ци чюєте, люде добрі, що хочу казати?

Бо я хочу Мирін Штолі співанку співати.

Йикус чути новиночку, не можна казати:

Пішов Штола із Джурьиком (?) сели воювати.

А топірці поробили із самої стали;

Пішов Штола із Джурьиком, та воює пани.

А топірці поробили із самої бляхи;

Пішов Штола із Джурьиком, та воює ляхи.

Учув тото Андрій Каштан та взьив підслухати:

«Не так треба для Штолюка нам си постарати».

А наш Штола молоденький їмив шос гадати:

«Іти би ми в Довгополе Каштана йиднати».

А в’ни пішли в Довгополе Каштана йиднати,

Йик зачьили йиго бити, бити та рубати!

[Тут, мабуть, із пам’яті співачки випав один рядок або й більше, де була подана розмова з Каштаном, і вона залатала люку дальшим рядком, що через те повторяється два рази. – Іван Франко.]

Йик зачьили йиго бити, бити та рубати,

А вже ж брати по бокаті, котюгам метати.

Йик убили, обібрали, тай війшли на Річку,

Мирін каже: «Вернім ко си, зажжім псови сьвічку!»

«Бодай тобі, Мирін Штоло, так і твою мати!

Ци ти не чув, як той казав для нас си старати?

Ци ти не чув, йик той казав для нас си старати,

Та ще бис си вертав псови сьвічку зажигати?»

Пішов би я та косити зелену отаву,

А сонічко понад вечір, не вийдем на стаю

[У Голов[ацького] «на пустаю», так само і в слідуючім рядку. Там я поправляю «на ту стаю». «Стая» в стрийських горах значить вівчарська колиба. – Іван Франко.].

Ой вийшли в’ни на ту стаю та й заговорили:

«Ци ви, домарі, не чули йикої новини?»

«Не чули ми, годні хлопці, нікої новини,

Лиш ми чули в Довгім поли, що Каштана вбили».

А в’ни пішли в полонини та в полониночки,

Та там собі набивали остріжні стрівбочки.

Доки в’ни їх набивали, в’ни си не бойили,

Йик уздріли тверду ровту, в’ниж там подрижьили.

Ходив Фронюк, ходив Скалюк, ходив і Борсучок,

Ще був з боку волоського Йиків Крамарючок.

Ой утікав Штола годний, тай зашумів листом,

Та не сам він туда тікав, тікав з товариством.

«Кілько в тебе, Мирін Штоло, того товариства?»

«Кілько в лісі у діброві букового листа».

Ой кувала зазулеиька попід крильця жовта;

Ой спіймала Мирін Штолу стоголовна ровта.

Ой кувала зазуленька в боці при толоці;

Його, братчику, спіймали у тітки в Ростоці.

А вдарили в манастирі у чотири дзвони;

А вже Штолу бльихували на воронім кони.

А вже Штолу бльихували, дали в село знати,

Впровадили Мирін Штолу у біленькі хати.

Ой а вийшов пан Герлічка, зачьив си питати:

«Де ж ти гадав, Мирін Штоло, зимку зимувати?»

«А у тій цариночці зелененький поліг,

Там сми гадав зимувати, де би ми Биг поміг».

Ой завіяв буйний вітер з високої гори;

Меш ти, Штоло, зимувати, у тьишкі неволи.

Ой урьиди молоденькі п’ют, підохотуют,

Але Штолу молодого в кайдани бльихуют.

От так, по нашій думці, виглядала би перша половина пісні про Штолу, що в варіанті о. Козарищука вміщена в 10 перших рядків.

Що дальше є в надрукованій у нас на стор. 34 часті, – се була би друга половина пісні; до сеї другої половини варіант Головацького не додає нічого, крім шаблонового закінчення, котре в варіанті о. Козарищука є трохи відмінне.

Було б дуже пожадане, якби любителі нашої народної пісні, що живуть над горішнім Черемошем, розшукали у тамошніх гуцулів ще деякі варіанти сеї пісні. Вона зложена так недавно (60 літ тому!), що певно в не однім селі знайдеться чоловік або жінка, котрі затямили самі події. З таких варіантів, хоч би й яких дрібних та затемнених, можна би чей же зложити в повній формі пісню про Штолу так, як була зложена первісно під живим вражінням події. А в такім разі як одна з найновіших опришківських пісень вона дала б нам образ того, як мусила виглядати давніше епічна творчість гуцульського люду.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Етнографічний збірник. Видає Етнографічна комісія НТШ. – Львів, 1898. – Т. 5. – С. 228 – 230, за підп: І. Фр.

Подається за першодруком.

Вже по надрукуванні збірки матеріалів про Мирона Штолу… – Йдеться про статтю І. Франка «Опришок Мирон Штола», а також про записи народних пісень та оповідань про Мирона Штолу, Герлічку, Юріштана та ін., що їх зробили І. Франко, В. Козарищук, Ц. Бурачинська, О. Галевич (Етнографічний збірник. – Львів, 1898. – Т. 5. – С 32 – 40).

…переглядаючи збірку пісень Головацького… – Йдеться про збірку пісень «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (т. 1 – 4, 1878), що її уклав Я. Головацький.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 212 – 215.